Литвин Михайло Сергійович

Аспірант Академії муніципального управління (м. Київ)

СУЧАСНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ : ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Потреби і готовність суспільства до радикальних економічних перетворень досягає свого максимуму, коли стає очевидна нездатність держави вирішити наявні соціальні проблеми в рамках певної економічної ситуації, а також коли різкий перелом наявних економічних механізмів випереджає впровадження нових. В результаті виникає ситуація: існуючий економічний механізм не працює, новий - не створено. Цілком очевидно, що дана ситуація негативно відбивається на соціальних складових економічного життя.

На початковому етапі трансформації соціально-економічної сфери в Україні всі сили держави були спрямовані на фінансове оздоровлення економіки і стабільність макроекономіки, а проблеми соціальної сфери виявилися відсунуті на другорядний план. Таке ставлення неодноразово повторювалося у періоди криз, які періодично переживала країни за роки незалежності.

В результаті населення країни зіткнулося з різким падінням рівня життя при збільшенні соціальної роз'єднаності в суспільстві.

Соціальна політикам суттєво впливає на грошові доходи населення, виробництво послуг і благ в необхідній кількості відповідно до попиту, обсягу і структурі потреб населення. Пріоритетними її напрямами виступають:

- підтримка гідного рівня оплати праці, інших доходів і зайнятості;

- підвищення якості праці;

- забезпечення високого рівня здоров'я, освіти і культури;

- модернізацію соціальної інфраструктури, соціальних гарантій;

- подолання негативних демографічних тенденцій, стабілізація чисельності населення та створення умов для її зростання;

- підвищення якості життя населення;

- та інші.

Державні соціальні програми є інструментом досягнення цілей довгострокової стратегії розвитку країни. Вони розробляються виходячи з положень концепцій довгострокового соціально-економічного розвитку України і основних напрямків діяльності Уряду України на відповідний період, державних законів, рішень Президента країни і Уряду країни [1].

Проаналізувавши положення державної соціальної політики в сфері реалізації цільових програм і проектів, можна виділити наступні проблеми на державному рівні влади:

- досягається тільки частина цілей політики держави;

- в реалізації політики бере участь велика кількість діючих осіб, що, природно, перешкоджає процесу координації їх роботи;

- відсутні стимули для розвитку людського капіталу;

- нестабільне здійснення реформ на державному рівні;

- висока залежність від світової кон'юнктури цін на основний набір експортних товарів через слабку диверсифікацію;

- інфраструктурна криза.

Причинами недостатньої ефективності державних програм соціального розвитку є наступні:

- відсутність структурованої методологічної бази для розробки програм;

- низький методичний рівень аналізу, планування, прогнозування бюджетного процесу, ринків товаровиробників;

- залучення виключно внутрішніх джерел фінансування;

- відсутність системного підходу;

- низький рівень адресності.

Таким чином, сильний вплив на державну соціальну політику надають систематичні зміни в суспільному житті. Рішення виявлених проблем бачиться нами у максимально можливому впровадженню принципу адресності .

Для цього необхідна ефективна система управління і контролю, яка передбачає наявність відповідних адміністративних можливостей (компетенцій), включаючи вміння:

- використовувати в роботі ефективні методи і засоби;

- змоделювати і об'єктивно оцінити ситуацію в кожному регіоні країни;

- виявити необхідність змін в кожній конкретній галузі;

- розробити стратегію і тактику змін;

З огляду на адміністративно-територіальну специфіку регіонів країни, пріоритетними цілями адресноорієнтованої державної соціальної політики є:

- створення сприятливих економічних умов для розвитку підприємництва та бізнесу;

- проведення реформи в сфері земельних відносин;

- поліпшення соціально-економічного районування;

- реалізація комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя населення з метою підвищення їх добробуту;

- вдосконалення єдиних соціальних стандартів, а також всіх форм соціального захисту населення;

- забезпечення зайнятості населення за рахунок ефективного регулювання регіональних ринків праці, а також міграційних процесів;

- поліпшення демографічної ситуації за напрямками: збільшення тривалості життя населення і природний його приріст не тільки в місті, а й на селі;

- раціоналізація системи розселення населення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, а також регулювання великих міст - адміністративних центрів;

- забезпечення стабільного зростання економіки регіонів країни;

- стабілізація рівня цін, боротьба з інфляцією;

- забезпечення збалансованого зовнішньоторговельного балансу.

Таким чином, окреслений комплекс заходів передбачає формування соціально і економічно орієнтованих відносин власності, зниження нерівності в розподілі доходів населення як в міських умовах, так і в сільській місцевості та інтенсифікацію розвитку соціального партнерства.

1. Макарова О.В. Соціальна політика в Україні: Монографія / О.В. Макарова ; Ін-т демо- графії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України. — К., 2015. — 244 с