К.е.н., Котикова О.І.

доцент, Миколаївський державний аграрний університет

Аналіз стану екологічності сільськогосподарського землекористування в Україні

Управління процесом стійкого розвитку, оцінка ефективності використовуваних засобів, оцінка рівня досягнутого вимагають розробки індикаційної моделі стійкого розвитку. На сьогодні розробкою системи показників стійкого розвитку сільськогосподарського землекористування в Україні займаються Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Тихоненко О.В., Феденко В.П. та інші науковці. Разом із тим єдиної системи показників, яка б давала змогу здійснювати спостереження за розвитком землекористування, визначати рівень його стійкості та індикацію цього процесу в часі на макро- та мікрорівнях досі не існує.

Ми поставили за мету провести дослідження індикації екологічного стану сільськогосподарського землекористування в Україні на основі обґрунтованих нами раніше показників [1].

Відзначимо, що сучасний екологічний стан земельних ресурсів переважної частини України характеризується як напружений, а подекуди – кризовий, з тенденцією до погіршення. Так, за даними проведених ґрунтових обстежень вміст гумусу в ґрунтах України в 1991 році порівняно з 1881 роком знизився на 31,3%. При цьому лише за 30 років (за період з 1961 по 1991 рік) вміст гумусу в орних ґрунтах знизився на 0,4 пункти або 11,4%.

Крім іншого значно на такий стан речей вплинуло постійне зменшення внесення органічних добрив. Якщо в 1985 році на 1 га вносили 8,7 т органічних добрив, а удобрена площа складала 21,1%, то в 2006 році частка удобрених площ органічними добривами під посіви сільськогосподарських культур складала 2,1% і лише 0,7 т та 1 га. Така ж сама тенденція спостерігається і щодо внесення мінеральних добрив. Порівно з 1985 роком у 2006 році мінеральних добрив в розрахунку на 1 га внесено на 71,4% менше, а частка удобреної площі під урожай в 2006 році склала лише 54,9% проти 90% в 1985 році.

В Україні продовжуються процеси погіршення якості ґрунтів (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка площ еродованих орних земель України*

Показники	1961 рік	1996 рік	Приріст площ еродованих земель за період 1961-1996рр.
			абсолют-ний, тис га	середньо-річний, тис га	%
Всього еродованих орних земель, тис. га в т.ч.: слабоеродованих % до загальної площі середньоеродованих % до загальної площі сильноеродованих % до загальної площі	7991,4 6114,3 76,5 1580,5 19,8 296,6 3,7	10598,6 7879,7 74,4 2241,4 21,1 477,5 4,5	2607,2 1765,4 - 660,9 - 180,9 -	76,7 51,9 - 19,4 - 5,3 -	132,6 128,9 - 141,8 - 161,0 -

* розраховано за [2]

Спостерігається не лише зростання площ еродованих орних земель, а особливо високий темп зростання площ сильноеродованих орних земель. За різними підрахунками щорічно від ерозії втрачається від 11 до 24 млн. т гумусу, понад 0,5-1 млн. тонн азоту, 0,4-0,7 млн. тонн фосфору, 0,7 млн. тонн калію, втрати яких компенсуються внесенням добрив лише на 20-25%. Втрати продукції землеробства від ерозії перевищують 9-12 млн. тонн зернових одиниць щорічно.

Поряд з площинною ерозією досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 140,8 тис. га, а їх кількість сягає понад 500 тис. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні показники у 10-20 разів. Вітровій ерозії систематично піддається понад 6 млн. га земель, а в роки з пиловими бурями – до 20 млн. га. Земельний фонд країни має сталу тенденцію до погіршення також і за іншими якісними показниками (засоленість, солонцюватість, перезволоженість та ін.).

Аналіз стану сільськогосподарських угідь по ознаках, які впливають на родючість ґрунтів свідчать, що в 1995 році порівняно з 1990 роком площа засолених ґрунтів зменшилася на 61,2 тис. гектарів, кислих – на 1078,5 тис. гектарів, перезволожених – на 318,3тис. гектарів, заболочених – на 197,0 гектарів, дефляційно небезпечних – на 395,7 тис. гектарів Одночасно за цей період зросли площі солонцюватих та із засоленими комплексами ґрунтів на 45,3 тис. гектарів, кам'янистих – на 108,3 тис. гектарів і змитих – на 454,8 тис. гектарів.

При цьому значно зменшилися обсяги робіт по проведенню вапнування та гіпсування ґрунтів. Якщо в 1990 році вапнування та гіпсування ґрунтів проводили відповідно на 1407,9 та 285,4 тис. гектарів, то в 2006 розміри площ зменшились до 43,9 (в 32 рази) та 5,7 (в 50 разів) тис. гектарів.

Визначальними показниками, що характеризують вплив сільського господарства на природне середовище, є ступінь розораності земель та ступінь освоєності сільськогосподарських земель. За останні шістнадцять років в Україні намітилися позитивна тенденція зниження ступеню освоєння земельних ресурсів (розораності території) та негативна щодо розораності сільськогосподарських угідь. Порівняно з 1990 роком у 2006 році розораність території знизилась з 68,8% до 61,0%, або на 7,8 пунктів, а сільськогосподарських угідь зросла – з 83,2% до 89,2 % або на 6,0 пунктів.

В Україні намітилася позитивна тенденція розширення заповідників і національних парків. Якщо в 1985 році їх площа становила 368,7 тис. гектарів, то в 2006 році вона зросла до 1104,3 тис. гектарів, тобто майже втричі. Таким чином, в середньому площі заповідних територій щороку зростають на 36,8 тис. гектарів.

Погіршуються показники лісистості території. Якщо в 1990 році лісистість суші становила 17,6%, то в 2006 році – 17,5%. Для України підвищення значення даного індикатору особливо важливо, оскільки територія лісу в країні незначна.

Спостерігається позитивна тенденція в питанні порушення земель. Якщо в 1985 році було порушено 18,7 тис. гектарів земель, то в 2006 році лише 1,7 тис. гектарів, або в 11 разів менше. Однак погіршилися справи з рекультивацією земель. Якщо в 1985 році вона склала 22,0 тис. гектарів, то в 2006 році всього 1,4 тис. гектарів, або в 15,7 разів менше. Отже, в цілому ситуацію неможна вважати задовільною, адже на кінець 2006 року площа порушених земель становила 157,6 тис га, а відпрацьованих – 48,8 тис. га.

На якісний стан земельних ресурсів вагомо впливають агротехнічні заходи, що проводяться з метою поліпшення та відновлення ґрунтового покриву. У 2006 році порівняно з 2000 роком на 8,6 км зменшилася протяжність валів-канав; на 22,5 км – валів-доріг; на 16,0 га – протиерозійних ставків, на 0,7 км – берегоукріплень; площа залуження сильнодеградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі зменшилася на 0,7 га.

Останнім часом посилились процеси деградації ґрунтового покриву, які обумовлені техногенним забрудненням. В Україні зростає водовідведення без очистки. Якщо в 1990 році воно становило 470 млн. м³, то в 2006 році збільшилося до 1427 млн. м³, тобто втричі. Проте слід відмітити позитивну тенденцію скорочення обсягу наявних промислових токсичних відходів у розрахунку на один квадратний кілометр з 43,5 т в 2000 році до 33,3 т в 2006 році, тобто на 23,4%. Слід також відмітити, що за період з 1990 по 2006 рік надходження забруднюючих речовин в атмосферу зменшилось. Якщо в 1990 році в атмосферу надійшло 15549,4 тис. тонн, то в 2006 році – 7027,6 тис. тонн, або менше у 2,2 рази. Однак, надходження забруднюючих речовин в поверхневі водойми зросло – з 3199 тис. тонн до 3891 тис. тонн.

Ситуація із забрудненням території ускладнилася особливо після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. га земель у 74 районах 11 областей, у тому числі забруднено 3,1 млн. гектарів ріллі, а з використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, зокрема, 65,0 тис. гектарів ріллі.

Не дивлячись на глибокий кризовий стан екологічний стан землекористування, в Україні на заходи по охороні та раціональне використання земельних ресурсів щороку капітальні вкладення становлять не більше 8 грн. на 1 га сільгоспугідь та біля 12 грн. поточних витрат.

Підводячи підсумок проведеному аналізу стану екологічності землекористування, слід зробити такі висновки:

1) вкрай незадовільно вирішується питання збереження та підвищення родючості ґрунтів через різке зниження внесення органічних і мінеральних добрив;

2) не здійснюються необхідні заходи по захисту ґрунтів від ерозії, про що свідчить зростання їх площ, особливо сильноеродованих ґрунтів;

3) незадовільно здійснюється рекультивація порушених земель, що не дає можливості їх продуктивного використання;

4) зростають площі засолених земель, що свідчить про недостатнє їх гіпсування;

5) зростає розораність сільськогосподарських угідь, що свідчить про інтенсивне використання ріллі, від чого екологічний стан земель погіршується, а відтак – знижується ефективність землекористування;

6) позитивним є зниження надходження забруднюючих речовин в атмосферу. Однак пояснюється це передусім кризовим станом промислового виробництва, а не впровадженням екологобезпечних технологій виробництва;

7) за останні роки зроблено позитивні кроки по розширенню площ заповідників, національних парків, що позитивно вплине на стан довкілля, збереження флори і фауни;

8) екологічний стан землекористування в Україні не відповідає вимогам сталого розвитку землекористування.

Література

1. Котикова О. І. Методологічні основи комплексної оцінки сталого розвитку землекористування / О. І. Котикова // Щоквартальний науково-педагогічний та економічний журнал. Молодь і ринок. – 2006. – №7 (22). – С. 108–111.

2. Довкілля України : [статистичний збірник / за ред. О. Г. Осауленка]. – К. : Техніка, 2001. – 293 с.