Ткаченко Тетяна Володимирівна

кандидат пед. наук, професор, зав. каф. вокально-хорової підготовки вчителя Харківського Національного Педагогічного Університету ім. Г.С.Сковороди

ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВИ ЯК ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ПЕДАГОГА

Анотація. В статті розглядаються питання формування звукової культури майбутнього вчителя як одного з основних компонентів педагогічної культури та є складовою його іміджу. Висвітлюється питання необхідності оволодіння вчителем мовленевих стилів, диханням, техніки мови, розвитку голосу як основного інструменту діяльності вчителя. Пропонуються спеціальні вправи для розвитку мовленевого апарату.

Аннотация. Статья рассматривает вопросы формирования звуковой культуры будущего учителя как одного из основных компонентов педагогической культуры и является составной частью его имиджа. Освещается вопрос необходимости овладения учителем речевых стилей, дыханием, техникой речи, развития голоса как основного инструмента деятельности учителя. Предлагаются специальные упражнения для развития речевого аппарата.

Ключові слова: звукова культура, мовленнєва культура, мовленнєве спілкування, дикція, артикуляція, виразність мови, мовленнєве дихання.

Ключевые слова: звуковая культура, культура произношения, культура общения, дикция, артикуляция, выразительность речи, речевое дыхание.

Summary. Article considers the questions of shaping sound culture future teacher as one of the main components pedagogical culture and is a component part its имиджа. Illuminated the question need of mastering by teacher of speech styles, breathing, technology a speech, and developments a voice as main instrument activity of teacher. Offered the special exercises for development speech device.

Звукова культура є одним з основних компонентів педагогічної культури, складовою іміджу вчителя. Вчитель повинен володіти літературною мовою як основою професійної підготовки. Емоційно-психічний фон уроку, його мікроклімат залежать від характеру мовленнєвого спілкування, від рівня мовленнєвої культури вчителя. Тому дуже важливо формувати в майбутніх вчителів інтерес та прагнення до удосконалення власної мови, своєрідний мовний етикет.

Культура мови – компонент педагогічної культури. Б.М. Головін розглядає її в трьох значеннях:

а) культура мови – це ознаки і властивості, сукупність і система яких свідчить про її комунікативну досконалість;

б) культура мови – це сукупність навичок і знань людини, які забезпечують доцільне і незатруднене застосування мови з метою спілкування;

в) культура мови – галузь лінгвістичних знань про культуру мови як сукупність і систему її комунікативних якостей [4, с. 6-7].

Для становлення мовленнєвої культури великого значення набуває знання і оволодіння вчителем різними мовленнєвими стилями – побутовим, діловим, науковим, художнім. Учитель спілкується з учнями, колегами, батьками та іншими людьми, тому він повинен орієнтуватися в певній аудиторії, вибрати правильний стиль, бо від останнього залежить часто успіх спілкування, взаєморозуміння, вирішення конфліктних ситуацій. Адекватність мовленнєвих стилів досягається добрим знанням мови і наявністю сформованих мовних навичок. Останні формуються лише в мовній діяльності.

Мовна навичка - це:

а) досвід сприйняття і аналізу мови оточуючих;

б) засвоєння певних еталонів, моделей мовних висловлювань;

в) усвідомлення власної мови, її можливостей;

г) самоконтроль за мовою;

д) використання виразних засобів – інтонацій, пауз, наголосів.

Мову вчителя повинні відрізняти такі ознаки: зверненість до аудиторії, спрямованість на вирішення певних навчально-виховних цілей, активність, внутрішня сила, виразність, образність, плавність, простота, стислість, логічна стрункість. Вона повинна будуватися з розрахунком на діалог, як відкритий, так і внутрішній. Особливо важливо прагнути до образності мови. Вчитель повинен так розповідати, щоб збудити в уяві учня певні образи. Але, на жаль, часто вчителі не володіють науковими основами мовної діяльності, технікою своєї мови, а саме: не знають наукових анатомо-фізіологічних, психологічних і граматичних основ мовної діяльності; не вміють правильно дихати; мають невиразний голосовий апарат, відсутнє почуття темпу мови, посередньо володіють дикцією, основами логіки мови тощо. Тому голос вчителя є недостатньо яскравим, невиразним, не виконує мобілізуючу функцію. Наслідком цього є відсутність інтересу у слухачів до предмету, непорозуміння, пов’язані з тим, що учні не можуть зрозуміти сутність інформації, яку подає вчитель. Виховний вплив такого вчителя часто недієвий, тому що він не в змозі чітко висловити свої вимоги з діапазоном необхідних відтінків, захопити учнів певною справою, сформувати культуру мови тощо. Тому і необхідно звернути особливу увагу на техніку мови та сценічну передачу мови слухачеві.

В техніці мови велику роль відіграє голос, який є основним інструментом діяльності вчителя. «Голос – це оркестр різноманітних інструментів. Оркестр благозвучний, сильний, витриманий, рухомий, тонкий, один здатний передати найменші рухи внутрішнього життя, просто і красиво висловлювати думки і почуття людини » [1, c.76]. За допомогою голосу людина творить звуки, які зливаються у мову. Звуки, що народжуються у голосовому апараті, є надійним інстументом педагогічної діяльності.

Дієвим інструментом діяльності вчителя є також слово, що звучить. Важливо, щоб воно було досконалим, надійним, щоб педагог уміло ним користувався. Не можна покладатися лише на природні дані, треба наполегливо працювати над технікою голосу та мовленнєвої діяльності, пам’ятаючи про вимоги до голосу:

1) голос вчителя не повинен мати природних вад: невимовляння окремих звуків або вимовляння їх з дефектами, шепелявість, уповільнене вимовляння звуків, заїкуватість, загальна слабкість голосового апарату тощо.

2) голос повинен бути відкритим, чітким, виразним, спрямованим на аудиторію. Всі звуки необхідно вимовляти у відповідності з правилами орфоепії.

3) в голосі повинна звучати впевненість, мажорність. Впевненість голосу робить мову переконливою, а мажорність сприяє створенню позитивних емоцій у школярів.

4) учитель повинен володіти технікою зміни тональності свого голосу в залежності від необхідності вирішення навчально-виховної задачі та індивідуальних особливостей учнів.

Процес оволодіння технікою мови досить складний і включає знання про будову голосового апарату, знайомство з особливостями утворення звуків, оволодіння технікою дихання, формування артикуляційної техніки, оволодіння правильною дикцією, оволодіння темпом мови, розуміння суті логіки мови.

Оскільки мова є складовою частиною іміджу вчителя, показником рівня його педагогічної культури, необхідною є спеціальна робота з формування правильної мови, її культури та техніки.

Важливим компонентом звукової культури вчителя є володіння дикцією. Точна, звучна вимова голосних і приголосних звуків можлива за умови бездоганної роботи язика, губ, нижньої щелепи. Між тим саме артикуляційні органи найбільш пасивні за звичайної мови.

Робота над дикцією вимагає певної послідовності: засвоєння положення мовного апарату і артикуляційної діяльності при вимовлянні звуків української мови; робота над вимовою окремих звуків (правильно поставлений звук відпрацьовується на словах з використанням образного змісту – бачення; тренування у вимові звуків і слів у фразі з глибоким розумінням смислового змісту даних фраз. Кожній людині притаманні індивідуальні особливості голосоутворення та звукоутворення, зустрічаються недоліки у вимові окремих звуків. Якщо вони мають місце, кожному необхідно індивідуально працювати спочатку над їх виправленням, а потім відпрацьовувати техніку дикції. Необхідною умовою формування дикції є правильне засвоєння положення мовного апарату в момент вимови конкретного звуку.

Необхідною є певна сила, рухомість, артикуляційна виразність тих частин мовного апарату, від яких у першу чергу залежить якість звучання (губи, язик, нижня щелепа, м’яке піднебіння, голосові зв’язки, легені). З цією метою в процесі оволодіння технікою мови необхідно виконувати спеціальну артикуляційну гімнастику.

Для відпрацювання дикції та артикуляції ми пропонуємо скоромовки, різноманітні вірші українських, російських та зарубіжних авторів. Текстовий матеріал для тренажу може бути вибраний самостійно.

Звукова культура є одним з основних компонентів педагогічної культури. Від рівня звукової культури вчителя залежать емоційно-психологічний фон уроку, його мікроклімат. Тому дуже важливим є формування у майбутнього вчителя інтересу та прагнення до удосконалення власної мови, своєрідний мовний етикет. Для виховання виразної мови великого значення набуває знання і володіння вчителем різними мовленнєвими стилями – побутовим, діловим, науковим, художнім.

Належної уваги потребує і розвиток слуху та мовного дихання, оскільки вони в деякій мірі визначають якість звуку, мови в цілому. Дихання є природною потребою людини. В повсякденному житті ми не помічаємо стану свого дихального апарату, механізму його роботи. Фізіологічне дихання, коли вдих і видих є ритмічними, однаковими за тривалістю, задовольняє людину під час спокійної мовчазної роботи. Але, коли треба зайнятися спеціальною діяльністю (співати, говорити зі сцени, в класі, читати лекцію) переконуєшся, що так зване фізіологічне дихання не задовольняє професійні потреби. З’являється потреба в іншому виді дихання. Дихання, пов’язане з утворенням звуків, називається фонаційним і характеризується тим, що в ньому вдих значно коротший видиху. Існують кілька видів дихання (верхнє – ключичне, грудне – реберне, черевне – діафрагмальне). Перевага віддається діафрагмальному диханню, яке відрізняється глибиною, висотою, частотою, близькістю, здатне забезпечити організм киснем. Але особливо важливо довести до автоматизму змішано - діафрагмальне дихання, яке дозволяє заповнити легені повністю повітрям. Таке дихання дає найменше перевтомлення створює найбільш сприятливі умови для роботи голосового апарату. Для розвитку дихання необхідно цілеспрямовано займатися дихальною гімнастикою і засвоїти ряд вправ.

Будь-який вчитель – це перш за все оратор. Від того на скільки досконала його мова, звукова культура, ораторський хист, залежить професійність вчителя. Сенекі у ІІІ віці до н.е. стверджував: «Ніщо так швидко не виявляється, як бездарність оратора». Отже, робота над звуковою культурою мови вчителів – це необхідний щоденний тренінг, який допоможе фахово, професійно викладати свій предмет.

Література

1. Азарова Л. Формирование вокально-речевой культуры студентов педвуза: дисс. канд.пед.наук: 13.00.01. – Луганск – Харьков, 1994.

2. Буяльский Б. Выразительное чтение. – К., 1963.

3. Гоголь Н. Полн. собр. соч.: в 14 томах. – М., 1940 – 1952. – Т.5.

4. Головин Б. Основы культуры речи: учебное пособие. – М., 1980.

5. Грехнев В. Культура педагогического общения. – М., 1990.

6. Груздева Э., Куцкая С. Руководство по технике речи. – М., 1966.

7. Егорова А. Гигиена голоса и его физиологические основы. – М., 1962.

8. Савкова З. Как сделать голос сценическим: методика и практика развития речевого голоса. – М., 1975.

9. Ткаченко Т. Постановка голоса как средство профессиональной подготовки будущего учителя. – Харьков: ХГПУ, 2000.