Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

аспірант Андрушенко В.М.

Вінницький Національний Аграрний Університет

Державне регулювання сільського господарства

Державне регулювання сільського господарства - це складний механізм, що включає інструменти впливу на доходи фермерів, структуру сільськогосподарського виробництва, аграрний ринок, соціальну структуру села, міжгалузеві та міжгосподарські відносини. Мета регулювання - створення стабільних економічних, правових і соціальних умов для розвитку сільського господарства, задоволення потреб населення в якісних продуктах харчування за соціально-прийнятними цінами, охорона навколишнього середовища. Можна виділити заходи прямого і непрямого державного субсидування. До заходів прямого державного субсидування відноситься підтримка доходів сільгоспвиробників, яка полягає в:

- Прямих державних компенсаційних платежах;

- Платежах при збитках від стихійних лих;

- Платежах за збитки, пов'язані з реорганізацією виробництва (виплати за скорочення посівних площ, вимушений забій худоби і т.д.)

До заходів непрямого державного регулювання АПК відносяться:

1. Цінове втручання на ринку продовольства за допомогою підтримки внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію,встановлення квот, тарифів, податків на експорт та імпорт продовольства;

2. Компенсація витрат сільгоспвиробників на придбання засобів виробництва шляхом надання субсидій на придбання добрив, отрутохімікатів і кормів, виплату відсотків за отриманими кредитами, виплати по страхуванню майна;

3. Сприяння розвитку ринку, що передбачає виділення державних коштів на розробку і здійснення ринкових програм, субсидії на зберігання продукції і транспортні роботи з перевезень продукції.

4. Сприяння розвитку виробничої інфраструктури, яка передбачає виділення державних коштів на проведення заходів довгострокового характеру, що забезпечують зростання ефективності виробництва - субсидії на будівництво виробничих приміщень, здійснення іригаційних проектів, рекультивацію земель, а також на сприяння створенню фермерських об'єднань. У структурі державних субсидій зарубіжних країн найбільшу питому вагу займають кошти на підтримку цін. В сучасних концепціях ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в країнах з розвиненою ринковою економікою передбачається активне державне втручання у формування і регулювання цін. Система державного регулювання цін практично у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою однакова і передбачає:

- Встановлення верхніх і нижніх меж коливання цін і індикативної чи умовної ціни, яку прагне підтримувати держава;

- Скупку або продаж нешвидкопсуючої продукції з метою товарної інтервенції та підтримання бажаного рівня цін .

Політика аграрних цін і фермерських доходів у розвинених країнах припускає, перш за все, організацію стеження за такими економічними показниками, як: витрати виробництва по групах спеціалізованих господарств (країни ЄС) або за видами виробництва (США); паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію; прибутковість ферм і галузей виробництва. У результаті виходить пророблена в деталях інформаційно-статистична система даних, необхідна, по-перше, для регулярного впливу на ринкові ціни і, по-друге, для впливу на виробництво, рівні доходів, накопичень, інвестицій.

До особливостей ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в розвинених країнах відноситься диференціація цільових (гарантованих) цін по місяцях господарського року в межах до 10% їх середньорічного рівня. Це передбачено з метою компенсації витрат фермерам за зберігання нереалізованої продукції безпосередньо у своїх господарствах або на оплату тарифів комерційних державних складів. Один з найважливіших показників державного регулювання сільського господарства в розвинених країнах - рівень бюджетної підтримки фермерських цін на вироблену продукцію. Цей показник відображає відношення всіх цінових і позацінових бюджетних дотацій на виробництво і реалізацію (в тому числі на експорт) певної сільськогосподарської продукції до її фермерської ціни. Загальною основою ціноутворення в АПК зарубіжних країн є приведення у відповідність закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію суспільно необхідним витратам на її виробництво і реалізацію. При цьому прагнуть враховувати рівень і динаміку світових цін. Система ціноутворення передбачає оперативне стеження за динамікою цін на засоби виробництва, витрат і доходів у сільському господарстві, цін на кінцеву продукцію і послуги АПК. Субсидії в країнах ЄС досягли 45-50% вартості виробленої фермерами товарної продукції, в Японії та Фінляндії - 70, в Росії - лише 3,5%. Як зазначали у своїх роботах Михасюк І., Мельник А., у США на розвиток сільського господарства в розрахунку на одиницю продукції вкладається коштів на 30% більше, ніж в інші галузі. Крім цінового механізму, загальні для ЄС норми організації та регулювання ринків сільськогосподарської сировини і продовольства включають контроль за наданням бюджетних дотацій, а також загальноєвропейські заходи, спрямовані на забезпечення доходів виробників, підтримання на певному рівні роздрібних цін, що дозволяє уніфікувати умови конкуренції як в області виробництва, так і в області збуту. Основним прагненням наднаціональних органів ЄС є пошук засобів і методів у сфері підтримки виробника, які забезпечували б йому приблизно рівні позиції в кожній окремій країні. Таким чином, державне регулювання агропромислового сектора економіки шляхом всебічної підтримки виробників є пріоритетним напрямком аграрної політики більшості розвинених країн. При цьому використовується багато економічних важелів (платежі з бюджету, компенсації витрат виробництва, субсидії на вдосконалення виробничої структури), дія яких створює сприятливу кон'юнктуру для забезпечення сталого функціонування агропромислового комплексу та формування ефективної соціально-виробничої інфраструктури в сільській місцевості.