Экономика/ Финансовые отношения

Магістрант Левкевич А.Ю.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Недержавне пенсійне забезпечення в Україні

як необхідний елемент пенсійної системи

Система недержавного пенсійного забезпечення становить третій рівень системи пенсійного забезпечення в Україні. Її розбудова здійснюється починаючи з 2004 року після набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Основу такої системи складають недержавні пенсійні фонди.

Значення недержавних пенсійних фондів в Україні поступово зростає за останні роки. Це проявляється у стабілізації кількості таких фінансових посередників, динаміці обсягів їх активів, диверсифікації напрямів їх вкладення в різні інструменти фінансового ринку. Поряд з цим існує ряд проблем, пов’язаних з тим, що нарощування кількісних показників не зажди супроводжується якісними зрушеннями.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійна система України складається з трьох рівнів (рис. 1):

- Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

- Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах – суб’єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

- Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення,
що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців
та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою
отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку,
передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Рис. 1. Структура пенсійної системи України

Джерело: Складено автором на основі ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року

Відповідно до статті 2 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 року система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється [2]:

- пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

- страховими організаціям шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

- банківськими установами відповідно до ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Позитивними наслідками розвитку недержавних пенсійних фондів для української економіки полягають в такому [3, c.217]:

1) політична стабілізація через поліпшення рівня життя пенсіонерів у майбутньому;

2) недержавні пенсійні фонди є значними інституціональними інвесторами на фінансовому ринку;

3) недержавні пенсійні фонди внаслідок певних обмежень інвестиційної діяльності найчастіше є мінорітаріями, тобто зацікавлені лише у стабільності емітента та зростанні курсової вартості цінних паперів (не впливають на управління емітентом, не проводять політику, спрямовану на руйнацію або поглинання емітента).

Серед перешкод, що стримують розвиток недержавного пенсійного забезпечення в Україні основними є [4, c.374]: недостатня поінформованість населення про концепцію пенсійної реформи та значення у ній системи НПЗ, що стримує її розвиток; недовіра населення до НПФ та відсутність просування позитивного іміджу існуючих НПФ; висока частка витрат населення спрямовується на поточні потреби, а не на заощадження; недосконалість нормативно-правової бази з питань НПЗ, яка потребує опрацювання та удосконалення; невирішені питання стосовно надання податкових пільг у системі НПЗ.

Незважаючи на досить складну та неоднозначно оцінювану правову форму існування недержавних пенсійних фондів, усі механізми, закладені в законодавстві щодо цих суб'єктів, спрямовані насамперед на унеможливлення

зловживань із пенсійними коштами учасників. Модель недержавних пенсійних фондів, обрана законодавцями, має виправдати себе і реалізувати своє соціальне призначення.

Література :

1. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.

2. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 року № 1057-IV.

3. Мелешко О.В. Українські реалії сучасної системи недержавного пенсійного забезпечення / О.В. Мелешко // Механізм регулювання економіки. – 2008. – №4 – Т.2. – С.216-220.

4. Птащенко Л.О. Розвиток недержавного пенсійного забезпечення в системі національних фінансових інтересів / Л.О. Птащенко // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України (економічні науки). – 2012. – № 1. – С. 367-377