Салацька О.Р.

Університет імені Альфреда Нобеля, Україна

Проблеми правового захисту персональних даних в Україні

В сучасний період у зв’язку з інтенсивним розвитком засобів збору, обробки, зберігання, передачі різних видів інформації, із збільшенням можливості несанкціонованого доступу до інформації про особу, інших видів інформації, використання якої може спричинити шкоду, зокрема, законним інтересам конкретної людини, все більш актуальною стає проблема необхідності захисту конфіденційної інформації про фізичну особу – персональних даних.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій у сфері доступу, обробки даних, поширення відомостей та інші чинники ускладнюють умови зберігання інформації про фізичну особу, а, отже, розширюють можливості несанкціонованого розповсюдження відомостей приватного характеру. Впровадження автоматизованих інформаційних систем, телекомунікаційних мереж, баз, банків даних спричинює не тільки позитивні, але й негативні наслідки, а саме нові форми несанкціонованого доступу до інформації або ж комп’ютерні злочини, об’єктом яких є суспільні відносини по забезпеченню безпеки комп’ютерної інформації, інформаційних систем та комп’ютерних мереж.

У разі відсутності чіткого механізму детального регулювання питань збирання, використання і знищення персоніфікованої інформації існує, як вказують науковці, ризик порушення права на приватність такої інформації.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою (крім суб’єктів владних повноважень), належить до конфіденційної інформації. Так, за Законом України “Про інформацію” до конфіденційної інформації про фізичну особу, належать, зокрема, дані про її нацiональнicть, oсвiту, сімейний стан, релiгiйнi переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата i місце народження.

Відповідно до Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 р. № 108 «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних», персональні дані – це інформація, що стосується конкретної або такої, яка може бути ідентифікована, особи.

До міжнародно-правових керівних принципів захисту персональних даних належать, зокрема, законність отримання, обробки і використання інформації; конкретна мета збору; обмеженість строку зберігання, точність; захист від випадкового чи несанкціонованого знищення чи випадкової втрати, від несанкціонованого доступу до інформації; гласність; право доступу особи до персональної інформації; право перевірки і внесення змін у свої дані та ін.

Слід підкреслити, що деякі з подібних принципів сприйняті Конституцією України. Так, стаття 32 Конституції України забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, i лише в iнтepecax національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Однією з актуальних проблем є доцільність вироблення правових механiзмiв захисту прав на конфіденційну iнформацiю щодо неповнолiтнiх, які вчинили злочини або правопорушення.

За своєю суттю така інформація, яка збирається, обробляється, поширюється правоохоронними органами, є правовою, оскільки її складовою є сукупність відомостей про правопорушення і боротьбу з ними. Проте, в сучасних ЗМІ в Україні переважає, як правило, негативна інформація про заходи щодо боротьби із злочинністю та правопорушеннями. У засобах масової інформації мають місце випадки «демонстрування» особи неповнолітнього правопорушника у зухвалому або принизливому вигляді, що призводить до негативних наслідків як для самого неповнолітнього, так і для його близьких. Тому актуальним є питання про порядок доступу до такої iнформацiї та межі ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника внаслідок оприлюднення даних про вчинене ним суспільно небезпечне діяння та iншi прояви антигромадської поведінки.

Чинне законодавство України в цій сфері поки ще не приведено у вiдповiднiсть із міжнародними стандартами в галузі захисту персональних даних неповнолiтнiх. Порівняно з міжнародними стандартами, вітчизняний законодавець не в повній мірі захищає права неповнолiтнiх на захист конфіденційної інформації від розголошення, в тому числі і через засоби масової інформації.

В підсумку можна наголосити, що в умовах розвитку новітніх інформаційних технологій, практики застосування законодавства про захист персональних даних існує низка проблем, що потребують свого вирішення. Існує доцільність законодавчого удосконалення режиму конфіденційності інформації про фізичну особу, визначення правопорушень у відповідній сфері та конкретних санкцій за їх вчинення. Вирішення названих та інших існуючих проблем можливі, на наш погляд, у випадку перегляду норм чинного Закону України «Про захист персональних даних», внесення до нього комплексних змін та узгодження з іншими актами інформаційного законодавства.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30.

2. Закон України «Про інформацію»: за станом на 13 січня 2011 року / Відомості Верховної Ради України. – К,1992. – № 48.

3. Закон України «Про захист персональних даних» / Відомості Верховної Ради України – К, 2010 – № 34.

4. Конвенція Ради Європи «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних» від 28 січня 1981 р. № 108 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 58.

5. Коталейчук С. Реалізація та захист персоніфікованої інформації у законодавстві України: правове забезпечення / С. Коталейчук //Право України. – 2006. – № 1. – С. 46-50.

6. Червякова О. Право неповнолітніх на персоніфіковану інформацію потребує захисту / О.Червякова // Вісник прокуратури. – 2007. – № 10. – С. 80-85.