Право/ 10.Господарське право

Кучмай Т.П., студентка

Національний університет державної податкової служби України

Роль медіації в системі вирішення господарських спорів

Медіація – це техніка ведення переговорів за допомогою третьої нейтральної сторони, і вона може застосовуватися для вирішення будь-яких спорів чи конфліктів: цивільних, сімейних, кримінальних та міждержавних.

Програми примирення(медіація)  з’явилися вперше наприкінці 70-х років у США та на початку 80-х років у Європі. На сучасному етапі програми примирення успішно діють у Норвегії, Фінляндії, Великобританії, Австрії, Німеччині, Франції, Бельгії та закріплені на рівні національного законодавства.

Основною ідеєю медіації є концепція відновного правосуддя, що передусім спирається на компенсаційне спокутування заподіяної шкоди, яке слід розуміти як альтернативу сьогоднішній ідеї правосуддя .

В основу медіації покладено такі принципи:

· Добровільність

· Конфіденційність

· Щирість намірів щодо вирішення конфлікту

· Неупередженість посередника

· Правоздатність сторін

· Неформальність та гнучкість процедури медіації

Перевагами медіації є:

· Економія часу

· Зниження вартості процесу вирішення спору

· Можливість впливати на результат

· Конфіденційність процедури

· Можливість збереження або відновлення ділових взаємин з партнерами

· Можливість запобігти виникненню подібних конфліктів у майбутньому

· Гарантія виконання рішення (у випадку успішної медіації)

Головними принципами, які складають основу посередництва (медіації), є нейтральність посередника та самовизначення сторін: сторони самостійно мають знайти взаємоприйнятний варіант вирішення конфлікту або суперечки. Цим роль медіатора відрізняється від ролі нейтрального судді, зобов’язаного винести рішення, що вирішить конфліктну ситуацію.

Ядром переговорного процесу є примирна зустріч учасників конфлікту в присутності ведучого (медіатора). Роль медіатора в цьому процесі є дуже важливою. Неодмінною умовою проведення таких зустрічей є нейтральність медіатора. У переговорному процесі нейтральність тлумачиться у певний спосіб: медіатор (арбітр) безсторонній щодо конфліктуючих сторін; він працює так само як для однієї, так і для іншої сторони; що стосується предмета спору, медіатор має бути компетентним у цьому питанні, а його знання про цей предмет мають базуватися не тільки на внутрішніх переконаннях, але й на відповідному досвіді роботи. При цьому медіатор не нав’язує власне бачення проблеми або свої рішення. Хід зустрічі вимагає наявності особливого плану. Сторонам пропонується висловити власну версію щодо спору, який виник. Кожна зі сторін має можливість поставити уточнюючі питання іншій стороні. Далі сторони обговорюють значення і можливі наслідки конфлікту, момент його виникнення та розвитку. Після цього сторони разом вирішують, яких дій слід вжити найближчим часом. Прийнявши спільне рішення й досягши домовленості, вони укладають відповідну угоду (в усній або письмовій формі). Але наведений вище сценарій є не єдиною можливістю врегулювати спірні взаємини: досвідчений медіатор, залежно від тієї чи іншої ситуації, сам обирає тактику і стратегію переговірного процесу.

Виділяють наступні етапи процесу здійснення медіації :

1. Підготовка до посередництва.

2. Вступне слово посередника.

3. Презентація сторін.

4. Бесіда з кожною стороною окремо .

5. Обговорення проблеми.

6. Висновок угоди.

Світовий досвід досудового врегулювання спору шляхом медіації свідчить, що медіація дає позитивний результат як для самих учасників конфлікту, так і для загальної справи збереження довгострокових господарських зв’язків між суб’єктами підприємницької діяльності.

Варто також зазначити, що нині, незважаючи на відсутність спеціального законодавства, Україна може похвалитися своїм власним досвідом застосування процедури медіації, який підтверджує високу ефективність застосування цього інституту при вирішенні конфліктів. Так, починаючи з 2003 року активно проводяться експерименти у судах  (зокрема у містах Києві, Харкові, Івано-Франківську, Автономній Республіці Крим та інших). Також на території України діє низка Регіональних груп медіації, які об’єдналися в Асоціацію груп медіації України та Український центр порозум.

В Україні існує є Український Центр Медіації (УЦМ), що створений при Києво-Могилянській Бізнес-Школі. Український Центр Медіації має намір діяти у двох напрямках – навчання медіаторів (освітня сфера) і надання послуг незалежними медіаторами. На сьогоднішній день головним завданням Центру є донести інформацію про медіацію, як ефективний інструмент у вирішенні конфліктів та продемонструвати успішний досвід її застосування.

Про доцільність запровадження процедури медіації (примирення) у господарському судочинстві свідчать Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про медіацію в цивільних справах» та «Про сімейну медіацію», а також «Зелена книга» про альтернативне врегулювання спорів у цивільному та комерційному праві Комісії Європейських Співтовариств, Типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про міжнародну комерційну примирювальну процедуру з настановами щодо її впровадження й застосування» (2002) тощо.

У зв’язку з цим, на даний час Міністерством юстиції здійснюється доопрацювання вказаних проектів законів України.

Отже, можна прогнозувати, що вже у 2009 році в українському законодавстві буде запроваджено цей дійсно прогресивний інститут, який позитивно впливатиме на учасників господарського процесів, стане конкретним механізмом забезпечення права сторін на примирення, визначеного чинним законодавством, та сприятиме формуванню позитивного іміджу країни серед світової спільноти.

Адже, заохочення людей до поваги один до одного та до вирішення конфліктів, у разі їх виникнення, на відновних засадах – це два найважливіших шляхи розбудови справедливого та гуманного суспільства.

Література:

1. Бєліков О. Конфлікти у підприємницькій діяльності та можливості їх врегулювання // Юстініан.- №5.- 2007

2. Боброва О.М, Горова А. О., Землянська В. В., Прокопенко Н. М. Відновне правосуддя. Особливості впровадження процедури медіації: європейський досвід. К.: Наш час, 2006. – С. – 164.

3. Жмудь В. Запровадження процедури медіації (примирення) у законодавстві України // Юстініан.-№6.-2008

4. Кимберли К. Фундаментальные основы альтернативного разрешения споров // Из материалов Третьей ежегодной конференции по внесудебному разрешению коммерческих споров.- 1996 р.

5. Леннуар Н.Н. Альтернативное разрешение споров: переговоры и медиация: Учеб.-метод. пособие. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского института права имени Принца П.Г. Ольденбургского, 2004. – 100 с.

6. Штепан П. Альтернативные способы разрешения споров // Судебные процедуры как способ защиты прав предпринимателей.-М.: 2000р.