Философия. Философия культуры

Костюк Тетяна

Аспірантка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки,Україна

Трудова ідентифікація особистості: духовно-аксіологічні детермінанти

Праця становить невід'ємну, об'єктивну умову людського життя. Будучи історично основним фактором самотворення і самореалізації особистості, вона дозволяє не тільки поглянути на сутність людини і її місце у світі, а й осмислити зміст світоглядних орієнтацій і ціннісних установок сучасного соціального устрою, особливостей здійснення вибору, розвитку здатності прийняття рішень, можливості самоідентифікації, самореалізації та самоактуалізації.

У свою чергу, проблема життєвих цінностей, ціннісних орієнтацій особистості, основ її професійної ідентифікації та мотивів діяльності сьогодні набуває великого значення у зв’язку із трансформацією суспільного ладу. Нинішній характер міжособистісних відносин у професійній сфері, умови праці, сучасна система мотивації змінюють трудову поведінку індивіда та цінність праці. Сукупність соціальних, політичних, економічних і психологічних факторів, глобальні проблеми та виклики людства спричиняють зростання актуальності даної проблематики саме тепер, коли питання пошуку оптимально гармонійного співвідношення світу людини та соціуму стають особливо гострими. Водночас розуміння трудової ідентифікації її цінностей та духовних основ постає не тільки необхідною умовою формування особистості у праці, пристосованої до існування в суспільстві, але і як фактор, що впливає на внутрішню структуру суспільства загалом та визначає тенденції його подальшого розвитку.

Значення проблеми визначається рядом обставин і, перш за все, докорінною трансформацією сутності праці в сучасній культурі, у зв'язку із поступовим переходом до постіндустріального суспільства, нинішньою стадією науково-технічного прогресу, де починають домінувати інші технології, автоматизація, комп'ютеризація виробництва, які, безсумнівно, полегшують життя людини, але водночас породжують помітні впливи на культуру людства, торкаючись онтологічних основ людського буття, найтонших механізмів, душевних переживань особистості. Глобальні зміни матеріального виробництва, які змінили місце і роль людини в ньому, істотні зміни в співвідношенні розумової та фізичної праці, особливо аксіолого-екзистенціальний поворот в житті людства – все це вимагає активного переосмислення, відповідей на виклики часу в цій царині. Відтак, сьогодення передбачає необхідність, перш за все, реалізації не цінностей предметних, а інформатизації, гуманізації, освіченості та активної особистісної залученості в соціально-трудові та соціокультурні процеси.

Внутрішній ріст індивіда, особистісні якості, саморозвиток на основі творчої відповідальної плідної праці, а також виробництво знань, культури, моралі, гуманізму та гуманітарності у соціумі мають стати головними та універсальними цінністями. Розвиток креативних, новаторських функцій діяльності сприятимуть перетворенню праці в пошуковий, творчий процес, що призведе до свободи та самореалізації особистості, продуктивному функціонуванню системи соціо-трудових відносин.

Ідентифікація – це процес ототожнення, встановлення ціннісно-смислових зв’язків індивіда з тим чи іншим об'єктом, явищем чи феноменом, людиною або соціальною групою, що відбувається на основі механізму засвоєння притаманних ним властивостей, норм, цінностей, стандартів, цілей, соціальних установок і ролей тощо. В її основі лежить намагання споріднення, уподібнення до іншої людини або групи осіб, перейнятті значущих рис, якостей, атрибутів. Ідентифікація сприяє встановленню глибокого емоційного зв'язку з іншим суб’єктом, відчуття причетності, спільності з ним, що є основою духовного єднання. Завдяки ідентифікації можуть бути перейняті не тільки риси та особливості характеру, а й норми, цінності, зразки, стандарти що, в свою чергу, проявляються у формі адаптації.

Ідентифікація виступає в якості одного з механізмів пізнання та розуміння іншої людини чи групи осіб. Зокрема, існує тісний зв'язок між ідентифікацією та емпатією. Діяльнісний компонент емпатійної взаємодії полягає у активному сприянні, допомозі іншому.

Групова ідентифікація – це стійке ототожнення себе з певною соціальною групою або спільнотою, прийняття і засвоєння її системи цінностей та ідеалів, інтересів, цілей та соціальних ролей, зразків і стереотипів поведінки як власних, усвідомлення себе її невід’ємним членом. Вона є одним із найважливіших механізмів соціалізації особистості.

Особливе місце у системі групових зв’язків особистості та суспільства належить саме професійній (трудовій, діяльнісній) ідентифікації у межах якої особисті цілі працівника ототожнюються з цілями трудової організації. Без ціннісної ідентифікації неможливий гармонійний, стабільний і злагоджений процес ефективного функціонування організаційної системи, а отже й успішного механізму її розвитку.

За Ж.М.Юзвак «духовність – це творча здатність людини до самореалiзацiї та самовдосконалення, яка зумовлюється такими особливостями когнітивно-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольової сфер, що сприяють успішному формуванню та реалізації потреби у цілеспрямованому пізнанні та ствердженні в її життєдіяльності істини, загальнолюдських етичних та естетичних цінностей, усвідомленню єдності себе та Всесвіту» [7, с. 125].

Варто відзначити, також, міркування Гегеля, який висунув положення про працю як загальну субстанцію людського буття. Він охарактеризував її як форму реалізації духу та основу самоздійснення людини [3, с. 285-385].

Основоположною сутністю людини є свобода творчості, а тому саме праця постає самоствердженням людської особистості. Нажаль досить часто вона являється переважно засобом для підтримки елементарного існування, а не проявом творчих здібностей людини. Праця повинна бути не тільки і не стільки засобом для життя, скільки її сутністю, процесом, в якому людина повністю і всебічно розвиває свій духовний потенціал, схильності та задатки. Стимулом до праці має бути не зовнішній примус, в тому числі і прагнення до заробітку, а, перш за все, глибока внутрішня потреба у творчості, продукуванні благ. Вихідною точкою творчості є усвідомлення та розгляд людиною власної праці як засобу реалізації своїх цінностей, здібностей, нахилів, талантів; вміле втілення в ній свого духовно-соціального досвіду, ідей та задумів; впровадження нових способів і методів реалізації трудового процесу як у сфері духовного, так і матеріального виробництва.

Як слушно зауважив М.О. Бердяєв, саме дух вносить цілісність, єдність, смисловий зв'язок у душевно-тілесне життя людини, а духовність же не є протилежністю тілесного або матеріального, а символізує їх перетворення, досягнення вищої якісності цілісної людини, реалізації особистості [2, с. 256].

Залученість людини до творчості є шляхом її духовного розвитку. Творчий процес проявляється коли особистість прагне до мотивованої самореалізації, вираження та розкриття власних сил і можливостей, креативності та новаторства, свого інтелектуального потенціалу. Причому він передбачає щоденний самоконтроль, самовиховання, сумлінність та відповідальність.

Ціннісне ставлення до праці є емоційно-волевою налаштованістю особистості на діяльність, вираження її безпосередньої позитивної позиції, спрямованої на формування розуміння особистої значущості праці як джерела саморозвитку і самовдосконалення та постає визначальною складовою її подальшого професійного успіху.

Належні трудові цінності, установки визначають ініціативне ставлення працівника до праці та є важливим інструментом управління, що впливає на його ефективну організацію та прийняття плідних рішень. Домінуючі в суспільстві трудові цінності єднають учасників організованого трудового процес, в цілісну соціальну організацію. Завдяки їх впливу діяльність працівників будується не так на основі наказів чи компромісів, як за рахунок гармонійної внутрішньої узгодженості орієнтирів і прагнень співробітників. Організація, побудована на єдності цінностей і установок її членів, стає найбільш злагодженою і динамічною формою виробничого співтовариства.

У поглядах видатного українського філософа та просвітника Г.С. Сковороди також прослідковується ідея трансформації праці з засобу існування у основоположну природну потребу та найвищу насолоду особистості, оскільки праця за природними нахилами, здібностями – «сродна» праця – визначає життя людини та становить його цінність, смисл, духовно збагачує особу, надаючи можливість віднайти повноцінній шлях і своє місце у складній системі суспільних взаємозв’язків та відносин, зорієнтуватися в ціннісно-смисловому універсумі культури [5].

Таким чином, підґрунтям трудової ідентифікації особистість та безпосередньо її основою є якості, ціннісні орієнтації, інтереси, мотиви, цілі, ідеали тощо. завдяки яким вона усвідомлює свою належність до відповідної групи, розділяє її культуру та має змогу ефективно виконувати певні соціальні ролі.

Як висновок, доречно було б відзначити думку К.Д. Ушинського, що вища гідність особи – служіння громадському благополуччю, а найважливіша сторона її розвитку – праця. Необхідним є розвиток у людині звички і любові до праці, знаходження можливості відшукати для себе працю, без якої життя її не може бути ні достойним, ні щасливим. Праця є не тільки найголовнішим обов’язком людини як соціальної істоти, але й тим фактором, який суттєво впливає на її становлення як особистості, її духовного зростання та самовдосконалення. Безперечно, будь-яке суспільство потребує високодуховних громадян, здатних мислити та діяти задля суспільного блага. Такі люди є стрижневим фондом нації та держави [6, с. 390].

Водночас, у внутрішньому середовищі трудової організації духовна складова є основою формування позитивного ставлення працівників до діяльності, доброзичливості одного до одного, до керівництва, до товарів та послуг, які підприємство виробляє, особистісного самовизначення.

Література

1. Арцишевський Р. А. Духовне осягнення дійсності: монографія/ Р. А. Арцишевський. – Луцьк: ПФ «Смарагд», 2011. – 272 с.

2. Бердяев Н.А. Дух и реальность / Н.А. Бердяев. – М.: АСТ; Х.: Фолио, 2003. – 679 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Иенская реальная философия // Работы разных лет: В 2-х т. – М.: Мысль, 1971. – Т.1. – С. 285-385.

4. Духовне оновлення суспільства / [Андрущенко В.П., Бабосов Є.М., Губерський Л.В. та ін.]; за ред. В.П. Андрущенко – К.: «Либідь», 1990. – 200 с.

5. Сковорода Г. С. Пiзнай в собi людину / Г. С. Сковорода. – Л.: Свiт, 1995. – 526 с.

6. Ушинський К.Д. Твори: В 6 т. – Т.5. Людина як предмет виховання: спроба педагогічної антропології / К.Д. Ушинський. – К.: Радянська школа, 1952. – С. 390.

7. Юзвак Ж.М. Духовний розвиток особистості: проблеми, гіпотези, теоретична модель / Ж.М. Юзвак // Духовність і художньо-естетична культура. Т.14 – К., 1999. – С. 123-129