Экономические науки/4.Инвестиционная деятельность и фондовые рынки.

 

Одажіу Д. Г.

Науковий керівник: Гуменюк М.М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Інвестиційний клімат: проблеми та шляхи покращення

На сучасному етапі розвитку суспільства його важко уявити без такого економіко-правового явища, як інвестування. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату залишається стратегічно значимим. Від його стану залежить соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливість модернізації національної економіки тощо. Інвестиційний клімат - сукупність об'єктивних та суб'єктивних умов, які сприяють (гальмують) процесу інвестування народного господарства (макрорівень) та окремих підприємств, компаній, галузей (мікрорівень).

Питання щодо покращення інвестиційного клімату та пожвавлення інвестиційної діяльності порушувались в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: Л. Абалкіна, С. Абрамова, В. Геєця, Я. Жаліло, Б. Квасюка, І. Лукінова, А. Пересади та інших. Найвідоміші зарубіжні науковці, що досліджували дану тематику: Р Барроу, М Джонка, X. Лебенсатайна, Р. Нурксе, У. Шарпа та інші.

Іноземні інвестиції дають можливість вирішити соціальні проблеми, забезпечують високий рівень зайнятості населення, дозволяють оновлювати виробництво, проводити модернізацію й нарощування основних фондів підприємств, впроваджувати новітні технології [3].

Існує 3 групи чинників, що дозволяють інвестору оцінити інвестиційний клімат та прийняти рішення щодо здійснення інвестицій:

1.                 Політично-правові: національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій; традиції додержання міжнародних угод; міцність державних інститутів, наступність політичної влади; ступінь державного втручання в економіку тощо.

2.                 Економічні: загальні умови економіки (піднесення, спад, стагнація); податки та тарифи (їх стабільність); контрактне право, характеристика банківської системи та її послуг; регулювання експорту-імпорту, стійкість валютного курсу; динаміка інфляційних процесів; вартість робочої сили та її якість, якість інфраструктури, інформаційне забезпечення.

3.                 Соціально-психологічні: зрілість суспільства (ступінь його національної згуртованості та наявність узгодженості з основних питань економічного та соціального розвитку країн тощо) [4].

На сьогоднішній день інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим. За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд. дол. США, а щорічна потреба – близько 20 млрд. дол. США. За оцінками експертів Всесвітнього банку, для досягнення рівня розвитку США Україні потрібно загалом 4 трлн. дол. США. Порівняно з цими цифрами фактичні обсяги інвестицій в Україну є мізерними.  

 Це пояснюється тим, що потенційного іноземного інвестора лякають не стільки проблеми технічного характеру, які він може мати в нашій країні, а невизначеність, робота в постійно мінливому політичному і економічному середовищі. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на  01. 01. 2008р. становив 16,4 млрд. дол. США, що складає 349 доларів США на одного мешканця України. Цей показник значно відстає від аналогічних показників держав Центральної і Східної Європи [2].

Основною проблемою сучасного стану інвестиційного клімату в країні є те, що існуючій структурі державного апарату притаманний громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами. Сильно заважають поліпшенню інвестиційного клімату недостатній рівень правових гарантій, непрозоре законодавство, стан якого сьогодні потребує негайного вдосконалення. У державі не сформовані єдині умови для всіх без винятку суб'єктів господарювання Передумовами не розкриття українською економікою інвестиційного потенціалу є: незадовільний стан основних засобів та інфраструктури, застарілі технології, висока енергоємність економіки,   недостатня    конкурентоспроможність   продукції,    низький    рівень політико-правової стабільності, регуляторні перешкоди та корупція, низький рівень розвитку фінансової інфраструктури та незначна інноваційна складова економіки[1].

Сучасна інвестиційна політка в Україні має досить суперечливий та непослідовний характер, бо не завжди враховується специфіка економіки держави, що розвивається. 3 урахуванням особливостей сучасного етапу виходу української економіки зі стадії рецесії потрібно розробити модель державної інвестиційної політики, яка б передбачала активну участь держави в інвестиційному процесі та дозволяла б забезпечити умови для стійкого економічного зростання шляхом реалізації розвитку внутрішнього інвестиційного потенціалу економіки. Інвестиційна політика повинна бути спрямована на усунення перешкод та запровадження стимулів для інвестування, захисту прав інвесторів. Основними напрямами інвестиційної політики в Україні повинні бути:

1.                 Послідовне зниження регуляторного тиску на інвесторів та відсутність диверсифікованих джерел інвестицій, нерівномірність їх розподілу між регіонами.

2.                 Зростання динаміки інвестування не лише в галузі зі швидким обігом капіталу, але й у високотехнологічні або стратегічно важливі для держави сфери.

3.                 Зниження соціального напруження, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери; скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, у першу чергу з власних коштів підприємств тощо.

4.                 Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості, агропромислового комплексу, створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю.

Нагальним є врегулювання питання системи компетентних органів, які здійснюють регулювання ринку інвестиційних послуг та розмежування їх компетенції[3].

Таким чином не зважаючи на незначне пожвавлення інвестиційної діяльності, інвестиційний клімат запишається несприятливим, що призводить до гострої нестачі інвестиційних ресурсів в економіці України і ставить під загрозу соціально-економічне зростання країни. Лише обґрунтована державна політика, формування сприятливого інвестиційного клімату, забезпечення ефективної мобілізації інвестиційних ресурсів та дієвого управління ними є вагомими засобами усунення інвестиційного "голоду" в Україні. Основним завданням державного регулювання інвестиційної діяльності має стати: створення сприятливого інвестиційного середовища шляхом стимулювання національних інвесторів здійснювати інвестиції; концентрація грошових потоків на пріоритетних напрямах розвитку економіки; акумуляція достатнього обсягу фінансових ресурсів у провідних банках країни; забезпечення доступності кредитів    для    позичальників    шляхом    зниження    їх    вартості;    забезпечення пріоритетного виділення кредитних ресурсів на пільгових умовах рефінансування банкам, які кредитують високоефективні інвестиційні проекти тощо.

Література:

1.             Гребеник Е. Состояние инвестиционной деятельности  в Украине и возможности ее активизации // Економіка, фінанси, право. – 2005. - №1. – С. 15 – 18. 

2.             Кащеева В.Ю., Карацева Н.З., Шатравка Е.А. Анализ инвестиционной привлекательности Украины на этапе вступления в ВТО // Економіка, фінанси, право. – 2007. - №4. – С. 16 – 19.

3.       Матвієнко П.В. Покращення інвестиційного клімату – пріоритетне завдання державного управління // Економіка та держава. – 2006. - №11. – С. 57 – 61.

4.       Солдатенко В.В. Аналіз інвестиційного клімату України // Економіка та держава. – 2005. - №5. – С. 17 – 20.