Стрелюк М. І.

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Письменна О.П.

Вінницький національний аграрний університет

Правова природа договору ренти

Регулювання майнових відносин здійснюється через різні інститути цивільного права. Одним із найпоширеніших інститутів є договір. Новим для цивільного права України є закріплення в Цивільному кодексі України договору ренти.

Правове регулювання договору ренти досліджували такі науковці: М. П. Апанасюк, Р. А. Майданик, І. С. Тімуш, В. М. Балюк, Е. А. Яригіна, Н. В. Золотько. Значну увагу цьому виду договору присвячено у працях М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, О. С. Йоффе та А. П. Сергєєва.

У науковій літературі ренту розглядають як юридичне і як економічне поняття. Як юридичне поняття ренту розуміють «як ризиковий правочин, згідно з яким переноситься право власності на майно під забезпечення майбутніх потреб одержувача». Як економічна категорія рента – це «періодична плата у вигляді грошових платежів або їх натурального еквівалента, що здійснюється замість отриманого майна» [2].

Ренту як юридичну категорію також розглядають у широкому та вузькому значенні. Наприклад, Р. А. Майданик вказує, що « у широкому значенні рента є узагальненим поняттям договору ренти, видом самостійного цивільно-правового зобов’язання, з властивими йому загальними та особливими ознаками. У вузькому значенні “рента” – форма виплати у вигляді певної грошової суми або іншого надання, передбаченого договором ренти» [2].

Відповідно до Цивільного Кодексу України договір ренти – це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платнику ренти) у власність майно, а платник ренти зобов’язаний в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачеві ренту у вигляді певної грошової суми чи надання засобів на його утримання в іншій формі (ч. 1 ст. 371 ЦК України) [1].

За своєю юридичною природою договір ренти є двостороннім, оскільки платник ренти та одержувач ренти мають права та обов’язки. Досить важливим є те, що поділ договорів на реальні й консенсуальні ґрунтується на впливі фактичного передання майна на дійсність пов’язаного з ним договору. Законодавче закріплення рентного договору як самостійного правового інституту є новеллою в цивільному законодавстві, тож дискусійним є питання до якої групи договорів його слід віднести.

Об’єктом договору ренти, з одного боку, є майно, яке відчужується під виплату ренти, а з іншого – сама рента, яка виплачується її одержувачеві. Щодо майна закон не встановлює обмежень, отже теоретично можливе передання під виплату ренти, крім речей, також майнових прав. Переважною формою рентних платежів є грошові суми, але в договорі можливо передбачити виплату ренти шляхом надання речей, виконання робіт та надання послуг, які відповідають за вартістю грошовому еквіваленту ренти, крім цього можливе встановлення змішаної форми ренти, яка охоплює виплату грошових сум і надання утримання в натурі [4].

Істотною умовою договору, що передбачає передання під виплату ренти грошової суми або іншого майна, є умова, яка встановлює обов’язок платника ренти надати забезпечення виконання його зобов’язань, або застрахувати на користь одержувача ренти ризик відповідальності за невиконання або неналежне виконання цих обов’язків [3].

Закон встановлює жорсткі вимоги до оформлення договору ренти. Норма ст. 732 ЦК України є імперативною і виключає дію диспозитивної норми, яка закріплена у ст. 639 «Форма договору» ЦК України, оскільки чітко встановлює, що договір ренти укладається у письмовій формі. Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми договору ренти, як і для будь якого правочину, передбачено ст. 218 «Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину» ЦК України [1].

Письмовий договір ренти підлягає також нотаріальному посвідченню. Обов’язкове нотаріальне посвідчення відмежовує договір ренти від інших договорів, спрямованих на відчуження майна, та є необхідним у зв’язку з юридичною складністю та новизною цього договору. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору встановлено ст. 220 «Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору» ЦК України. Якщо за договором ренти передачі підлягає нерухоме майно, то такий договір укладають у письмовій формі і він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації [4].

Сторонами договору ренти є одержувач і платник ренти. Відповідно до статей 731 та 733 ЦК України, які слід застосовувати у сукупності з іншими статтями глави 56, сторонами договору ренти є:

1. власник майна, який передає це майно іншій особі в обмін на отримання періодичних виплат рентних платежів у грошовій чи натуральній формі, – одержувач ренти з однієї сторони;

2. особа, яка набуває права власності на майно, яке передається одержувачем ренти в обмін на зобов’язання сплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншого надання, – платник ренти з іншої сторони.

Згідно зі ст. 733 ЦК України: «Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи». Отже, законодавець не обмежує суб’єктний склад учасників рентного договору [1].

Платником та одержувачем можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, наділені цивільною право- і дієздатністю. Тільки дієздатна особа може в повному обсязі без будь-яких обмежень виступати як платник або одержувач ренти, це одна з необхідних умов дійсності договору.

Тому, з метою приведення норм ЦК у відповідність до норм Конституції України, а також їх узгодження із ЗК України, вбачаємо за необхідне доповнити суб’єктний склад за договором ренти у ст. 733 ЦК України також територіальною громадою і державою.

Отже, договір ренти – це цивільноправовий договір, предметом предметом якого можуть бути речі (в тому числі гроші, окрім іноземної валюти, та цінні папери), сукупність речей, а також майнові права. Однак майнові обов’язки не можуть бути предметом договоруи ренти, оскільки це суперечитиме суті цього договору. Договір ренти, виходячи з конструкції відповідних статей глави про ренту, є реальним. Сторонами договору ренти є юридичні та фізичні особи. Фізичні та юридичні особи виступають як платником, так і одержувачем ренти за договором ренти.

Також відповідно до ЗК України сторонами договору ренти можуть виступати держава та територіальні громади. З метою приведення норм ЦК у відповідність до норм Конституції України, а також їх узгодження із ЗК України вбачаємо за необхідне доповнити суб’єктний склад за договором ренти у ст. 733 ЦК України також територіальною громадою і державою.

Література

1. Цивільний кодекс України : Коментар / [за заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенка]. – Одеса : Юридична література, 2004. – 1110 с.

2. Аномалії в цивільному праві України : навч. - практ. посібник / [відп. ред. Р. А. Майданик]. – К. : Юстініан, 2007. – 912 с. – (Серія «Аномалії цивільного права»).

3. Балюк В. М. Суттєві умови договору ренти [Електронний ресурс] / В. М. Балюк. – Режим доступу : http://www.nbuv.

4. Договірне право України. Особлива частина : навч.посібник / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін. ;[за ред. О. В. Дзери]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.