Стрелюк М. І.

Науковий керівник: асистент, Токарчук Д.М.

Вінницький національний аграрний університет

Інноваційні перспективи та проблеми використання біопалива в АПК

Інтеграції економіки України в світове господарство спричинила проблему підвищення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора. Від успішності розв’язання даної проблеми залежить стабільність економіки та забезпечення продовольчої безпеки країни. Світовий досвід господарювання свідчить, що розвиток сільськогосподарського виробництва визначається із запровадженням нових технологій, в першу чергу – інноваційних технологій та біотехнологій.

Проблемі ефективності застосування інвестицій в агропромисловому комплексі присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених. Чільне місце серед них займають роботи Г.М. Клетніка, О.Г. Шпикуляка, О.М. Голованова, С.О. Гуткевича, І.Й. Дороша, та ін. Щодо інноваційної діяльності, то вона досліджується в працях В.П. Александрова, Ю.М. Бажала, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, С.С. Герасимчука, П.Н. Завлiної, А.Я. Кузнєцова, О.О. Лапко, Федулової, Й. Шумпетера, та ін.

Виклад основного матеріалу. Інноваційні пріоритети мають важливе значення для розвитку усього агропромислового комплексу, а їх реалізація потребує розроблення конкретних програмних дій та системи інвестиційного забезпечення.

Інвестиційно-інноваційне забезпечення АПК − це сукупність відповідних заходів, спрямованих на здійснення інноваційних процесів і прискорення науково-технічного розвитку виробництва, зберігання і переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

На сьогоднішній день в Україні, у сфері сільського господарства, важливе значення посідають перспективи розвитку біоенергетичного сектору. Це пов’язано із тим, що сільське господарство одна із основних сфер використання матеріального виробництва, яка у свою чергу виробляє значну кількість біомаси [1].

За словами Дубровіна В.О., нині агропромислове виробництво України володіє значним потенціалом біомаси, доступної для виробництва енергії. Згідно експертних оцінок щорічний теоретичний потенціал біомаси складає близько 45 млн. т у.п., технічно досяжний - 32 млн. т у.п., а економічно доцільний - 24 млн. т у.п. Основними складовими потенціалу сільського господарства є сільськогосподарські відходи та енергетичні культури. Серед сільськогосподарських відходів найбільший економічний потенціал мають відходи виробництва соняшника - стебла, кошики, лушпиння, потім йдуть відходи виробництва кукурудзи на зерно – стебла, листя, стрижні початків. Солома зернових культур та солома ріпаку посідають третє та четверте місця, відповідно.

Для багатьох регіонів України використання власного твердого біопалива значно доцільніше, а ніж використання вугілля або нафтопродуктів тому, що вироблене з місцевої сировини біопаливо обходиться у 2-4 рази дешевше, й не потребує значних транспортних витрат на його доставку. Використання твердого біопалива здійснюється у вигляді солом'яних брикетів, гранул, зрубок та відходів сільськогосподарського виробництва. На даний час, новітні котли для спалювання соломи та інших видів твердого біопалива встановлені у 17 селах Вінницької, Київської, Сумської, Рівненської, Волинської та Черкаської областей, де забезпечують теплом частину виробничих приміщень - тваринницьких ферм, птахоферм, та соціальних об'єктів - школи, лікарні, дитячі садки.

Щодо виробництва і використання рідких біопалив, то постійне зростання цін на традиційні викопні паливні ресурси вимагають пошуку альтернативних джерел енергії для транспортних засобів

Окрім того галузь виробництва біоетанолу є теж перспективною для України, оскільки, сільськогосподарський комплекс протягом року використовує 2 мільйони тонн дизельного палива і 700 тисяч тонн бензину загальною вартістю 3,5 млрд.грн. Проте, ситуація, яка склалась в Україні із забезпеченням її економіки недостатніми обсягами енергоносіїв власного видобутку, в умовах енергетичної залежності від Росії, гостро ставить проблему пошуку альтернативних видів палива. Тай екологічна шкода від викидів автомобілів, що працюють на бензині та дизпальному, стає дедалі відчутнішою. На сьогодні Україна має унікальну можливість для впровадження біопалива, але водночас вона і втрачає свої можливості, бо в цьому напрямі практично нічого не робиться. [1].

Сьогодні науковці і практики Європи активно працюють над створенням новітніх технологій і відповідного обладнання для виробництва й використання у сільському господарстві усіх видів біопалив а саме: брикетів, гранул, брикетувальників й котлів для їх використання; біогазу; біодизелю.

В Україні на сьогоднішній день за підтримки Міністерства аграрної політики України та інших відомств та організацій здійснюється будівництво та реконструкція цілого ряду об'єктів з виробництва біодизелю, біоетанолу, біогазу. Зокрема, у відповідності з Програмою розвитку виробництва дизельного біопалива, в Україні вже діють близько 50 підприємств АПК, які можуть виробляти до 25 тис.тонн дизельного біопалива, переважно для власних потреб [2].

Щодо запровадження біогазових установок установок у сільському господарстві мають ряд певних труднощів. Дані проблеми перш за все пов’язані з великими початковими інвестиційними витрати; низькою кредитною активністю в аграрному секторі економіки; необхідністю отримання ліцензії саме на виробництво біогазу; відсутністю типової нормативної документації на проектування біогазових установок, а також її будівництво та експлуатацію. І ще однією проблемою є відсутність будівельних норм для будівництва біогазових реакторів [3].

Корнійчук Л. стверджує, що досить велику увагу повинні посідати стратегічні орієнтири щодо забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу на основі впровадження різного роду інноваційних проектів, які б базувалися на розробці відповідної стратегії розвитку, становлення та впровадження технологій з переробки біомаси, що передбачає сукупність дій та заходів щодо підвищення ефективності функціонування усіх його складових на оглядову перспективу. Опираючись на це, інвестиційно-інноваційна політика повинна проводитися з метою стимулювання науково-дослідних робот по виробництву різноманітного роду біоустановок, введення у виробництво нових сортів сільськогосподарських культур, ресурсозберігаючих технологій. До основних напрямків реалізації інвестиційної, інноваційної політики щодо виробництва біопалива в АПК можна віднести:

− формування загальної структури галузевої й інвестиційно -інноваційної системи в АПК;

− формування сталого організаційно-економічного механізму управління та

стимулювання розвитку інноваційних процесів;

− вдосконалення нормативно-правового забезпечення інвестиційно-інноваційної

діяльності [4].

Таким чином можна сказати, що на сьогоднішній день повина існувати низка різноманітних стимулів, щодо впровадження та широкого використання різноманітних інноваційних технологій, установок з переробки біомаси. Зокрема, повинні існувати відповідні дієві державні програми щодо розвитку відновлювальної енергетики, здійснення кредитування проектів українськими банками, посилення екологічної політики, створення ринку органічних відходів.

Література

1. Біоенергія в Україні ( створення новітніх об’єктів, виробництво і використання біопалив)/ В.О. Дубровін, М.Д. Мельничук, Ю.Ф. Мельник та інші – К.: НУБіП України, 209- 108 с.

2. Біопалива (Технології, машини, обладнання)/ В.О.Дубровін, М.О.Корчемний, І.П.Масло та інші – К.: ЦТІ „Енергетика і електрифікація”, 2004.- 256 с.

3. Дем’яненко С.І. Інноваційне зростання – основа стабільності агропромислового комплексу. / С. І. Дем’яненко // Наука та інновації. – 2005. – т.1. - № 1. – С. 87 – 89.

4. Корнійчук Л. Теоретичні основи реалізації концепції сталого розвитку / Л. Корнійчук// Економіка України. — 2010. — № 2. — С. 72—79.