Жучок Тетяна Миколаївна

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблеми інноваційного розвитку економіки України

Інноваційна активність національної економіки визначається результатами діяльності підприємств, які розробляють і впроваджують нововведення у виробництво товарів, сферу послуг та інші галузі господарювання. Інноваційна діяльність підприємства залежить від його інноваційного потенціалу, який розглядається, як можливість підприємства ефективно впроваджувати нові технології. Важливу роль в підвищенні інноваційної активності підприємств відіграє вибір і реалізація відповідної стратегії інноваційного розвитку підприємства. Головною проблемою поки залишається розірваність зв'язків між основними учасниками інноваційного процесу (розробниками і споживачами нововведень), інформаційна непрозорість, і тому, низька мотивація, як до розробки, так і фінансування інновацій.

Питання інноваційного розвитку є досить актуальним, оскільки більшість країн, у тому числі і Україна, не може встати в ряд європейських держав без технологічного оновлення виробництва та без освоєння інноваційних важелів конкурентноздатності економіки. Сучасний етап розвитку економіки характеризується важливим прискоренням темпів науково-технічного прогресу, який обумовлює постійні зміни в структурі і динаміці суспільних потреб і, як наслідок, загострює конкуренцію в пропозиції нових товарів та послуг, а так само поліпшення їх якісних характеристик [1].

Вагомий внесок у дослідження проблеми інноваційного розвитку організацій і управління інноваційними процесами здійснюється вітчизняними і зарубіжними вченими, такими як Т. Воронкової, С. Ладика, П. Гончарова, Н. Краснокутська, Ю. Бажал. У своїх роботах ці вчені відображають такі аспекти, як проблеми формування національної інноваційної політики, економічна доцільність введення нових технологій, можливості прискорення інноваційних процесів.

Метою даної роботи є вивчення інноваційної діяльності підприємства, виявлення основних способів і методів отримання нового або поліпшеного продукту, або послуги, нового способу їх виробництва для задоволення, як індивідуального попиту, так і потреби суспільства в нововведення в цілому.

Головна передумова інноваційної діяльності полягає в тому що, все існуюче старіє. Тому необхідно систематично відкидати все те, що зносилося, застаріло, стало гальмом на шляху до прогресу, а так само враховувати помилки, невдачі і прорахунки. По суті, інноваційна діяльність спрямована на використання і комерціалізацію наукових досліджень, і розробку, поліпшення споживчих якостей виробів, вдосконалення технологій їх виготовлення з подальшим впровадженням та ефективністю реалізації на внутрішньому і зарубіжному ринку [2]. Розвиток сучасного суспільства в значній мірі визначається наявністю і ефективністю протікають в ньому інноваційних процесів, що обумовлюють перетворення результатів науково-дослідних робіт в нові, затребувані продукти, технології, послуги.

З початку становлення України як незалежної держави, основна увага приділялася багатствам надр, природних ресурсів нашої країни, її географічному положенню. А про інтелектуальний потенціал інформації було явно недостатньо. Але сьогодні багато хто розуміє, що єдиний шлях розвитку України - інноваційний.

Інноваційна діяльність включає: інноваційний процес по еволюційному перетворенню наукового знання в нові види продуктів, технологій і послуг, маркетингові дослідження ринку збуту товарів, їх споживчих властивостей, конкурентного середовища, а також комплекс технологічних, управлінських, і організаційно-економічних заходів. Ці заходи в своїй сукупності призводять до інновацій, нового підходу до інформаційних, консалтингових, соціальним і іншим видам послуг.

Головними і найбільш гострими проблемами в Україні є проблеми підвищення ефективності використання наукових розробок і впровадження результатів фундаментальних і прикладних досліджень у виробництво. Ще однією проблемою є недостатнє фінансування інноваційного виробництва і відсутність цілеспрямованої політики в цьому напрямку [3].

Інноваційна діяльність носить альтернативний характер. Вона може здійснюватися не тільки на будь-якому з етапів інноваційного процесу, а й поза ним, в процесі придбання патентів, ліцензій, розкриття «ноу-хау», корисних ідей. Крім того, в сферу інноваційної діяльності включається модифікація продуктів, що користуються попитом на товарному ринку, шляхом доопрацювання конструкцій і застосування нових технологічних процесів з метою поліпшення експлуатаційних параметрів, зниження собівартості виготовлення, отримання додаткового прибутку.

Швидке скорочення виробничого потенціалу і зменшення витрат на його оновлення призвело нашу країну за останні роки до корінних змін стану виробничого комплексу. У більшій частині, він виявився фізично і морально застарілим. У галузях промисловості спостерігається зниження обсягів виробництва наукоємної продукції, які визначають технічний і технологічний рівень країни. Інноваційна активність зменшується під впливом низької платоспроможності і попиту, як з боку держави, так і з боку недержавного сектора економіки. В умовах скорочення попиту підприємства і організації в першу чергу скорочують обсяги виробництва наукомісткої продукції на користь більш дешевої і технологічно найпростішою.

Макроекономічна стабілізація є необхідною, але недостатньою умовою виходу економіки держави з кризового стану. При відсутності протекціоністських заходів сучасний стан виробничого комплексу не дозволяє витримати конкуренцію із західними виробниками навіть на внутрішньому ринку.

Формування та реалізація інноваційної політики повинні грунтуватися на створенні такої системи, яка дозволить в найкоротші терміни і з високою ефективністю використовувати у виробництві інтелектуальний і науково-технічний потенціал країни. Завдяки використанню нових інформаційних технологій цим потенціалом могли б користуватися як малі, так і великі підприємства всіх форм власності.

Дослідження стану ділової активності промислових підприємств України свідчить, за даними Держкомстату, що в сучасних умовах вони не використовують і не мають на меті використання прогресивних технологій. Разом з тим на підставі опитування працюючих на підприємствах, акцентується увага на погану якість і високу собівартість власної продукції, а також на її низьку конкурентоспроможність.

Інноваційна політика є потужним важелем, за допомогою якого можливо зупинити спад в економіці, забезпечити її структурну перебудову і наповнити ринок конкурентоспроможною продукцією. Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.

В Україні практично відсутні ринкові механізми формування інноваційної інфраструктури, а також немає чіткої державної стратегії формування ринково орієнтованої національної інноваційної системи. У світі дуже багато різних моделей інноваційного розвитку країни. Але справа навіть не у виборі моделі, а в її відсутності в Україні як такої. Це означає, що на наших ринках в основному господарюють зарубіжні компанії. І саме за наш рахунок вони вкладають гроші у власний розвиток, заохочують не у нас, а у себе вдома розвиток науки, техніки, створюють додаткові робочі місця. А наша країна є, як би ринком збуту для їх інноваційної продукції, для їх технологій.

Інноваційну модель потрібно розглядати як альтернатив традиційним методам розвитку економіки. За період незалежності України інноваційні розробки придбали властивості адаптації до змінних умов. Інноваційні проекти здійснюються тільки в пріоритетних напрямках, в основному використовуються технології, які дозволяють зменшувати накладні витрати і які гарантують прибуток і окупність.

Таким чином, пошук нових можливостей і механізмів в розробці і впровадженні інновацій тісно пов'язаний з розробкою моделей інноваційного розвитку, які передбачають підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Управління інноваційними процесами в Україні позбавлене системності та прозорості, не спрямоване на ефективне використання обмежених бюджетних ресурсів і стимулювання інноваційної діяльності. Державна інноваційна політика України повинна бути орієнтована на різні моделі інноваційного розвитку в залежності від стану науково-технічного потенціалу. Саме досягнення найбільшої ефективності господарювання має стати метою і основним критерієм при виборі моделі інноваційного розвитку.

Література:

1. Федулова Л. Перспективи інноваційно-технологічного розвитку промисловості України / Економіка України. - 2008. - № 7. - С. 24 - 36.

2. Федоров В. К. Онекоторих принципи та особливості організації інноваційної діяльності в сучасному машинобудуванні / В.К. Федоров, Г.П.Бендерскій, А.М.Белевцев. - М., 2006. - 10. - С. 49 - 51.

3. Денисенко М. П., Воронкова Т. Є., Ладика С. В. Проблеми формирование национальной інноваційної системи України /Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 4 (82). - С. 73-81.