УДК

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ

ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ

Житник В. М.

к.е.н., доцент Кубай О. Г.

У статті розглянуто особливості державного фінансування розвитку та діяльності фермерського господарства, в тому числі на прикладі Вінницької області. Визначено найбільші проблеми цього процесу. Винесено пропозиції з приводу його вдосконалення.

Ключові слова: державне регулювання, державне фінансування, агропромисловий комплекс, фермерське господарство.

Вступ. Зростання економічної ваги фермерських господарств в аграрному секторі України спонукає до розгляду їх фінансування як головного внеску держави в розбудову аграрного бізнесу та соціальної сфери села. Незважаючи на порівняно невеликі розміри, частка фермерських господарств у валовій продукції сільського господарства становить 5 %, або понад 5 млрд грн. [1, с. 2; 5, с. 141]. Враховуючи специфіку аграрного ринку, становища невеликих виробників на цьому ринку та несформованого ринку землі в Україні, питання фінансової підтримки фермерських господарств є актуальним і потребує подальшого розгляду.

Постановка завдання. Розглянути стан державного фінансування фермерських господарств України, виявити недоліки та запропонувати шляхи вдосконалення цього процесу.

Результати. Однією з форм державної підтримки фермерських господарств в України є фінансова підтримка. Основним нормативним актом у цій сфері є Закон України «Про фермерські господарства», ст. 9 якого визначає, що новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах – п’ять років), фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств [2].

Скорочення чисельності фермерських господарств та їх працівників за період 2007-2011 рр. пов’язане, насамперед, з їх укрупненням, зміною форми господарювання, застосуванням інноваційних технологій, а також наслідками світової фінансової кризи. Зараз інвестування фермерських господарств має тенденцію до зростання: протягом 2007-2011 років обсяги інвестицій досягли 3,2 млрд. грн. Здебільшого інвестиції фермерських господарств спрямовуються на придбання технічних засобів, технологічне переоснащення і капітальне будівництво. Так, із усієї кількості інвестиційних рішень частка вкладень фермерських господарств на придбання машин та обладнання у 2001 та 2010 роках сягнула відповідно 60 і 80%, а інвестицій у капітальне будівництво - 40 і 15% (рис. 1) [3].

Рис. 1. Структура напрямків інвестицій фермерських господарств України, 2011 р, %.

Незважаючи на порівняно аналогічну структуру, питомі грошові обсяги інвестицій фермерських господарств істотно відрізняються. Так, капітальні витрати на придбання технічних засобів і технологічне переоснащення у 2011-му порівняно з 2001 роком зросли більш ніж у 24 рази і досягли 550 млн грн. Відповідно, інвестиції у капітальне будівництво в 2011 році становили близько 7,9 млн грн, що утричі перевищило аналогічний показник 2001. Зазначені тенденції динаміки і структурних зрушень інвестицій фермерських господарств пов’язані зі збільшенням обсягів державної підтримки, розвитком дорадництва та джерел інформації, а також поглибленням їх спеціалізації. Згідно із рисунком 2, найбільшу частку державної підтримки отримали фермери для компенсації витрат з придбання техніки. У грошовому еквіваленті така підтримка становила близько 30 млн грн або 53% загального обсягу фінансування. Цими коштами скористалися 328 фермерське господарство, а обсяг фінансування у перерахунку на одне господарство сягнув 90,8 тис. грн. [3].

Рис. 2. Структура державної підтримки фермерських господарств, 2011 р.

Разом з тим, виділені фінансові ресурси на державну підтримку не відповідають законодавчо визначеним обсягам і потребі фермерів. Так, у 2011 році коштами цієї підтримки скористалися 664 господарства, що становить лише 1,6% загальної їх кількості. Практично державну інвестиційну підтримку отримують окремі господарства, що можуть впливати на розподіл коштів. Державна інвестиційна підтримка фермерських господарств України не відповідає світовій практиці, а у 2009 році становила 0,7% від рівня відповідного показника в Польщі та Росії. За таких умов абсолютна більшість фермерських господарств України неконкурентоспроможні. Мінімальна щорічна потреба у державній інвестиційній підтримці фермерів, з урахуванням науково обґрунтованих підходів щодо оснащення їх технічними засобами, становить близько 300 млн. грн. і за період 2010-2020 роки сягає майже 8 млрд. грн. [3]. Крім того, разом із фінансуванням діяльності фермерських господарств держава може вирішити ряд питань соціальної сфери місцевого значення. Оптимальним варіантом вирішення питань планування використання державної допомоги в напрямку соціальної розбудови сільських територій може бути державне стимулювання організації соціальної діяльності через належне фінансування відповідних програм, поєднання відповідальності держави і фермерських підприємств за соціальний розвиток та добробут селян. Такий підхід до вирішення ситуації потенційно дозволяє збільшити доходи господарств, спровокувати активізацію їх підприємницької та господарської діяльності, додатково залучити іноземні інвестиції [4, с. 126].

Механізм використання бюджетних коштів у зазначеній сфері визначено у Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1102 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 р. № 349). Цей нормативно-правовий акт встановлює умови та вимоги, виконання яких є необхідними для отримання фінансової підтримки фермерськими господарствами. Цим Порядком фактично обмежуються можливості фермерського господарства оперативно реагувати на зміни аграрного ринку [6]. Досить складною також є процедура одержання фінансової підтримки на безповоротній основі. Прагнення підвищити фінансову дисципліну при використанні бюджетних коштів шляхом ускладнення порядку надання фінансової підтримки часом призводить до втрати інтересу фермерських господарств до такої допомоги. Тому запорукою ефективності державної підтримки фермерських господарств в України є не лише збільшення розмірів бюджетного фінансування, а й забезпечення чіткого і зрозумілого порядку використання таких коштів. Тому в наступному бюджетному періоді слід вдосконалити порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам.

Як приклад державного регулювання розвитку фермерських господарств, розглянемо ситуацію у Вінницькій області. Відповідно до рейтингової оцінки щодо створення та розвитку особистих селянських господарств, область займає перше місце серед областей України. На території області створено 1635 фермерських господарств, щорічно їх кількість збільшується на 7-8 %. У користуванні фермерських господарств області знаходиться 215,8 тис. га, або 10 % сільськогосподарських угідь, в тому числі 211,4 тис. га ріллі (11,5 %), виробляється понад 5 % продукції рослинництва та близько 2 % продукції тваринництва. Сьогодні фермерські господарства в селах забезпечують роботою не тільки своїх членів сім’ї, але й виступають роботодавцями для працездатного сільського населення. Щорічно вони надають роботу більше 5,4 тис. громадянам, що мешкають у сільській місцевості.

В області з 2011 року виконується «Програма
розвитку особистих селянських та фермерських господарств
Вінницької області на 2011-2015 роки». В ній фіксується наявний стан розвитку фермерських господарств та окреслюються головні завдання цього процесу у Вінницькій області:

1. Збільшити виробництво сільськогосподарської продукції в особистих селянських та фермерських господарствах.

2. Підвищити продуктивність праці на основі запровадження засобів малої механізації.

3. Створити ринкову інфраструктуру у сільській місцевості.

4. Покращити зайнятість сільського населення.

5. Забезпечити збільшення до 2015 року виробництва фермерськими господарствами: молока на 5 %, яєць - на 9 %, вовни – на 9,0 %, меду – на 6 %, картоплі – на 5 %, овочів - на 5 %, зернових - на 4 %, цукрових буряків – на 5 %, плодів та ягід – на 6 % проти досягнутого рівня у 2010 році. Щорічно створювати у сільській місцевості 1100 робочих місць. При цьому передбачено фінансування Програми за рахунок обласного бюджету в розмірі 24015,0 тис. грн. [7].

Висновки. Фінансування фермерських господарств доцільно концентрувати в напрямах оновлення технічного парку й придбання новітнього обладнання, впровадження інноваційних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, реалізація інвестиційних проектів із придбання сільськогосподарської техніки, спрямування частини інвестицій на розвиток технологічної та виробничої інфраструктури, насамперед у будівництво об’єктів для приймання, доробки та зберігання сільськогосподарської продукції, а також розвиток добровільних об’єднань фермерських господарств. Враховуючи вагомість державної інвестиційної підтримки малого агробізнесу, в середньо- і довгостроковій перспективі необхідно забезпечити розвиток в наступних основних напрямах:

1. Часткова компенсація банківських відсотків за наданий фермерським господарствам інвестиційний кредит на придбання сільськогосподарських земель, обзаведення технікою молодими фермерами;

2. Дотації на інновації в АПК, виробництво екологічно чистої продукції;

3. Фінансова допомога об’єднанням товаровиробників;

4. Стимулювання експорту сільськогосподарських продуктів.

Процес мусить бути комплексним і включати в себе масштабне проектування і розбудову об’єктів соціальної сфери. Дольова участь фермерів у реалізації державних соціальних програм є перспективним механізмом концентрації зусиль бізнесу в соціальному напрямку.

Література

1. Указ Президента України N 1356/2000 «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», – м. Київ. – 20. 12. 2000.

2. ЗУ «Про фермерські господарства» від 19.06.2003 № 973-IV. – Відомості ВРУ від 22.06.2003 р.

3. Кропивко М. Фермерські реалії. - http://www.agro-business.com.ua/component/content/article/32-2011-05-11-22-31-13/1048-2012-05-18-14-59-07.html

4. Ткачук В. І. Диверсифікація сільської економіки: соціально-економічний аспект // Економіка АПК. – 2010. – № 4. – С. 125 - 130.

5. Шпикуляк О. Г. Динаміка становлення соціального капіталу на селі // Економіка АПК. – 2009. – № 6. – С. 140 - 148.

6. Швець Р. Проблемні питання здійснення державної фінансової підтримки фермерських господарств. - http://justinian.com.ua/article.php?id=2878

7. Програма розвитку особистих селянських та фермерських господарств Вінницької області на 2011-2015 роки від 28 грудня 2010 року. Головне управління агропромислового розвитку Вінницької обласної державної адміністрації. - http://www.vin.gov.ua/web/upravlinnya/web_upr_apk.nsf/web_alldocs/DocPGLEH