УДК 657.41 М.Ю. Манухіна, канд. екон. наук, доц.

Східноукраїнський національний

університет ім. В. Даля, м. Луганськ

Визначення інтелектуального капіталу як економічної та облікової категорії

Світовий досвід переконує, що єдиним шляхом економічного та соціального розвитку на сьогодні є широкомасштабне використання вітчизняних і світових науково-технічних досягнень, новітніх технологій. Україна взяла курс на структурно-інноваційну перебудову економіки, що сприятиме підвищенню ефективності використання науково-технічного потенціалу, вдосконаленню його організаційної структури відповідно до вимог ринку. Необхідною умовою розвитку будь-якої галузі економіки є цілеспрямована інноваційна діяльність. Її основою є забезпечення руху інтелектуального капіталу, його комерціалізація з метою отримання прибутку.

Таким чином, мета дослідження - визначення сутності інтелектуального капіталу як структурної складової науково-технічного потенціалу національної економіки на основі вивчення світового досвіду.

В науковій літературі поняття «інтелектуальний капітал» використовується порівняно недавно, з 1990 р. Він є чимось ніби «колективного мозку», акумулюючого наукові і буденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування і організаційну структуру, організаційні мережі та імідж фірми. Питанням про інтелектуальний капітал присвячено багато робіт вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких С. Голов, Л. Едвінсон, Б. Малицький, Т. Стюарт [1], Г. Уманцив, П. Цибульов, А. Чухно [2] та інші. На сьогодні не існує єдиного визначення інтелектуального капіталу. Його нерідко ототожнюють з інтелектуальною власністю, знаннями, нематеріальними активами.

Наприклад, А.Чухно [2] доводить, що інтелектуальний капітал складається з двох елементів: людського та структурного капіталів. Перший втілюється у працівниках у вигляді досвіду та знань, здібностей до нововведень, критичного сприйняття навколишнього світу, тобто це людський інтелект. Його неможливо відділити від людини, а тому неможливо комерціалізувати.

Технологічний (структурний) капітал - технічне і програмне забезпечення, патенти, торговельні марки, зв'язки, тобто те, що дає працівникам можливість продуктивно працювати. Він нерозривно пов’язаний з підприємством. А.Чухно стверджує, що саме ця частина інтелектуального капіталу може бути об’єктом купівлі-продажу. Вартість структурного капіталу відображують у балансі підприємства у вигляді статей, які зазвичай визначають як капіталізовані витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки, або ціну, сплачену за окремі права інтелектуальної власності.

Т.Стюарт [1] розділяє інтелектуальний капітал на три складові: людський, структурний та споживчий. Клієнтський (споживацький) капітал включає ділову репутацію та зв'язки із споживачами, який характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження, постійність, упевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу цьому підприємству.

Одним з підходів дослідження сутності інтелектуального капіталу є виділення в його складі чотирьох основних елементів: людський капітал; інтелектуальна власність; капітал відносин і активи інфраструктури.

Капітал відносин безпосередньо пов'язаний із зовнішнім середовищем організації і визначається лояльністю клієнтів, репутацією, зв'язками з постачальниками тощо. Інтелектуальна власність і активи інфраструктури в сукупності складає організаційний капітал, який відображає знання, втілені в структурі, процесах і культурі організації.

Сучасні дослідники в області теорії інтелектуального капіталу виділяють в ньому дві складові частини: людський капітал і структурний. Останній в свою чергу розділяється на організаційний і клієнтський капітал.

До організаційного капіталу тут можна віднести інтелектуальну власність (авторські права, технології, технічне та програмне забезпечення, комп’ютерні програми тощо), інформаційні ресурси, організаційна структура, ефективне управління та інше. Клієнтського капітал - все те, що сприяє успішної реалізації продуктів і послуг, у тому числі: ділові зв'язки з постачальниками, комерційна мережа розповсюдження продукції, товарів, робіт, послуг, популярність клієнтів, угоди технологічного і маркетингового партнерства тощо.

Такий розподіл інтелектуального капіталу на складові елементи, на думку автора, має глибокий сенс.

Якщо втрачений людський капітал, то автоматично втрачає цінність структурний капітал. Якими б чудовими розробками не володіла компанія, реалізувати їх буде нікому. І навпаки, якщо втрачений структурний капітал, то персонал і менеджмент будь-якої кваліфікації не зможе вести ефективний бізнес. Те ж саме можна сказати про співвідношення організаційного і клієнтського капіталу. Якщо нульову оцінку одержує будь-якій з цих чинників, то знецінюється й інший. В результаті нульову оцінку одержує весь структурний капітал і, отже, інтелектуальний капітал в цілому. Максимальний ефект можливий при гармонійно збалансованій структурі всіх елементів капіталу підприємства.

Отже, в умовах переходу на інноваційний шлях розвитку необхідне дослідження інтелектуального капіталу в національній економіці, оскільки його недооцінка може суттєво вплинути на рівень технологічного відставання та знизити конкурентоспроможність промислової продукції кожного підприємства та країни в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Стюарт Томас А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства организаций / Пер. с англ. В. Ноздриной. - М.: Поколение, 2007. - 368с.

2. Чухно А.А. Інтелектуальний капітал: сутність, форми та закономірності розвитку // Економіка України. - 2002. - №11.