Захарченко В.В.

Черкаський національний університет

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. – НА ПОЧАТКУ ХХІ ст. В ОЦІНЦІ П. П. ПАНЧЕНКА

Стан вивчення історичних праць представників Київської школи аграрної історії (Березовчука М.Д., Ганжі І.Х., Ганжі О.І., Марочка В.І., Падалки С.С., Панченка П.П., Слинька І.І., Талан Є.П., Шульги З.П.) залишається на досить низькому рівні, тому темою статті є дослідження трансформації поглядів на розвиток сільського господарства України другої половини ХХ століття – початку ХХІ століття видатного представника цього наукового осередку Петра Пантелеймоновича Панченка.

Вчений розглядає досить великий спектр проблем, досягнень та перспектив розвитку сільського господарства та економіки Української держави [7, 59]. Відзначаючи роль державної влади, яка своїми нормативно-правовими актами удосконалює господарський механізм [13, 6], головну увагу П. П. Панченко зосереджує на взаємозалежності промисловості та сільського господарства. Дослідник робить висновок, що високоефективна економіка базується на принципах науковості, технологічності, комп’ютеризації та ринкових відносинах [1, 307].

До такого висновку вчений дійшов шляхом довготривалих наукових пошуків, які видозмінювались в залежності від об’єктивних історичних умов: засилля ідеології в науці, популізму комуністичної епохи, тоталітаризму в усіх сферах життя, до переходу України на шлях демократичних перетворень та створення правового громадянського суспільства.

Важливо зазначити, що з початку 90-х років характер наукового доробку вченого став носити більш об’єктивний, незаангажований характер із врахуванням всіх реалій перехідного періоду. Зокрема серед проблем економічного розвитку загалом та сільськогосподарського розвитку зокрема у період з 1990 – х років [1, 86]. Такими проблемами є дефіцит кваліфікованих трудових ресурсів, гігантоманія промислової та аграрної сфери, феталізація виробничих відносин, енергозатратність української економіки, економічні та демографічні проблеми, низька сплачуваність інтелектуальної праці.

Новизною праць П. П. Панченка кінця 1990- х - початку ХХІ століття є відокремлення економічних проблем, що носять суб’єктивний характер: комфортність робочих місць та умов праці, корупція та тіньова економіка, некомпетентність керівної ланки [1, 306].

У своїх працях вчений найбільш детально аналізує розвиток та роль сільського господарства України в радянський час (період 1950-х – 90-х р.р.). Варто зауважити, що, виходячи з об’єктивних реалій часу, коли працював науковець, ці дослідження базуються на методології радянської історичної науки. В монографіях та статтях П. П. Панченко зупиняється на освоєнні цілини, електрифікації та запровадженні досягнень науково-технічного прогресу, автоматизації та меліорації сільського господарства [1, 111-115]. Головним предметом праць науковця є роль державного управляння у сільському господарстві України, зокрема роль КПРС у розробці та здійсненні аграрної політики [6].

Слід відмітити існування тематичної залежності досліджень Панченка П.П. від етапів розвитку РСРС і, відповідно, від напряму ідеологічної спрямованості сфери гуманітарних наук. Наприклад, роботи, що стосуються періоду 1950 – 60-х рр., так званої „відлиги”, розглядають проблеми і перспективи освоєння цілини, меліорацію та хімізацію земель, електрифікацію та автоматизацію сільського господарства, позитивного значення запровадження раднаргоспів [2].

Монографії, посібники та статті епохи „застою” (1964 – 85-х рр.) характеризують комплексну механізацію, комп’ютеризацію та автоматизацію сільськогосподарського виробництва на основі досягнень науково-технічної революції [9].

Враховуючи те, що панівною в той час була теорія, „побудови розвинутого соціалізму” [4], то головним завданням села цього часу мало стати перетворення колгоспної і кооперативної власності в загальнодержавну [1, 142-160]. На думку вченого колгоспи мали перетворитися на „високомеханізоване підприємство, яке включає в себе підприємства промислового типу, тваринницькі господарства, колективні сільські господарства та підприємства культурно-побутового обслуговування [1, 156-157].

Праці Панченка П. П. періоду „відбудови” концентрують увагу на економічній кризі 1980-х років [9] та пошуку шляхів виходу з неї. Певна роль приділяється висвітленню продовольчої програми СРСР 1982 року [1, 148]. Розглядаються екологічні проблеми, екстенсивний розвиток сільського господарства України, вплив демографічної кризи на сільське господарство [2]. В цей час дослідник переходить на позиції підтримки кооперативно-фермерського господарства [1, 94; 1, 13], де держава має відігравати, за допомогою матеріальних, моральних засобів заохочення, роль стимулятора господарчої ініціативи селянина.

Опрацювавши праці П. П. Панченка можна стверджувати, що актуальним для нього, після здобуття Україною 1991 року незалежності, стало визначення проблем сільського господарства перехідного часу (від планово-командного господарства до ринкового) та пошук шляхів виходу з перманентної кризи аграрного сектору. Так, головними проблемами розвитку села даного історичного періоду на думку П. П. Панченка є те, що агропромисловий комплекс недостатньо врегульований нормативно-правовими актами, земля втрачає цінність для селян та стає об’єктом безгосподарності. Сільське господарство продовжує розвиватися і надалі екстенсивним шляхом (наприклад українські ґрунти розорані на 80 %) [1, 108]. Гостра демографічна криза, надзвичайно високий рівень урбанізації сільського населення, втрати селом висококваліфікованих трудових та виробничих резервів, екологічні проблеми та негативні наслідки нераціонального природокористування [1, 114] – все це реалії господарства України, які потребують негайного вирішення.

В дослідженнях П. П. Панченка 1990-х років формується головне положення його багаторічної діяльності, яке коротко можна сформулювати так: „Розвиток села являється чи не найважливішою проблемою українського державотворення – тільки завдяки селу у бурхливих подіях української історії ХХ сторіччя була збережена національна українська мова, національна культура та традиції” [1, 157]. Шляхом виходу з кризи сільського господарства України, на думку вченого, є інтеграція промислового сектору та сільськогосподарського виробництва в сукупності із об’єднанням праці простого селянина та цілеспрямованої аграрної політики держави, тобто „по справжньому народна відбудова” [11, 6-7].

Спектр наукової діяльності П. П. Панченка не обмежувався лише дослідженням аграрного сектора. Особливо яскраво це виявилося у монографіях та посібниках, створених у період незалежності України (починаючи з 1991 року). Дослідник спробував свої сили в написанні короткого нарису історії України другої половини ХХ століття. У дослідженні історичного розвитку українського села науковець також звертає увагу на проблему голодомору в Україні 1932-33 років та його жахливі наслідки для українського села і нації вцілому. Ціла низка праць присвячена проблемі формування в українській державі демократичного, правового та громадянського суспільства. Зокрема для П.П. Панченка сферу суспільного існування складають чотири тіснопов’язані складові частини: економічна, політична, соціальна та духовна [7, 62]. Стабільність та цілісність суспільного організму, його якість залежать від їх взаємовпливу та взаємопроникнення; тому ідеалом до якого має прагнути українська держава є створення на теренах нашої держави “ соціально-орієнтованого суспільства ”.

Отже, проаналізувавши наукові праці: монографії, статті, посібники, представника Київської аграрної школи П.П. Панченка, можна прийти до висновку, що відбулась серйозна трансформація з тематичною направленістю праць, з методологічним підходом у викладенні матеріалу. Вчений приділяв увагу дослідженню питання освоєння цілини, ролі науково-технічного прогресу в сільському господарстві, раціонального землекористування, соціального становища. Також проаналізована проблематика будівництва демократичної держави та правового суспільства, розвиток і значення українського села. Погляди П.П. Панченка щодо висвітлення проблем зазнали змін від заідеологізованості радянської історичної науки до демократичних, гуманістичноорієнтованих сучасних історичних підходів.

Література:

1. Панченко П.П. Україна: друга половина ХХ ст..: Нариси історії. – К.: Либідь, 1997. – 350 с.

2. Панченко П.П. Дослідження тематики історії селянства і розвитку продуктивних сил сільського господарства // УІЖ. – 1986. - №7. – С. 26-33.

3. Панченко П.П., Григоренко О.П. Важлива подія в житті колгоспного села //УІЖ. – 1979. - №11. – С.133.

4. Панченко П.П., Євтушенко А.П. Вклад робітників радгоспів України у здійснення аграрної політики КПРС в умовах розвинутого соціалізму //УІЖ. – 1980. - №10. – С.41-53.

5. Панченко П.П., Талан Е.П. Социальная структура украинского села (1940-1980 гг.). – с. 56-60 // XXVI съезд КПСС о развитии социально-классовой структуры советского общества в условиях социалистического и коммунистического строительства. – Донецк, 1982. – 202 с.

6. Панченко П.П., Тарадкевич Т.В. Соціально-економічні наслідки діяльності парторганізації України в справі електрифікації сільського господарства (1959-1965) // Наукові праці з історії КПРС. – 1973. – Вип.63. – С. 64-70.

7. Панченко П.П., Тимченко С.М. Соціальне обличчя колгоспного селянства Української РСР // УІЖ. – 1986. - №3. – С. 56-66.

8. Панченко П.П.Развитие сельського хозяйства Украинской ССР в девятой пятилетке // Итстория СССР. – 1976. - №6. – С. 107-116.

9. Панченко П.П.Становище українського села (60-80 рр.) // УІЖ. – 1989.- №8. – С. 3-14.

10. Панченко П.П. Научные основы развития общественно-политической жизни села ( на примере Украинской СССР). 1959-1978. – К.: Вища школа, 1979. – 279 с.

11. Панченко П.П., Талан Є.П. Світлий шлях колгоспного селянства. – К.: Політвидав України, 1980. – 111 с.