Коваль Н.О.

м. Вінниця, Вінницький національний технічний університет

Альтернативні методи управління професійної підготовки трудових ресурсів

                Розвиток сучасної економіки неможливий без професійно підготовлених кадрів — людей, які мають професійні знання та навички. Як відомо, банки вакансій служби зайнятості досить точно відображають характер поточних потреб в робочий силі. Те, що в найбільшому ступені (76%) затребувані кваліфіковані робітники, по суті, є відображенням кадрової кризи: нестача людей, здатних працювати на сучасному інноваційному обладнанні, оперувати сучасними знаннями, досить  серйозно гальмує рух вперед.

         Сьогодні переважна більшість підприємств відчуває потребу у кваліфіко­ваних робітниках за робітничими професіями. Це обумовлено на сам перед тим, що ринок освітніх послуг відстає від потреб ринку праці в кваліфікованих робітниках, що свідчить про відсутність механізму між ними.

         На даний час в Україні функціонують 927 державних ПТНЗ, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України. З них за галузевим спрямуванням: 331 - для промисловості, 184 - для будівництва, 143 - для сфери послуг, 269 - аграрного профілю. Крім державних, є ще 705 навчальних закладів різної форми власності [1].

         Невідповідність кількості та професійної спрямованості кадрів, що готуються у навчальних закладах, потребами ринку праці, започаткувалася ще в 90-х роках, коли відбувся фактичний розподіл професій на престижні (юрист, економіст, менеджер тощо), які стали символом успіху у житті, та не престижні (інженер, науковець, вчитель, робітник тощо). Саме тоді ПТНЗ, у зв'язку зі зменшенням попиту на робітничі спеціальності, провели переорієнтацію учбових установ на "модні" спеціальності, що зовсім не узгоджуються з потребами сучасного ринку праці. В результаті кількість професійно-технічних закладів скоротилося з 1251 у 1991 році до 1022 у 2007 році, а кількість учнів в них знизилася з 648,4 тис. до 454,4 тисяч. Наслідки скорочення обсягів та якості професійно-технічної підготовки вже відчуваються в українській промисловості, яка має значний попит на висококваліфікованих робітників, й який навчальні установи не можуть задовольнити.

         Слабка прив'язка програм підготовки у професійно-технічних закладах до потреб виробництва, втрата матеріальної та методологічної бази навчання заклали серйозну проблему структурної невідповідності майбутнього попиту та пропозиції робочої сили в професійно-кваліфікаційному розрізі.

         Враховуючи існуючу демографічну та економічну кризи в Україні, на які додатково наклалася ще і світова фінансова криза, прогнозується зростання безробіття на 2009-2010 рр. в 2-3 рази. Відповідно, система професійної підготовки трудових ресурсів на вітчизняному ринку праці за 2-3 роки може повністю зникнути. Тому, саме за таких умов, надзвичайно важливо, зберегти та вдосконалити механізм професійної підготовки кадрів.

         Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України  від 16 жовтня 2008р. N1352-р “Про затвердження комплексного плану заходів з розвитку освіти в Україні на період до 2011 року” [2], передбачено ряд заходів щодо професійної підготовки трудових ресурсів:

1.                 Утворення на базі державних професійно-технічних закладів (ПТЗ) центрів професійно-технічної освіти для впровадження інноваційних технологій з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів.

2.                 Удосконалення системи професійно-технічної освіти шляхом розроблення і впровадження державних стандартів робітничих професій, видання сучасних підручників, впровадження у навчально-виробничий процес новітніх досягнень і технологій комп'ютерної техніки та наочних посібників із спеціальних предметів.

         Вивчення досвіду розвинених Європейських країн дає відповідь на те, як організувати професійну підготовку та перепідготовку кадрів  в умовах ринкової економіки. Тобто за таких умов, коли підприємства є приватними.

         Так, в Німеччині на професійну підготовку робітничих кадрів, держава щороку витрачає більш ніж 30 млн. євро. У Франції, де в 80-х роках був дуже високий рівень безробіття, була створена досить ефективна система безперервної професійної підготовки. Ця система базується на 98 регіональних відділеннях по всій державі, які концентрують в окремому регіоні обов'язкові відрахування підприємств на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів в розмірі від 0,25 — 1,5% від фонду оплати праці. В Великобританії підготовку робітників фінансує Міністерство зайнятості. Крім цього, компанії на базі власних програм та за свій рахунок готують кадри для своїх підприємств [3].

         Слід зауважити, що акцент професійної підготовки трудових ресурсів переноситься на виробництво, де є відповідна матеріально-технічна база, яка швидко оновлюється та змінюється відповідно до потреб ринку. Держава в цьому випадку, лише створює сприятливі умови для реалізації цієї концепції.

         Тому сьогодні перед Україною стоїть дилема, як вирішувати проблему професійної підготовки та перепідготовки трудових ресурсів, саме в таких умовах.

         Аналогічну ситуацію, яку ми маємо сьогодні, Україна пережила у 1994-1995 рр., коли безробіття налічувало 2,5 млн. осіб. Саме в той час Організація об'єднаних Націй (ООН) реалізовувала проекти, які були направлені на впровадження гнучких методів професійної підготовки кадрів на базі модульного навчання [4].

         Проект з 1997 року по 2005 рік три рази продовжувався. Україні рекомендували впровадити та реалізувати інноваційну модульну систему професійного навчання, яка відома під назвою “МЕS”, скорочено від “Моdyles Employable Skills”, розробленої і запропонованої Міжнародною організацією праці (МОП), в основі якої лежить концепція “Модулі трудових навичок (МТН)”. Модульну систему (МТН) почали реалізовувати в Україні з 1997 року згідно з Проектом МОП "Впровадження гнучких програм професійного навчання для безробітних". Зазначена система підготовки кадрів спрямована на забезпечення переходу від підготовки з фактора “часу” до фактора “компетентності”, а також  сприяє підвищенню мобільності трудових ресурсів, їх конкурентоспроможності на ринку праці та розвитку безперервної професійної підготовки кадрів в умовах інноваційного та наукоємкого виробництва [5].

         Суть даного підходу щодо підготовки трудових ресурсів полягає у наступному. Розробляються пакети для окремих елементів робітничих професій, які стосуються лише професійної діяльності. При чому, навчальні елементи та інформаційні блоки ілюструються в динаміці. Проводиться попереднє тестування, ті розділи, якими учень оволодів, вилучаються з навчальної програми. Комплектується навчальний план, людина швидко опановує теоретичний курс. Отримання практичних навичок та закріплення теоретичних знань, в залежності від професії, переноситься в ресурсний центр або на реально діюче підприємство, яке зацікавлене в отриманні кваліфікованої робочої сили.

         В рамках реалізації зазначеного проекту, в Україні були створені координаційні ради в кожній області по впровадженню модульного навчання, а також був створений Український міжгалузевий центр модульного навчання (УМЦМН). Проте механізм фінансування та функціонування обласних центрів до кінця не був опрацьований. Лише три області в Україні в певній мірі реалізували зазначену концепцію.

         Можно прогнозувати, що по аналогії західного досвіду такі центри мають бути створені в кожному регіоні. Вони мають поєднати найбільш кваліфіковані професійні кадри системи професійно-технічних навчальних закладів, має бути відповідна матеріально-технічна база, має працювати система договорів з виробничими підприємствами, які мають інноваційну технологічну базу для закріплення практичних трудових навиків для подальшого працевлаштування потенційних робітників.

 

Література:

 

1.                  Праця України 2007. Статистичний збірник. - К.: Держкомстат України, 2008. - Електронне джерело: http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2008

2.                                     Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження комплексного плану заходів з розвитку освіти в Україні на період до 2011 року”. - від 16.10.2008.-N1352-р. - Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua

       3.       Матеріали міжнародної науково-практичної конференції роботодавців Республіки Казахстан в рамках міжнародного проекту “Соціальне партнерство в професійній освіті” при підтримки Європейського фонду освіти / Укл.       Кадиров Х. - Республіка Казахстан, 2003р.

          4.          Головатий М. Висока освіта впродовж життя // Персонал Плюс. – 2008. - №37 (188). – С.14.

       5.         Коваль Н.О. Інноваційні методи навчання в контексті міжнародного досвіду / Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки: Збірник тез регіональної міжвузівської науково-практичної конференції. - Рівне: НУВГП, 2007. - 157 с.