Економічні науки/10. Економіка підприємства

Казмірчук С.В.

Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя, Україна

Оцінка рівня інформаційного забезпечення управління інноваційними процесами підприємства

Ефективне управління інноваційними процесами на підприємствах неможливе без потужного інформаційного фундаменту, відповідної інформаційної бази. Без використання інформаційних технологій, аналізу інформації не приймається жодне рішення — ні технічне, ні управлінське, ні будь-яке інше. Характерною особливістю сучасного життя є постійно зростаючі об`єми інформаційних потоків та масивів. Інформаційна база необхідна для того, щоб зменшити ступінь невизначеності і викликаного нею ризику і підвищити обґрунтованість прийнятих раціональних рішень щодо оцінки і вибору варіантів інноваційних процесів на підприємстві.

Відсутність інформаційної культури та інфраструктури, здатної на сучасному рівні забезпечити отримання, обробку, зберігання, передачу та оновлення інформації, відсталість інформаційних технологій — одна з причин відставання України у інноваційній сфері. Тому в умовах економічної кризи, яку переживає сьогодні Україна, особливої актуальності для забезпечення виживання і розвитку підприємства набуває проблема інформаційного забезпечення інноваційних процесів.

Останнім часом питанням інформаційного забезпечення інноваційної діяльності приділяється значна увага, на цю тему є багато публікацій. Зокрема, ці проблеми висвітлюються у працях Бажала Ю.М., Ілляшенко С.М., Завліна П.М., Кардаша В.Я., Федулової Л.І., Фатхутдинова Р.А., Харіва П.С.

Сьогодні можливості отримання науково-технічної інформації є доволі широкими: від участі у виставках, ярмарках, конференціях, наукових симпозіумах до ознайомлення з монографічними джерелами та статтями в періодичних наукових виданнях та іншими джерелами інформації як, наприклад, інформаційні листки, комп’ютерні журнали, депоновані рукописи тощо. Так, Ілляшенко С.М. визначає наступні джерела інформації, необхідної для прийняття рішень з управління інноваційним розвитком:

1. Внутрішня звітність. Дозволяє контролювати показники, які відображають обсяги виробництва, суми витрат, обсяги матеріальних запасів, рівень збуту і т. і. Джерела інформації знаходяться на самому підприємстві (дані структурних підрозділів підприємства) і є доступними.

2. Інформація про події, що відбуваються в зовнішньому середовищі, яка регулярно публікується і поновлюється. Джерела інформації: періодичні видання, інформаційні бюлетені; спеціальна технічна, економічна, політична література; законодавчі і нормативні акти; дані звітності кредитно-фінансових установ; інформаційні комп’ютерні мережі (наприклад, Інтернет); спеціалізовані організації, які займаються постачанням поточної інформації (наприклад, інформаційні центри при великих бібліотеках та НДІ).

3. Спеціалізовано організовані маркетингові, соціологічні та інші дослідження ринкового середовища. Ці дослідження дозволяють накопичувати і систематизувати інформацію, отриману безпосередньо на території збуту в тісному контакті зі споживачами, торговими і збутовими посередниками.

4. Експерти, якими можуть виступати як фахівці і керівники підприємств, так і запрошені особи (споживачі) – фахівці в конкретних сферах діяльності [1].

Можна відмітити, що інформаційними джерелами при створенні нових продуктів, технологій, техніки також можуть бути: інформація від клієнтів, у тому числі за допомогою вивчення їх думки і спеціальних опитувань; інформація, отримана при здійсненні порівняльного аналізу продукції, технології і методів роботи конкурентів; надходження раціоналізаторських пропозицій, в тому числі шляхом організації “гуртків якості”, груп “мозкової атаки”; інформація, отримана при вивченні причин браку та рекламацій; інформація, яка з’являється при “випадкових” ідеях тощо.

При цьому, якщо ідеї про нову продукцію надходять з ринку збуту чи від раціоналізаторів, то це є частковим її оновленням. Якщо ж ця ідея надходить з ринку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) під впливом науково-технічного прогресу, то при цьому пропонується принципово новий товар, нова технологія тощо.

Однією з інформаційних установ, що є найбільш доступною для українських вчених, є бібліотека. Розпад єдиної бібліотечної системи Радянського Союзу спричинив безліч проблем. Важливі джерела комплектування фондів бібліотек і інформаційні ресурси, створені ще загальносоюзними органами науково-технічної інформації, залишилися поза межами України. Розпалася система книгозабезпечення, зменшився випуск наукової, навчальної, фахової, галузевої літератури. У реальних умовах економічного розвитку країни скоротилося фінансування наукових закладів та бібліотек. Зберігається складне положення на передплату зарубіжних періодичних видань через неперервне зростання цін, особливо на науково-технічну періодику. У науковій літературі наводяться постійно дані, що 45-50% обсягу результатів наукових розробок залишаються на робочому столі авторів, якщо в процес матеріалізації пропозицій не включаються науково-інформаційні технології. Останні є двох форм: звичайне науково – інформаційне забезпечення інноваційних процесів і усунення інформаційних перепон [2].

Отже, актуальності набула більш загальна проблема доведення до користувачів усіх отриманих знань. Очевидно, що найбільш ефективно ця проблема може бути вирішена шляхом створення електронних бібліотек на базі інформаційних ресурсів традиційних бібліотек, використовуючи досвід у цій сфері зарубіжних держав. Важливу роль в цьому повинна відіграти держава, започаткувавши відповідну програму цільового виділення асигнувань на створення відповідної інформаційної бази.

Важливе значення для забезпечення успіху підприємства має також створення групи комп’ютерного та Web-дизайну, а також групи автоматизації проектування та розробки internet-проектів. В Україні поки що використання internet є доволі обмеженим. Так, тільки 55,7% опитаних підприємств використовують його для розміщення реклами на власних Web-сторінках і 50,2% – для e-mail [4].

З метою належної організації інформаційного забезпечення на великих підприємствах доцільно було б ввести в структуру підприємства інноваційно-інформаційні центри, де певна категорія спеціалістів займалася б внутрішніми комунікаціями, зокрема пошуком і відбором необхідної для підприємства науково-технічної, економічної та іншої інформації, випуском внутріфірмових видань, підготовлених на основі спеціальних конференцій (інформаційних листів, бюлетенів, журналів), запровадженням власних каналів “зворотного зв’язку”, а на малих функції інноваційного підрозділу можуть виконувати окремі спеціалісти та керівники підприємства.

Таким чином, аналізуючи стан інноваційних процесів підприємств України, слід констатувати їх недостатнє інформаційне забезпечення. Проблема інформаційного забезпечення інноваційного розвитку є новою для нашої держави і потребує її досконалого вивчення. Тому розвиток інноваційно-інформаційної інфраструктури стає одним із основних принципів державної політики. Необхідно прикласти максимум зусиль для створення та ефективного використання комплексної інформаційної системи підтримки інноваційної діяльності в нашій країні, що дозволить прискорити за часом, а також збільшить продуктивність інноваційного процесу, що проходить на промислових і інших підприємствах.

Література:

1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навч. посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 278 с.

2. Симоненко Т.В. Інформаційне забезпечення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні// Бібліотечний вісник. – 2003. – №5. – С. 20-22

3. Чайковська К.В. Інформаційне забезпечення інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №10. – С.200 – 206.

4. Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів. – Тернопіль: “Економічна думка”, 2003. – 326с.