Право/5.Уголовное право и криминология.

К.ю.н., доц. Марисюк К.Б.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

До питання про поняття “кримінально-правова політика”

У кримінально-правовій науці для визначення політики у сфері протидії злочинності методами кримінального закону вживають декілька понять: кримінально-правова політика, кримінальна політика, політика у сфері боротьби зі злочинністю та ін.

Аналізуючи суть та ознаки перелічених вище понять, можна констатувати, що усі вони окреслюють фактично синонімічне коло правовідносин.

У науці з метою їх уніфікації найбільш традиційно протягом багатьох років використовувалось поняття “кримінальна політика”. На сьогодні ж існує думка, згідно з якою термін “кримінальна політика” є не надто коректним у буквальному тлумаченні. Зокрема, В. Номоконов зазначає, що він буквально означає злочинну, кримінальну політику.[1, с. 29] Відтак, на нашу думку, в подальшому правильніше та коректніше буде вести мову про кримінально-правову політику.

Що ж потрібно розуміти під поняттям кримінально-правової політики?

На думку В. Коміссарова, кримінальна (кримінально-правова) політика – це частина внутрішньої політики держави, яка визначає завдання, основні напрями, засоби впливу на злочинність, і така, що реалізується через правотворчу та правозастосовчу діяльність відповідних органів держави, а також шляхом проведення організаційних та інших заходів.[2, с. 16]

За словами Н. Бєляєва, кримінально-правова політика являє собою напрям діяльності законодавчих і правозастосовчих органів та організацій з вироблення загальних положень кримінального законодавства, встановлення кола злочинних діянь і системи покарань, розроблення санкцій у конкретних складах злочинів і обрання справедливих та доцільних заходів впливу до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів.[3, с. 23]

Свого часу Н. Загородніков писав, що кримінальна (кримінально-правова) політика – це співвідношення між класами, націями, соціальними групами, суспільством і особою, яке має своєю суттю участь громадян в діяльності держави у сфері боротьби зі злочинністю; це визначення змісту, форм і завдань діяльності держави і її органів, а також громадських організацій, спрямованих на захист … особи і її прав, створеного народом правопорядку від злочинних посягань.[4, с. 8]

За словами П. Фріса, кримінально-правова політика є самоутворюючим елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю, який, на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю, розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України.[5, с. 13]

М. Ковальов вважав, що кримінальна (кримінально-правова) політика за своїм змістом є значно ширшою за кримінальне право, оскільки вона визначає не лише кримінально-правові методи і засоби боротьби зі злочинністю, але й покликана вирішувати проблеми, пов’язані з профілактикою правопорушень, оскільки науці і практиці притаманним є профілактичний напрямок у боротьбі зі злочинністю, а він передбачає не лише правові, але й соціальні, організаційні, ідеологічні та інші заходи.[6, с. 70]

Дещо іншої позиції дотримується А. Наумов, який зазначає, що кримінально-правова політика – це напрям внутрішньої і зовнішньої політики держави, яка включає в себе стратегію і тактику боротьби зі злочинністю винятково кримінально-правовими засобами.[7, с. 47]

Різноманітність підходів до розуміння досліджуваного поняття можна фактично звести до того, чи повинна кримінально-правова політика включати у свою сферу боротьбу зі злочинністю загалом, чи вона повинна охоплювати лише питання, пов’язані з найкращою організацією кримінальної репресії, залишивши проблеми попередження злочинів іншим наукам.[8, с. 6] Видається, більш правильним та аргументованим можна вважати саме другий зі запропонованих підходів, оскільки, в іншому випадку, кримінально-правова політика буде явно виходити за межі предмета та методу кримінального права.

Відтак, на нашу думку, під кримінально-правовою політикою потрібно розуміти цілеспрямовану діяльність держави, спрямовану на розроблення та реалізацію кримінально-правових засобів боротьби зі злочинністю.

Література:

1. Номоконов В. Некоторые проблемы правовой политики / В. Номоконов. // Правовая политика субъектов Российской Федерации: материалы круглого стола. 26 сентября 2001 г. – Владивосток, 2002. – с. 28–30.

2. Уголовное право. Общая часть / Под общ. ред. В. Комиссарова, А. Павлухина. – СПб. : Питер, 2003. – 240 с.

3. Беляев Н. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации / Н. Беляев. – Л. : Издательство Ленинградского университета, 1986. – 176 с.

4. Загородников Н. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел / Н. Загородников. – М. : Московская высшая школа милиции, 1979. – 99 с.

5. Фріс П. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми / П. Фріс. – К. : Атіка, 2005. – 332 с.

6. Ковалев М. Соотношение уголовной политики и уголовного права / М. Ковалев. // Советское государство и право. – 1978. – №12. – с. 69–73.

7. Наумов А. Российское уголовное право. Курс лекций: у 3 т. Т. 1. Общая часть / А. Наумов. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 736 с.

8. Лопашенко Н. Уголовная политика / Н. Лопашенко. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 608 с.