Політологія/10. Регіональні політичні процеси

Болотіна І. Ю.,

Науковий керівник: Шеремет Т. Г.,

Донецький національний університет економіки та торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Соціальна політика Європейського Союзу

Уряд будь-якої країни, як правило, намагається проводити соціальну політику, яка направлена на вирівнювання доходів та підвищення рівня життя різних груп населення, на підтримку соціальної стабільності в суспільстві.

Основними задачами Європейської соціальної політики є покращення якості життя та життєвого рівня. До теперішнього часу, ця політика допомогла поліпшити життя мільйонів громадян ЄС, включаючи безробітних, літніх, людей з непрацездатністю, людей, що зустрічаються з дискримінацією [1].

Метою соціальної політики є покращення умов праці та підвищення рівня життя, стимулювання зайнятості та створення рівних можливостей, обов’язкового мінімуму соціальної захищеності. Інструментом досягнення цього є Європейський соціальний фонд (ESF) [2].

Соціальна політика Європейського союзу пройшла у своєму розвитку кілька етапів. З розширенням сфери її дій виникала необхідність удосконалювання механізму функціонування соціальної політики, розширення компетенції наднаціональних органів, створення нових структур, здатних конструктивно відповісти на виклики часу [3]. Незважаючи на те, що до кінця 1990-х рр. соціальна політика ЄС у цілому сформувалася, проте, при її здійсненні в майбутньому Європейському союзу доведеться зіштовхуватися з рядом проблем, серед яких можна виділити дві головні: перша стосується розширення компетенції органів ЄС у соціальній сфері і збільшення числа соціальних інститутів коммунітарного рівня, друга - реалізації принципів конвергенції (економічного і соціального вирівнювання країн - членів ЄС) і гармонізації (зближення національних систем соціального захисту).

Зараз реалізація задач у соціальній області здійснюється за допомогою розгалуженої структури інститутів, основна функція яких складається, по-перше, у координації і гармонізації соціальної політики, здійснюваної державами-членами, і, по-друге, у використанні і перерозподілі обмежених фінансових ресурсів для здійснення соціальних програм, що представляють загальний інтерес для держав-членів і сприяють розвитку інтеграції в цілому.

При здійсненні соціальної політики кожен інститут ЄС діє в межах повноважень, якими наділений відповідно до основних договорів. У Договір про установу ЄЕС був включений розділ "Соціальна політика", що визначала рамки компетенції, задачі і методи діяльності органів Співтовариства в даній області. Відповідно до статті 18 до задач Європейської комісії входило сприяння співробітництву між державами-членами в питаннях зайнятості, трудового законодавства, умов праці, професійної підготовки й ін. У Єдиному Європейському акті спостерігається подальше розширення повноважень інститутів ЄС у соціальній сфері, хоча його не можна назвати значним [4].

Останнім часом спостерігається тенденція до посилення ролі інститутів Європейського союзу у здійсненні соціальної політики, що знайшло відображення в значному розширенні їхніх функцій у даній області. До їх числа належать:

· розробка стратегії соціального розвитку ЄС, рамкових програм соціальних дій, загальних орієнтирів;

· загальна координація дій держав-членів;

· розробка наднаціональних нормативних документів по соціальних питаннях і контроль за їх імплементацією у національні законодавства;

· розробка і здійснення власних ініціативних програм, які фінансуються за рахунок бюджету ЄС, за рахунок кредитів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) чи інших джерел.

Соціальна система в ЄС має два початки - національний і наднаціональний. Її фундаментом, базою дотепер залишається рівень національних урядів. Функція соціальної політики на рівні держав - забезпечення колективних соціальних потреб. Обидва ці рівні пов'язані єдиним організаційним механізмом, що координує їх діяльність. Наднаціональні органи сприяють рішенню проблем, що поділяються на дві групи:

· специфічних соціальних проблем як окремих категорій трудящих, так і працівників окремих галузей;

· проблем підвищенню якості життя, поліпшенню охорони праці і здоров'я;

· проблем поступового зближення соціальних систем країн - членів ЄС, наприклад, розробляють і узаконюють загальні соціальні нормативи.

Для сприяння рішенню двох останніх груп проблем в основному використовується правове регулювання.

Таким чином, у механізмі соціального захисту ЄС застосовується розподіл ролей між різними рівнями - від місцевого до наднаціонального згідно з принципом субсидіарності. Великомасштабні, особливо складні й особливо значимі для Співтовариства проблеми соціальної спрямованості вирішуються на наднаціональному рівні. Не дивлячись на те, що соціальна політика в цілому сформувалась, уряду Європейського Союзу доведеться вирішувати деякі проблеми, головною з яких є розширення компетенції органів ЄС.

Література:

1. Европейское право. Учебник для вузов / Под общ. ред. д. ю. н., проф. Л. М. Энтина. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 720 с.

2. Social policy - http://europa.eu.int/.

3. Аметов Р. П. Регіональна політика в країнах Європи. – К.: Логос, 2001. – 72 с.

4. Центр досліджень європейської політики - www.ceps.be.