Попович Г.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

м. Чернівці

Науковий керівник: Дранович М. П.

СУЧАСНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

У статті розглянуто моделі економік та поведінку держав у провідних країнах світу; запропоновано модель розвитку економіки України, яка на думку авторів є найбільш ефективною в сучасних умовах.

In article is considered model economic and the behavior of countries in leading countries world; is offered model the development of the economics of Ukraine, what in opinion of the authors is most efficient in modern conditions.

Постановка проблеми. Подолання кризової ситуації, створення умов для стійкого соціально-економічного розвитку України вимагають розробки й реалізації виваженої економічної політики, спрямованої на модернізацію економіки та забезпечення на цій основі стійкого економічного зростання. У складному комплексі першочергових змін одне з ключових місць належить визначенню раціонального співвідношення саморегульованих і регульованих важелів функціонування ринкової економіки, формування балансу взаємодії ринкового саморегулювання та ролі держави в забезпеченні сприятливих умов господарювання як основи соціально-економічного розвитку країни.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Питанням вивчення оптимальної моделі економічного розвитку України присвячено праці багатьох вітчизняних науковців, серед яких відзначимо: Варченко О.М. [1], Гальчинський А. [2], Козлова А.І. [3], Сліпченко Т.О. [4], Череп А.В., Чорнолуцька А.О. [5], Юкіш В.В., Овчиннікова Т.В. [6].

Виклад основного матеріалу. У процесі вибору моделі економічної трансформації необхідно детально проаналізувати вихідні економічні умови в країні. Ці умови неоднакові в різних країнах і значною мірою визначають стратегічний напрям перетворень, накладаючи певні межі на використання досвіду інших країн. Через те кожна країна виробляє та реалізує свою власну економічну стратегію, в якій комбінуються елементи різних підходів до економічного зростання [6, 38].

Вивчення світового досвіду дає стверджувати, що новітня історія не знає жодного прикладу, по-перше, формування високорозвиненої, гнучкої, ефективно функціонуючої економіки без ринку і, по-друге, високоефективної соціально-орієнтованої ринкової економіки без провідної регулюючої ролі держави [1, 58].

Проаналізувавши моделі економік провідних країн світу спробуємо створити «ідеальну модель» для України. Намагаючись При її створенні дуже важливо не копіювати шлях інших країн, яким позитивним він би не був, а просто спиратися на їх досвід. «Ідеальною моделлю» для України була б суміш з неоліберальної, скандинавської та японської моделей.

З неоліберальної моделі потрібно запозичити її політику щодо перерозподілу великої частки ВВП через бюджет задля зниження ступеня диференціації доходів. В умовах України цей захід просто необхідний для стабілізації економічної системи взагалі. Складність вирішення цього питання полягає в тому, що воно зачіпає інтереси влади і вона свідомо не піде на створення шкоди приватним інтересам її представників. По-друге неоліберальна модель досить залежна від зовнішньоекономічних зв’язків, що відповідає стану України [5, 153].

Серед молодих учених, які перебували під впливом неоліберальної концепції, сформувався напрям реформаторів, лідерами якого були В. Пинзеник, В. Лановий. У своїх публікаціях вони категорично виступали за скасування або суттєве обмеження втручання держави в економічні процеси, за структурну перебудову економіки, у першу чергу за трансформацію промислового комплексу, здійснення його конверсії і перехід на імпортозаміщувальне виробництво товарів народного споживання. Погляди представників цього напряму ґрунтувалися на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. На їхню думку, втручання держави в економічні процеси є шкідливим, оскільки вона у багатьох випадках диктує однобічну, лобістську та підпорядковану політичним амбіціям керівництва програму дій на тривалий період. Українські прихильники монетаризму переконували, що тільки повна економічна свобода та вільне підприємництво спроможні забезпечити перехід до ринкового господарювання та ефективного економічного розвитку [6, 39].

Із скандинавської моделі добре було б взяти політику соціального захисту населення і тяжіння до повної зайнятості. Високі соціальні стандарти досягаються за рахунок високих податків, звісно в розумних межах [5, 153].

Японська ж модель цікава тим, що вона тяжіє до інновацій, адже ні для кого не секрет, що технології виробництва в багатьох галузях економіки України є морально застарілими.

Дослідженням проблем і шляхів інноваційного розвитку економіки України найбільш активно займаються В. Александрова, О. Амоша, В. Геєць, В. Денисюк, А. Марков, Л. Федунова та інші.

У національній моделі інноваційного розвитку українські вчені виділяють такі шляхи і методи розвитку [3, 127]:

– державна підтримка підприємств та організацій, які освоюють інновації і стимулювання інвесторів, що вкладають кошти у високотехнологічні, наукоємкі виробництва;

– здійснення комплексу спеціальних заходів з метою забезпечення структурно-технологічної перебудови вітчизняної економіки на базі розповсюдження інновацій нового технологічного укладу, у тому числі створення мережі інноваційних центрів, технопарків тощо;

– всесторонній розвиток інфраструктури інноваційного процесу, який включав би систему інформаційного забезпечення, кредитування техніко-технологічного оновлення діючого виробництва та створення нового, систему сертифікації та просування інновацій; модернізацію системи освіти, підготовки і перепідготовки кадрів;

– блокування руйнування науково-виробничого комплексу країни, створення умов для фінансового забезпечення кадрів, знань, технологій та їхнього використання у перспективних напрямах;

– формування інституціональних і законодавчих умов, сприятливого інноваційного клімату для позитивних змін у даній сфері.

Однак інноваційна діяльність в Україні знаходиться в стані хронічної кризи, спостерігається зниження інноваційної активності підприємств, надзвичайно слабо залучається до інвестування інноваційних процесів вітчизняний та зарубіжний бізнес, майже відсутні процеси тиражування нововведень і є дуже низьким рівень комерціоналізації наукових розробок. Надії на покращення ситуації породжує затвердження Верховною Радою України у минулому році «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [6, 43].

При створенні «ідеальної моделі» виходимо з необхідності кейнсіанського підходу, оскільки державний вплив надто великий. Економіка майже не працює самостійно. У випадку таких країн, як Англія, Франція, Італія, де рівень розвитку економіки є високим це має позитивний результат, проте у випадку України, значний вплив може негативно позначитися на економіці країни [5, 153].

Прихильники кейнсіанства переконували, що держава спроможна забезпечити макроекономічну рівновагу, і тому вони позитивно оцінювали здійснювану владою структурну політику, спрямовану на повільну і поступову трансформацію національного господарства. Вчені зосередилися на критиці монетаристських рецептів, стверджуючи, що українська економічна система повинна бути економікою змішаного типу, орієнтованою на соціальні проблеми [6, 39].

Враховуючи положення економічної теорії та досвід провідних країн світу вважаємо, що у сучасних умовах пріоритетами економічної політики держави повинні стати [1, 59]:

– модернізація економіки і забезпечення на цій основі підвищення обсягів й ефективності виробництва, раціоналізація його структури за рахунок реалізації відповідної фінансово-кредитної, податкової, цінової, антимонопольної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики;

– підтримка економічної стабільності, що допускає забезпечення відносної стабільності цін, стримування інфляції, збалансованості доходів і видатків;

– створення сприятливих умов для всіх суб’єктів господарювання;

– створення умов для зростання реальних доходів населення, скорочення диференціації населення за рівнем доходів і масштабів бідності, запобігання масовому безробіттю, забезпечення встановлених законом соціальних гарантій.

Зазвичай роль держави в економіці пов’язують із недосконалістю чи вадами ринку, які держава повинна компенсувати. Якби ринок був досконалим, то роль держави зводилася б до нуля. І чим більше він досконалий – тим меншою стає роль держави. Відповідно, й ринок потрібний для того, щоб компенсувати вади та недосконалість державного регулювання.

Таке розуміння ролі держави, на наш погляд, неправильне. По-перше, завжди виникає спокуса знайти «ідеальну модель» ринку. Відтак, наближаючись до неї, ми будемо поступово зменшувати масштаби державного втручання до граничного – нульового значення [5, 153].

Загалом до вибору оптимальної моделі економічного розвитку України найбільше приклалися науковці Інституту економічного прогнозування НАН України. Їх вибір зупинився на теорії ендогенного зростання, головна особливість якої полягає в орієнтації на внутрішні чинники і механізми господарського розвитку, які в сукупності здатні забезпечити саморозвиток і самовідтворення цілісних господарських систем. Теорія економічного зростання орієнтує на збільшення використання внутрішніх ресурсів і потенцій, здатних створити необхідні стартові умови економічного піднесення постійно зростаючих оптимальних темпів у довготерміновому плані. Особливий акцент при цьому робиться на активній економічній політиці держави, яка зобов’язана сприяти максимальному залученню всіх наявних у країні ресурсів і механізмів з метою формування дієздатної і стабільної власної національної економічної системи, її постійного кількісного та якісного зростання. В сучасній моделі ендогенного зростання, авторами якої є П. Ромер і Р. Лукас, акцентується увага на можливостях вилучення ефекту масштабу в межах будь-якої економічної системи, модифікується значення технічного прогресу, вказується на вплив зовнішніх чинників, у першу чергу іноземних інвестицій, на рентабельність капіталовкладень в умовах поширення транснаціональних корпорацій та глобалізації економічного розвитку. Особливою стороною цієї моделі є наголос на постійну граничну продуктивність капіталу, яка стає можливою завдяки включенню не лише фізичного, а й людського капіталу [6, 41].

Висновки. Проведений аналіз розробки вітчизняними вченими моделей та варіантів розвитку національної економічної системи засвідчує складність цього процесу, відсутність єдності підходів та методик, орієнтацію на різні зарубіжні школи та досвіди.

Нові інститути суспільного життя, як і вся політика економічних та соціальних перетворень, не можуть формуватися лише на основі відомих схем та стереотипів, бути механічною «калькою» чужого досвіду, хай навіть надзвичайно вдалого. Адже штучно відтворити процес розвитку інших країн ще нікому не вдавалося. Тому при виборі моделі розвитку ми маємо спиратися на власний досвід. На все позитивне, що створене в ході реформ.

На даному етапі розвитку Україна знаходиться на перехресті, звісно, українське суспільство тяжіє до ліберальної моделі регулювання економіки, яка досить успішно існує в США, але за даних умов різкий перехід до цієї моделі був би катастрофою, тому більш вдалою була б кейнсіанська модель.

Список використаної літератури:

1. Варченко О. М. Обгрунтування необхідності поєднання ринкового та державного регулювання ринку аграрної продукції / О. М. Варченко // Науковий вісник НУБІП Укрїни. – 2010. – №154 Ч. 1. – С. 57-67

2. Гальчинський А. Основи кейнсіанської моделі регулювання економічного циклу / А. Гальчинський // Вісник НБУ. – 2009. – №1. – С. 3-8

3. Козлова А. І. Інноваційна модель розвитку економіки України: міжнародні пріоритети / А. І. Козлова // Вісник національного університету «Львівська політехніка». – 2012. – №725. – С. 125-129

4. Сліпченко Т. О. Реформування монетарної політики в умовах фінансової глобалізації / Т. О. Сліпченко // Наука й економіка. – 2012. – №1. – С. 89-94

5. Череп А. В. Модель поведінки України в політиці регулювання економіки / А. В. Череп, А. О. Чорнолуцька // Вісник ЖДТУ. – 2011. – №2. – С. 151-153

6. Юкіш В. В. Модель розвитку національної економіки України в історії вітчизняної економічної думки. Сталий розвиток економіки [Електронний ресурс] / В. В. Юкіш, Т. В. Овчиннікова // Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – С. 38-46. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua