Економічні науки / 10. Економіка підприємств

К.е.н. Іванов А.М., студентка Петренко І.О.

ВП Київського національного університету культури і мистецтв

ОПТИМІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ В УКРАЇНІ

Туризм часто називають феноменом ХХ ст. І це справді так, оскільки він є однією з важливих галузей, без якої неможливо уявити собі економіку багатьох країн світу.

Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, багато держав проголосили туристичну індустрію одним із пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури. Саме розвиток туризму став потужним поштовхом, який активізував розвиток економіки багатьох країн, сприяв подоланню криз, став стимулом та джерелом надходжень коштів для охорони природного та розбудови соціального середовища, підтримки культурного різноманіття [1].

На сьогодні туризм - найпотужніша і найдинамічніша галузь економіки та регіонального розвитку, найприбутковіша галузь світового господарства. Маємо на увазі не тільки ті країни, де туризм є основою господарської діяльності або єдиним джерелом наповнення держбюджету, але й найбільш розвинені індустріальні країни світу - США, Франція, Італія, Великобританія, Іспанія, Китай. На жаль ми не можемо приєднати до цього переліку країн Україну. Рівень розвитку туристичної галузі, державна правова підтримка, капіталовкладення у туризм в Україні знаходяться на досить низькому рівні.

Результати досліджень свідчать, що сьогодні в більшості країн світу на державній основі створено національні туристичні організації, основним завданням яких є загальне керівництво розвитком туризму, збільшення надходжень валюти від іноземного туризму, сприяння подовженню туристичного сезону і переорієнтація туристичних потоків у нові райони країни. Більшість українських туристичних організацій здійснює регулювання та контроль діяльності підприємств туристичної індустрії через розбудову туристичної інфраструктури, контроль цін, розробку класифікацій туристичних послуг та продуктів; розроблення правил і норм__регулювання діяльності турагенств і туроператорів, дослідження особливостей законодавства, здійснення контролю за його виконанням, оформлення ліцензій на відкриття туристичних організацій, їх класифікацій.

За даними Конгресу США, 175 країн світу тією чи іншою мірою регулюють сферу іноземного туризму. На необхідність координаційної та стимуляційної участі держави звертається увага і в рекомендаціях міжнародних організацій, зокрема Всесвітньої туристської організації.

Отже, держава здійснює регуляційний вплив на розвиток туристичної галузі через центральні органи виконавчої влади - національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано - за допомогою правових важелів підтримки своєї інфраструктури і міжнародної політики тощо.

Таким чином, виникає потреба у визначенні суті і змісту державного регулювання туристичної галузі, його основних напрямів в Україні. Туристична політика реалізується на всій території країни, але переважно на рівні окремих регіонів з метою розв'язання соціально-економічних суперечностей між розвитком економіки регіону і туризму в ньому. Основними напрямами державної політики в галузі туризму є захист прав туристів, інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту і підтримка внутрішнього та в'їзного (іноземного) туризму. Цілком логічно вважати, що туристична політика держави як сукупність форм, методів та напрямів її впливу на функціонування туристичної галузі повинна базуватися на відповідних стратегії та тактиці. Але на жаль, ситуація в Україні на сьогоднішній день сприймається як така, що не має ні стратегії, ні тактики розвитку туризму. Так, Указ Президента України «Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року» від 10 серпня 1999 року проголосив стратегію розвитку туристичної індустрії, де зазначалося, що дана галузь повинна стати однією з пріорітетних напрямів розвитку національної культури та економіки. Цього не відбулося, про що свідчать обсяги державного фінансування, які складають лише 0,01% від видатків державного бюджету.

У світовій системі господарства туризм сьогодні посідає провідні позиції. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО) вже наприкінці 2000 року туризму відводилося перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів та послуг. У 2011 році на туризм припадало близько 12% загальносвітового валового продукту та 7% світових інвестицій. Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг зайнято понад 260 млн. осіб, що становлять 10% працюючих. Більше як у 40 державах туризм є головним джерелом поповнення бюджету, а ще у 70 — однією з основних статей. За даними ВТО загальна кількість туристів (міжнародних і внутрішніх) з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі. Досвід зарубіжних країн свідчить, що в умовах ринку необхідним є добровільне і обов'язкове державне та інше страхування цивільної відповідальності громадян, підприємств, установ та організацій сфери туризму на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку не тільки внутрішнього, а й в'їзного та виїзного туризму. Маючи вигідне геополітичне розташування в центрі Європи, Україна володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, багатою флорою та фауною, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка може швидко розвиватися. У рейтингу конкурентоспроможності сектору туризму та подорожей Всесвітнього економічного форуму у 2012 році з 133 країн Україна посідає 76 місце. Найбільш сприятливе середовище для розвитку туризму, за оцінкою форуму, мають Швейцарія, Австрія та Німеччина. Наприклад, через відсутність належної фінансової підтримки туристичної індустрії з боку держави не можливе проведення якісної, ефективної некомерційної рекламно-промоційної діяльності. А за таких обставин Україна не може представляти себе на міжнародних спеціалізованих заходах, на відміну від країн Центрально-Східної та Південної Європи, туристична сфера яких розвивається швидкими темпами. Ми вважаємо, що використавши досвід цих країн, наша держава зможе звести до мінімуму ризики та загрози розвитку туристичної сфери. Звернемося до їх практики. Перш за все для усунення диспропорцій та стимулювання розвитку туризму ці країни використали податкові важелі. Наприклад, в Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ, введено зону Спеціального Державного захисту, що є стимулом для інвесторів. Польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі -7% (при 22% для інших видів бізнесу). Органи державного управління Туреччини прийняли рішення здавати в оренду на 49 років земельні ділянки за мінімальну плату тим інвесторам, які зобов'язалися будувати готель. Проблему низької конкурентоспроможності національного туристичного продукту країни Центрально-Східної та Південної Європи вирішували шляхом стратегічних програм розвитку__туризму. Зокрема в Угорщині профінансовано державою (100 млн. євро) план Сечені, в Словаччині реалізується Програма підтримки розвитку туризму, яка передбачає часткову дотацію державою кредитів для реструктуризації туристичної інфраструктури та Кредитна программа підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури. Державний орган управління з розвитку туризму в Чорногорії був створений лише в кінці 2006 року, проте звіт про діяльність за 2007 рік дає можливість стверджувати, що було зроблено надзвичайно багато в сфері стимулювання в'їзного туризму і охорони навколишнього середовища. Цікавим є їх досвід проведення глобальних рекламних медіа компаній на каналах CNN, EuroNews, Travel Channel. Таким чином, державна підтримка в цих країнах допомагає розвитку туризму, стимулює розвиток інфраструктури, захищає й створює сприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу, що робить ці країни привабливими для іноземних туристів та надає можливість постійно збільшувати грошові надходження у державний бюджет цих країн. Недосконале державне регулювання туризму в Україні гальмує розвиток туризму, а відсутність якісної реклами та розробок, недостатній рівень розвитку мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам, стан українських шляхів, технологічна відсталість галузі, низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників у туристичній сфері, робить Україну непривабливою для туристів. Отже, з огляду на окреслені сучасні проблеми розвитку туристичної галузі в Україні та враховуючи досвід провідних туристичних країн світу, зокрема в галузі державного нормативно-правового регулювання туристичної індустрії, ми пропонуємо наступні кроки: розробити новий Указ «Про основні напрямки розвитку туризму», де буде зазначена стратегічна програма; змінити податкову політику, яка дала б змогу підприємствам туристичної індустрії розвиватися належним чином, тобто стимулювати інвесторів, проводити якісну, ефективну, некомерційну рекламно-промоційну діяльність; ввести зону спеціального державного захисту для іноземних інвесторів; організувати кредитну програму підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури; забезпечити достатній рівень розвитку мережі та об’єктів туризму, кваліфікації робітників та рівень обслуговування; змінити стан українських транспортних шляхів; створити скоординовану висококваліфіковану та грамотну систему дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок; комітети по сертифікації та стандартизації повинні визначити, що таке якість послуги.

Таким чином, використовуючи успішний досвід різних країн світу щодо державного регулювання туристичної галузі, враховуючи особливості та соціально-історичний досвід українського суспільства, розробка та втілення в життя більш ефективних важелів державного регулювання туристичної галузі допоможе Україні підняти рівень розвитку туризму до світових стандартів.

Література:

1. TourismSatellite Accountinq. The 2008 Travel and tourismeconomic research. Ukraine. – World travel and tourism council, 2008. - 17р.