Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакуліна А.А.

Українська державна академія залізничного транспорту

Підвищення стійкості функціонування господарюючих

суб'єктів соціальної сфери

Комплексне дослідження і вирішення проблеми підвищення стійкості функціонування господарюючих суб'єктів соціальної сфери в ринковому середовищі доцільно здійснювати, на нашу думку, з урахуванням наступних передумов:

– застосування системного підходу як загальнометодологічної основи об'єктивного віддзеркалення системних властивостей функціонування господарюючих суб'єктів з урахуванням їх взаємин із зовнішнім і внутрішнім середовищем;

– забезпечення спадкоємності прояву системних властивостей стійкого розвитку аналізованих господарюючих суб'єктів по відношенню до складних природних, екологічних, соціальних і технічних систем;

– дослідження поставленої проблеми на підставі відповідної концепції стійкості розвитку, а господарюючих суб'єктів соціальної сфери, як локальної соціально-економічної системи;

– взаємообумовленість процесів розробки і реалізації радикальних заходів по підвищенню стійкості соціально-економічних систем різних рівнів складності «по вертикалі» (від господарюючих суб'єктів у рамках окремого виду економічної діяльності до рівня національної економіки);

– законодавчо-правове закріплення статусу за будь-яким господарюючим суб'єктом соціальної сфери як локальної соціально-економічної системи, стійке функціонування, що забезпечує її, і розвиток, що гарантує виробництво робіт, послуг без спричинення збитку для людини і природного довкілля, в комплексі заходів по соціальному захисту персоналу господарюючих суб'єктів. Цим забезпечується соціально-економічна безпека і відповідний рівень якості життя персоналу господарюючих суб'єктів соціальної сфери (стандарт безпеки якості життя);

– розробка і реалізація організаційно-економічного і правового механізму підвищення стійкості функціонування і розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери різних організаційно-правових форм і форм власності виходячи з відповідних методологічних і методичних основ.

При цьому ми вважаємо за можливе поняття «стійкість» господарюючих суб'єктів соціальної сфери представити таким чином з позиції: стійкості господарюючих суб'єктів як локальних соціально-економічних систем, що здійснюють комплексну розробку і реалізацію рішень по забезпеченню соціально-ефективної діяльності і конкурентоздатного соціального захисту персоналу порівняно з середнім рівнем за вказаними ознаками господарюючих суб'єктів соціальної сфери, виду економічної діяльності (регіону, сегменту ринку) і головного конкурента; реалізації ефективної стратегії інвестування, сприяючої зниженню ризику інвестицій; можливості господарюючих суб'єктів соціальної сфери протистояти негативним діям зовнішнього і внутрішнього середовища за допомогою ефективного організаційного, фінансового і маркетингового управління, реалізовуючи конкурентні стратегії свого стійкого функціонування і розвитку.

Під «соціально-економічною стійкістю» розвитку господарюючих суб'єктів соціальної сфери нами розуміється реалізація можливостей по здійсненню стратегій:

– економічного зростання на основі ефективного використання ресурсів з урахуванням прояву зовнішніх чинників;

– підвищення конкурентоспроможності робіт, послуг за якістю, вартості, термінам оновлення (стосовно господарюючих суб'єктів соціальної сфери - конкурентоспроможності за вартістю і термінами, якістю реалізації проектів, вартістю і термінами експлуатації об'єктів) за допомогою підвищення ефективності форм і методів управління, сприяючих нарощуванню потенціалу за рахунок оновлення соціальних технологій, використання відповідних форм власності, поліпшення іміджу;

– забезпечення прибутковості, достатньої для розвитку соціальної сфери, нарощування конкурентного потенціалу.

Слід особливо відмітити, що нині використовується переважно поняття «фінансової стійкості» функціонування господарюючих суб'єктів соціальної сфери. Це поняття є одним з елементів в структурі категорії соціально-економічної стійкості. Останнє, за результатами наших досліджень, має наступні різновиди: виробнича стійкість - відбиває стабільність виробничого менеджменту з його ефективності (якості і ефективності використання ресурсів, конкурентоспроможності робіт, послуг, рівню розвитку спеціалізації, концентрації, кооперації і комбінування, рівню відтворення основних фондів і використання лізингу, застосування нових технологій, своєчасності і повноти виконання договірних зобов'язань, ефективності реалізації стратегії і тактики управління діяльністю); фінансова - відбиває стабільність господарюючих суб'єктів соціальної сфери в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів по грошових зобов'язаннях, тобто своєчасно і в повному обсязі забезпечувати обов'язкові платежі, а також ефективне здійснення фінансового менеджменту; організаційно-економічна - відбиває конкурентоспроможність вживаної організаційної структури господарюючих суб'єктів соціальної сфери, рівень організації праці персоналу, рівень організації внутрішньогосподарських і зовнішніх зв'язків і стосунків; маркетингова — відбиває стабільність в забезпеченні ефективного маркетингового менеджменту в соціальній сфері.

Шляхи підвищення стійкості функціонування господарюючих суб'єктів соціальної сфери: наслідування загальних принципів раціонального господарювання; наслідування принципів соціально-економічної стійкості; наслідування цільових орієнтирів Концепції переходу України до стійкого розвитку; ефективне управління господарюючими суб'єктами соціальної сфери на основі комплексного рішення організаційно-економічних, соціальних проблем; застосування обґрунтованих критеріїв і показників оцінки стійкого розвитку; застосування сучасних конкурентоздатних форм і методів управління господарюючими суб'єктами.