Психология и социология

Кандидат психологічних наук, асистент Лобода О.В., асистент Третякова І.С., студентка 3 курсу Цемашко В.О.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Дослідження прояву синдрому „емоційного вигорання” у студентів-майбутніх педагогів

Постановка проблеми. Протягом останніх років проблема дослідження феномена „емоційного вигорання” стала особливо гостро. І це стосується не лише професіоналів, а й майбутніх фахівців, тобто сучасного студентства. Актуальність цієї проблеми зумовлена зростанням вимог з боку суспільства до особистості майбутнього педагога та його ролі в навчальному процесі, адже професія вчителя має величезну соціальну значущість. Професій педагога – одна з тих, де синдром „професійного вигорання” є найбільш поширеним. Тому сьогодні є конче важливим вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саму у педагогічній діяльності [3, с.130].

Слід зазначити, що всі зміни, які відбуваються в житті студентів-майбутніх педагогів, впливають на їх психологічний стан, зумовлюють виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості різноманітних стресів, що викликає появу синдрому „емоційного вигорання”. Саме тому, викладачам, кураторам та адміністрації вищого педагогічного закладу слід приділяти особливу увагу психологічному здоров‘ю та емоційному стану студентів, особливо під час адаптаційного процесу.

Аналіз стану розробленості проблеми. Аналіз наукової літератури за окресленою проблемою показав, що більшість авторів визначають „емоційне вигорання” як синдром, який розвивається на тлі хронічного стресу та призводить до спустошення емоційного-енергічних та особистісних ресурсів людини, яка працює. Ознакою синдрому виступає підвищена роздратованість, що може переходити в немотивовану агресію у ставленні до оточуючих.

Термін „професійне вигорання” з‘явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Х.Фрейденберг для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно свілкуються з клієнтами, пацієнтами та постійно перебувають в емоційно завантаженої атмосфері при наданні професійної допомоги [2, 177-179]. К.Маслач та С.Джексон розглядають синдром „професійного вигорання” як трикомпонентну систему, яка складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистісних досягнень. Однак слід підкреслити, що всі ці симптому хоча і виникають разом, але в жодної людини не проявляються одночасно, оскільки „професійне вигорання” – процес дуже індивідуальний.

Серйозними проявами „професійного вигорання” є поведінкові зміни і ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча й нестримана, вона може стати тихою і відчуженою. Та навпаки, людина, що зазвичай тиха й стримана то вона може стати дуже говіркою, вступати в бесіду будь-з-ким. Суттєвим проявом „емоційне вигорання” є поступове збільшення невдоволеності собою, зменшення почуття особистоі успішності, відчуття цінності власної діяльності, байдужість та апатія, які нагнітають.

Метою статі є представлення результатів дослідження рівню прояву синдрому „емоційного вигорання” у сучасних студентів-майбутніх педагогів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасні науковці визначають „емоційне вигорання” як вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі дії. Він є надбаним стереотипом емоційної, частіше за все професійної поведінки. Слід підкреслити, що „вигорання” – частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати і економічно витрачати енергетичні ресурси [1, с.428]. В той самий час можуть виникнути дисфункціональні наслідки, коли „вигорання” негативно позначається на виконанні професійної діяльності, стосунках з людьми та на психологічне здоров‘я особистості. Варто нагадати, що вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а емоційне виснаження, що виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням та механізм психологічного захисту, що дозволяє регулювати психіку та захищати її від негативних емоційних впливів [2, с.185].

Експериментальною базою нашого дослідження було обрано Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького. Загальна чисельність студентів, які брали участь у дослідженні 132 чоловіка – студенти І,ІІ курсів природничо-географічного та філологічного факультетів. Дослідження тривало протягом 2012 року і включало збір емпіричного матеріалу з використанням „Методика діагностики рівня емоційного вигорання” (В.В. Бойко).

Запропонована методика дає загальну картину синдрому „емоційного вигорання”. Вона дає можливість побачити провідні симптоми „вигорання”. Суттєвим є те, до якої фази формування „емоційного вигорання” належать домінуючі симптоми, і в якій фазі їх найбільше. За кількісними показниками можна твердити про те, наскільки кожна фаза вже сформована, яка фаза сформувалася більшою або меншою мірою.

В результаті дослідження ми виявили, що для третини студентів-майбутніх педагогів (31,8%) фаза розвитку стресу „напруження” знаходиться на стадії „що сформувалася”, у 43,2% ця фаза ще не сформована, а для 25% - знаходиться на стадії формування. Для більш як третина студентів (36,4%) мають фазу розвитку стресу „резистенція” на стадії „що сформувалася”, у 25% ця фаза ще не сформована, а для 38,6% - знаходиться на стадії формування. Також для третини студентів-майбутніх педагогів (34,1%) фаза розвитку стресу „виснаження” знаходиться на стадії „що сформувалася”, у 31,8% ця фаза ще не сформована, а для 34,1% - знаходиться на стадії формування.

Отже, ми можемо сказати, що всі зазначені симптоми були виявлені у віх опитуваних, але з різним відсотковим співвідношення. Також слід підкреслити, що вже на першому та другому курсі третина студентів мають високі показники цих симптомів, що зумовлює впровадження в університеті психокорекційних та профілактичних заходів.

Висновки. Дослідження показало, що сучасні студенти відчувають значні труднощі щодо вироблення навичок стресостійкості і це проявляється у підвищенні показника емоційного збудження, тривожності, фрустрації; зниженні комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості; поява почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, викладачами, батьками, а в поведінці в цілому – надмірна сором’язливість; зниження успішності, недостатня увага й зосередженість на заняттях, втрата інтересу до навчання. Внаслідок цих проявів розвиваються: непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади тощо.

В перспективі розробити та впровадити на базі Психологічної служби Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького розвивально-кореційну програму, спрямовану на зниження рівню прояву синдрому „емоційне вигорання” у студентів-майбутніх педагогів.

Література

1. Корольчук М.С. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Корольчук М.С., Крайнюк В.М. – К.: Ніка-Центр, 2009. – 580 с.

2. Кулик С.М. Психологічні проблеми професійної адаптації вчителів / Кулик С.М. // Актуальні проблеми психології / [За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки]. – Том 1.– К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2001. – 256 с.

3. Третяк О.С. Прояв само регулятивних якостей педагога в кризових ситуаціях/ Третяк О.С. // Актуальні проблеми психології / [За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки]. – Том 1. – К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2001. – Ч.2 – С.127-132