Філософія / 5

Юрченко Роман Кузьмович

Європейський університет Уманська філія

Українське православ’я в контексті християнського

світогляду

Сьогодні, коли Україна як ніколи раніше перебуває під прискіпливим оком світової спільноти, у її межах відбуваються процеси реставрації та переоцінки минулого, аби довести своє законне право на самобутність. У цьому культурно-політичному контексті особливої актуальності набувають питання релігійного характеру. На жаль, досвід українського православ’я і досі залишається маловідомим, а звідси і неоціненим у православному світі. Цьому є низка пояснень: по-перше, тільки з 1991 року, з проголошенням державної незалежності, наша православна церква стає на шлях відновлення своєї соборності та соборноправності; по-друге, цей процес значно ускладнюється тягарем старих і нових міжцерковних проблем, в епіцентрі яких опинилися як православні в особі їх церков – УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського патріархату, Української православної автокефальної церкви.

Беззаперечним є факт, що українська православна традиція, органічно вливаючись в контекст світового православ’я, спромоглася зберегти свою унікальність, що, в першу чергу, полягає у тісному зв’язку з традиціями і звичаями нашого народу. Навіть у часи найжорстокіших гонінь і переслідувань Українська Церква не втратила свого унікального обличчя і покликання – служити як Богу, так і людям – і в цьому її найбільша велич. Трагізм нашого церковного минулого зумовлений тим, що, маючи у своїй основі надзвичайно потужну екклезіологічну та духовну традицію, Українська Церква мусила довгі віки перебувати в юрисдикційному підпорядкуванні Російської Православної Церкви. Однак майже 300-літня «опіка» останньої не змогла знищити її самобутність, і при першій же нагоді наша Церква звільнилася від такого "окормлєнія" і спромоглася докорінно відродитися.

Після охрещення Руси-України відбулося становлення власне українського християнства. Запозичивши східну християнську модель, що базувалася на «теоретичному осмисленні», спогляданні божественного, «релігії Святого Духа», яка, об’єднуючи все людство, водночас була спрямована на кожну конкретну особу, Церква на наших теренах не сприйняла візантійську теократію, цезаропапізм, не надала виняткової уваги буквалізму та ритуалізму, що згодом мали сприятливі умови для розвитку на ґрунті Московської держави. Філософія Київського християнства базувалася на засадах, викладених митрополитом Іларіоном – першим українським ієрархом самочинної, самоправної Церкви Київської Русі — у знаменитім «Слові про Закон і Благодать»:

1) кожна людина відповідальна перед Богом, водночас увесь народ на чолі зі своїми правителями має дбати про загальнонародні, суспільні справи (на цій засаді зростав патріотизм Київського християнства);

2) всі народи рівні перед Богом (цей принцип був протилежним візантійській претензії на першість у християнському світі, на його основі формувалася духовна особистість, для якої неприродним був будь-який шовінізм і расизм);

3) розмежування функцій держави і церкви: світська державна влада повинна дбати про світські загальнонародні справи, а церковна, віроповчальна, пастирська влада — про добро душ, відповідати за моральний стан народу. У той час як на Сході чітко оформився союз Церкви та держави, з тенденцією до переваги світської влади.

Таким чином, Київське християнство було одним з найкращих способів реалізації Христової науки в цілому християнському світі, проте не знайшло продовження ні в Московському християнстві після перетворення Київської митрополії на Московську, ні серед інших народів, навернених на християнство з Києва.

Ще одним свідченням самобутності Української Церкви є слідування чистоті православної віри. Адже в українському церковному середовищі християнське вчення не тільки не спотворювалося, не відомо жодної єресі, яка б вийшла з українського церковного лона. Українському Православ’ю притаманні загальноприйняті для усього християнського православного світу риси православної духовності:

· христоцентричність (Христос – єдиний «засіб зцілення» людей внаслідок зєднання божественної і людської природи);

· тріадоцентричність (віра у єдність та нероздільність Святої Тройці Бога-Отця, Бога-Сина та Святого Духа);

· церковноцентричність (Христос є глава церкви і не мислиться поза нею. Православна духовність неможлива без виконання церковних таїнств і ведення благочестивого життя).

Оминула наша Церковна спільнота і єресі, спричинені прагненням «реформувати» християнську доктрину, що беруть свій початок у XVI столітті від католицької церкви. В основі усіх протестантських течій лежало неприйняття посередницької ролі Церкви між людиною та Богом, оголошення особистої віри єдиним шляхом до спасіння, Біблії – єдиним джерелом одкровення, спростовуючи необхідність священних переказів. А причина такого протистояння зводилася, фактично, до бажання пересічних людей мати вільний доступ до божественного, що було категорично заборонено католицькими канонами. В Україні на той час склалася кардинально протилежна ситуація: українська парафія ніколи не переставала бути єдиною спільнотою, де люди мали можливість обирати собі пастиря, а тому не могло бути мови про «боротьбу» між прихожанами та священством. Свідченням того, що церковні громади вели активну життєдіяльність, є хоча б той факт, що Українська православна церква вистояла в численних спробах окатоличення, а важливу роль у захисті православ'я відіграли саме церковні братства, для яких на першому плані завжди були завдання церковні, культурно-освітні, благодійні. Важливо наголосити, що проблема «оновлення» православ’я не обминула, наприклад, і Російську Православну Церкву з посиленням індиферентності народних мас і антицерковних настроїв. Так, на теренах Російської імперії з’явилося близько двох десятків організацій, що мали на меті підривати устрій церковного життя.

У наш час українське православ’я перейняло на себе функцію основного рушія в питанні розбудови Української державності. І чим швидше будуть вирішені гостро актуальні питання, які стоять на перешкоді реалізації його місії, зокрема створення Помісної Церкви, тим швидше православний світ відкриє для себе самобутню Українську Церкву.