Михайлятенко Ю.М., Єрмілова К.В.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
 імені Михайла
Туган-Барановського
 
Порівняльний аналіз форвардних і
ф’ючерсних контрактів як основних інструментів з хеджування ризиків.
 
З переходом
до ринкових засад господарювання та посилення інтеграційних процесів почав
формуватися фінансовий ринок в Україні. Одним із його
сегментів став валютний ринок. Найактивнішими учасниками цього ринку є
комерційні банки, які першими почали здійснювати як спотові, так і строкові
операції з валютними коштами. Актуальність даної
теми полягає в тому, що строкові валютні контракти є найдійовішим інструментом
хеджування валютних ризиків, а також ефективним засобом підвищення
прибутковості банку. 
| Характеристика | Форвард | Ф`ючерс | 
| Суми  контракту | Будь-які | Стандартні | 
| Типові  строки дії | Будь-які  (3-24 мес.) | Стандартні  на базі  квартального циклу | 
| Можливість  дострокового виходу
  з  контракту | Не існує | Існує | 
| Доступність | Не є  загальнодоступними | Рівний  доступ | 
| Розрахунки | На дату закінчення
  контракту | Щодня | 
| Ліквідність | Низька або
  відсутня | Висока | 
| Ризик зриву  поставки | Існує | Не існує | 
| Місце здійснення | Міжбанківський ринок | Спеціалізована біржа | 
| Суб’єкти | Безпосередньо дилери  | Брокер та Розрахункова  | 
| Посередники | Укладення угоди без посередників | Брокер,  | 
Із таблиці видно, що фінансові
деривативи досить різноманітні за своїми характеристиками - ліквідністю, доступністю, вартістю, ступенем ризику. Тож, кожен з інструментів має свої переваги і недоліки.
Під форвардним контрактом розуміють угоду між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим
інструментом (активом), яка відбудеться в
майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форми
купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в
майбутньому [1, с. 182].
Форварди укладаються,
як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи
продажу) відповідного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив. 
Форвардні контракти
мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами. По-перше,
індивідуальний характер укладення контракту
дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми
угоди і термінів, які відповідають потребам сторін. По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для продавців перевагою форвардних угод є те, що
завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструменту.
Головним недоліком
форвардних угод є відсутність можливості маневрувати.
Умова обов'язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного
форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт.
Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов'язань за ними досить високий.
Механізм
страхування форвардними контрактами суттєво відрізняється від механізму страхування ф'ючерсами.
Під ф'ючерсним контрактом розуміють угод між продавцем або покупцем, з одного боку,
і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому [2].
Основними перевагами ф'ючерсних контрактів є: біржовий (організований)
характер торгівлі, що дозволяє формувати ціни на них під впливом попиту та
пропозиції; висока ліквідність, що забезпечується за рахунок організації
щоденної біржової торгівлі; гарантія клірингової палати щодо виконання всіх
контрактів; низька вартість укладання угоди в порівнянні із сумами контрактів; доступність
ф'ючерсної торгівлі для всіх учасників ринку; необов'язковість реальної
поставки, взаєморозрахунків і можливість дострокового виходу з контракту шляхом
укладання зворотної (офсетної) угоди.
До головних недоліків ф’ючерсі можна віднести: можливість невідповідності
потребам клієнта щодо термінів і сум контрактів у зв'язку зі стандартними
умовами контрактів; на біржі може не бути ф'ючерсного контракту на необхідний
хеджеру інструмент; недоодержання доходів за коштами, вкладеними на депозитний
рахунок брокера ф'ючерсної біржі як гарантійні внески; короткостроковий
характер ф’ючерсів не дозволяє хеджувати ризики в середньо- і довгострокових
операціях. Для цього необхідно кілька разів
проводити ф'ючерсні операції, що істотно підвищує витрати         [1, с. 186].
З
вище зазначеного можна зробити висновок, що основні відмінності між ф'ючерсними
та форвардними контрактами
полягають у наступному:
·       
Ф’ючерси є біржовими угодами.
Насамперед це означає, що вони є високоліквідними
фінансовими інструментами, а форварди являють собою
позабіржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча.
·       
 У торгівлі ф’ючерсними контрактами
значну роль відіграють клірингові палати. Вони виступають для кожного учасника
угоди як протилежна сторона угоди, а також є гарантом виконання умов угоди. На
відміну від ф’ючерсних контрактів у функціонуванні форвардного ринку не беруть
участі клірингові палати. Учасниками форвардної угоди виступають два учасники,
один з яких зобов'язується поставити базовий актив, а інший - прийняти поставку
цього активу.
·       
Учасники форвардного ринку підпадають під кредитний ризик, оскільки кожна
із сторін може не виконати угоду, хоча, як правило, і передбачено штрафні санкції
за невиконання умов угоди, а на ф'ючерсному ринку функціонують клірингові
палати, які гарантують виконання ф'ючерсних угод.
·       
Хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів полягає в паралельному
проведенні операцій на ринку спот та строковому ринку, в той час коли хеджування
за допомогою форвардних контрактів полягає в перенесенні операції з реального
ринку на ринок строкових угод.
Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти
спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків
з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів,
дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають
ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті
ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх
між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних
інструментів, тобто здійснювати трансферт
цінових ризиків.
 
Література:
1.    
Фінансовий менеджмент у
банку:  навч.  посібник  /  О.О. Папаіка, А.Ф. Кононенко,  О.В. Грицак, І.В. Попова; за заг. ред. Л.О.
Омелянович. – Вид 2-ге, перероб. і доп. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. –  231 с.
2.    
Електронний ресурс: <http://bookz.com.ua/5/9.htm>