К. е. н. Акєнтьєва О. Б.,
Колесникова К.С.
Донецький державний університет
управління
СУЧАСНИЙ СТАН НАКОПИЧУВАЛЬНОЇ
ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ПОДАТКОВИЙ АСПЕКТ
Пенсійна
реформа для України сьогодні є надзвичайно актуальною дослідницькою проблемою. Постійно зростаюче демографічне навантаження та дефіцит бюджету Пенсійного фонду призводять до зниження рівня
заміщуваного заробітку працівника при виході на пенсію, що обумовило
необхідність прийняття багаторівневої структури пенсійного забезпечення (за
підрахунками фахівців, у 2050 р. в Україні співвідношення працюючих та
пенсіонерів буде 50% на 50%) [1]. У зв’язку з цим необхідно до 2009
року створити умови для того, щоб в Україні в повному обсязі запрацювала солідарна, обов’язкова накопичувальна
пенсійна система (далі – ОНПС) та система недержавного пенсійного забезпечення
(далі – СНПЗ). Вивченню проблеми
становлення сучасної ОНПС присвячено праці багатьох відомих вітчизняних та
зарубіжних учених, таких як Д. Сандлер,
Л. Рогачова, В.Новіков, В. Бессараб, Л.
Момотюк, Л.Стожок, Л.Ткаченко та інші.
Невід’ємною
складовою соціальної політики є система пенсійного забезпечення (далі – СПЗ). Пенсійні системи (далі
– ПС) удосконалюються практично
в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними
відносинами. Реформування ПС – складний, багатогранний і комплексний процес,
який має істотно змінити баланс політичних, економічних та соціальних інтересів
населення, систему державних фінансів, функціонування ринків праці та капіталу
[2, c. 6]. Процес реформування СПЗ в Україні, перехід до страхових принципів і
встановлення тісного зв’язку розміру пенсії з тривалістю страхового стажу та
розміром заробітку, з якого сплачувалися внески, унеможливлює подальше
застосування в солідарній пенсійній системі першого рівня. Для цього у світовій
практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева СПЗ, яка має три складові –
солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та
додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання
забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність ПС. Однак, пенсійна
реформа в Україні реалізовується з 2004 року. Вже було запроваджена СНПЗ, а ОНПС система ще тільки в стані
законодавчого розвитку. ЇЇ суть полягає в тому, що відповідальність за пенсійне
забезпечення з держави частково перекладається на самого громадянина, а
досягається це завдяки впровадженню зарубіжного досвіду щодо використання
трирівневої ПС. Реформована солідарна складова враховуватиме інтереси
малозабезпечених верств населення, а накопичувальна – стимулюватиме до
пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами. Для
того, щоб забезпечити людині достатній життєвий рівень після закінчення
активної трудової діяльності, в Україні запроваджено сучасну трирівневу ПС.
Вона базується на трьох незалежних один від одного рівнях, два з яких –
обов’язкові, а один – добровільний [3, c.12-14]. Перший рівень – це солідарна система загальнообов’язкового державного
страхування, іншими словами, та пенсія, яку отримують більшість громадян
залежно від трудового стажу та сплачених до Пенсійного фонду України страхових
внесків. Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування, яка також буде обов’язковою для всіх.
Передбачається, що вона буде введена в дію з 1 січня 2009 року. Частина
обов’язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде
спрямована до Накопичувального фонду (далі − НФ) на персональні рахунки
громадян. Однак, обов’язкові внески до НФ будуть здійснювати особи, яким на 1
січня 2009 року ще не виповниться 40 років.
Громадяни сплачуватимуть внески із зарплати, у підсумку це буде
своєрідний депозит. Людина в такий спосіб заощаджує кошти, їх облікують на
рахунку, відповідні компанії інвестують в економіку, на них нараховують
відсотки і, коли людина досягне пенсійного віку, із цієї системи отримуватиме
ще одну частину пенсії. Розмір залежатиме від накопиченої суми. З цього рахунку
при виході на пенсію, працівник буде одержувати виплати, розмір яких буде
залежати від суми коштів, акумульованих на персональному рахунку разом з
виплатами із солідарної системи. Третій рівень – недержавне пенсійне
забезпечення. У нас існують недержавні пенсійні фонди, з якими громадяни
укладають відповідні договори та добровільно сплачують внески. В цій системі
можуть брати участь добровільно як фізичні особи, так і юридичні
особи-роботодавці. Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в
Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного
страхування.
Другий та
третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять СНПЗ. Слід
зазначити, що основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи
(далі – НПС) є підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування
частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають
накопичуватись як шляхом обов'язкового пенсійного страхування, так і створенням
додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень. Однак, глибока і затяжна
економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала
і деформувала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн. людей працездатного
віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично
сплачують внески лише 15,3 мільйона. Торік 130 тис. підприємств взагалі не
сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності.
Не сплачують зовсім або сплачують не повністю пенсійні внески багато громадян,
які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в
оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті.
За оцінками експертів, від незареєстрованої підприємницької діяльності та не
задекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2
млрд. гривень [1]. Впровадження НПС (другий рівень) можливе лише після
формування необхідних економічних передумов і створення налагодженої і
ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також
необхідної інфраструктури [2, c. 17]. Передбачається, що з 1 січня 2009 р. всі працюючі
громадяни, яким ще не здійснилося 40 років, будуть платити внески в
загальнообов'язкову накопичувальну систему. В 2009 р. внески складатимуть 2%
зарплати (додатковий інвестиційний ресурс складе 2,8 млрд.грн., після цього
вони будуть щорічно збільшуватися на 1% і до 2014 р. досягнуть 7%
(інвестиційний ресурс буде складати приблизно 23 млрд.грн.). Перше збільшення з
накопичувальної системи громадяни зможуть отримати в 2029 р. при досягненні
пенсійного віку [4, c. 19-21]. Слід зазначити, що відрахування
в НФ будуть власністю громадян і будуть накопичуватися на персоніфікованих
рахунках. Після виходу на пенсію люди отримають не тільки ці відрахування, але
й інвестиційний прибуток. У ряді випадків громадяни зможуть отримати відрахування
в НФ ще до досягнення пенсійного віку: у випадку виїзду на постійне проживання
за межі України або інвалідності першої або другої групи. У випадку смерті
гроші зможуть передаватися в спадщину [5].
Однак, у накопичувальної системи є свої ризики, а саме: більша
залежність від економічних ризиків (стабільності фондового ринку, ставки
інвестиційного доходу); підвладність демографічному ризику; створює більш
відчутний розрив між представниками високооплачуваними та низькооплачуваними
професіями. У процесі дослідження узагальнені деякі пропозиції фахівців щодо
вдосконалення чинної НПС, наприклад, такі як: (1) Запровадження особливого
механізму оподаткування на етапі виплати пенсій що сприятиме високій
інвестиційній активності фондів, створенню надійного фінансового ресурсу
економічного зростання [1]. (2) Введення деяких переваг, а саме переваг в
оподаткуванні як для підприємств (звільнення від податку на прибуток сум
податкових внесків з віднесенням їх на валові витрати), так і для працівників
(зниження рівня оподаткування сукупного доходу, оскільки пенсійні відрахування
в межах до 15% фонду оплати праці не оподатковуються податком з доходів
фізичних осіб) [5]; (3) Не оподаткування податком також інвестиційного доходу,
а сплата податків тільки при отриманні пенсійних виплат, що не тільки дозволяє
утриматись від подвійного податку, але й передбачає відстрочку сплати податку у
часі. Висновки: 1. Діюча солідарна система пенсійного
забезпечення є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною в умовах ринкової
економіки в Україні. Пенсійна реформа в Україні розрахована до 2010
року. 2. До чинників, які впливають на
розвиток ПС слід віднести такі як: депопуляція, низький рівень доходів у
більшості населення країни, непрозорість відносин власності, слабка соціальна
свідомість роботодавців, несвідомість та недовіра громадян, недостатній
розвиток ринкової інфраструктури, надмірно високі ставки пенсійних внесків
тощо. 3. Основні шляхи розвитку НПС в Україні: (1) формулювання єдиної наукової
термінології в системі пенсійного забезпечення, зокрема НПС; (2) узгодження та
гармонізація вітчизняного законодавства щодо загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування з міжнародними стандартами; (3) побудова прозорої
системи оподаткування європейського типу; (4) активізація дії регулятивної та
стимулюючої складових чинної системи оподаткування; (5) запровадження комплексу
організаційно-правових та фінансово-економічних заходів щодо розвитку НПС та
ін.
Література
1.http:// NEWSru.ua // Україна // 25 квітня 2007 р.
2. Логачова Л.. Сучасні проблеми та перспективи становлення
професійної пенсійної системи // Україна: аспекти праці. – 2007. –
№3. – С. 16-19.
3. Бессараб В. Реформа солідарної пенсійної системи: надто
дорога непослідовність // Україна: аспекти праці. – 2008. – №1. – С. 12-20.
4. Ткаченко.
Л. Реформа пенсионной системы: прогнозные
расчеты на основе актуарной пенсионной модели // Менеджер по персоналу. – 2008. –
№7. – С.18-23.
6. Сандлер Д.
Проблеми і перспективи становлення сучасної системи пенсійного забезпечення в
Російській Федерації та Україні // Україна: аспекти праці. – 2005. –
№7. – С.10-13.
7. Т. Кір Ян.
Підвищення стимулюючої ролі пенсійної системи в Україні // Україна: аспекти
праці. – 2006. – №8. –
С.15-20.