Економіка, Маркетинг та менеджмент

 

                   Низькошапка О.Ю., Івашковський Р.C., к.е.н. Олійник Л.Г.

                     Вінницький торговельно-економічний інститут, м. Вінниця           

 

               Інновації як основа розвитку сучасної організації

Саме слово інновація походить від латинського innovare – відновлення, оновлення. Під інновацією (нововведенням) зазвичай розуміють об'єкт, запроваджений у виробництво внаслідок виконаного наукового дослідження або зробленого відкриття, якісно відмінний від попереднього аналога.

Складність та неоднозначність визначення інновацій обумовлюється багатофункціональністю, а також тим, що у наукових працях цей термін часто використовується при характеристиці більш глобальних проблем, або навпаки, більш вузьких питань, при вивченні окремих складових інновації. Тому з метою ефективного функціонування організацій потрібно якісно розвивати нові винаходи, програми, матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові, інформаційні, фінансові та інші елементи які існують в організації.

Дослідження проблем інноваційної діяльності на різних рівнях управління займалися такі вітчизняні фахівці: Антонюк Л. Л., Савчук В. С., Ілляшенко С. М., Краснокутська Н. С., Пшута М. Т. та ін., серед іноземних дослідників слід виділити: Балабанов И. Т., Гриньова А. В., Данько М. А., Кокурина Д. И., Дашкова А. П. та ін. Але у сучасних умовах відчувається брак системних підходів в дослідженнях інновацій, інноваційного потенціалу підприємств тощо.

Необхідно відзначити, що розвиток організацій на практиці зазвичай має фрагментарний характер, здійснюється не комплексно, без належного інформаційно-аналітичного, інфраструктурного та інституційного   забезпечення, не має наукової, методологічної та організаційної підтримки.

Назрілої проблемою, як в науковому, так і в практичному відношенні, є розробка теоретичних і методологічних питань, що забезпечують реалізацію інновацій до вирішення проблем управління розвитком організації.

В науковій літературі нараховується безліч визначень даного поняття: за ознакою внутрішньої структури, за масштабом, за параметрами життєвого циклу, за особливостями процесу впровадження тощо.

Розглянемо найбільш характерні визначення поняття інновація”у таблиці 1.[4, с.132]

Таблиця 1

                Підходи вчених до визначення поняття інновація

Джерело

Визначення поняття  інновація

Шумпетер Й.

Інновація є комбінацією наявних речей і сил: “Форма і зміст розвитку в нашому розумінні, в такому випадку задаються поняттям “здійснення нових комбінацій”.

 

Грейсон Дж. К.

Нововведення це ті видимі засоби, за допомогою яких наукові відкриття перетворюються в соціальні чи економічні зміни”.

Гриньова В.М.

“Процес, у ході якого наукова ідея чи технічний винахід доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект”.

 

 

Друкер П.Ф.

“...Інновація (нововведення) є скоріше економічним чи соціальним поняттям, ніж технічним... Таким чином, виходить, що мета інноваційного рішення - підвищити віддачу на вкладені ресурси. У відображенні сучасної економічної думки нововведення визначається як явище, що лежить у сфері попиту, а не пропозиції, тобто воно змінює цінність і корисність, що отримує споживач від ресурсів”.

Мединський В.Т., Шаршукова Л.Г.

...Нововведення – це генерування, прийняття і впровадження нових ідей, процесів, продуктів і послуг”.

 

 

Тарасова В.П., Крутікова Ф.А.

 “Інновація” застосовується до всіх нововведень як у виробничій, так і в організаційній, фінансовій, науково-дослідній, навчальній та інших сферах, до будь-яких удосконалень, що забезпечують економію витрат чи навіть створюють умови для такої економії, тобто інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її практичної реалізації.

Collins National Dictionary

здійснення змін шляхом впровадження чогось нового

 

Фоломьев А. Н.

форма прояву науково-технічного розвитку, результат творчої інтелектуальної праці людини, пов’язаної із поновленням усіх сфер діяльності людини

 

 

Тільний Є.О.

новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукції або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери

 

Антонюк Л. Л., Поручник А. М.,

процес перетворення можливостей у нові ідеї, які широко впроваджуються в практику

 

 

Олійник Л.Г.

процес створення нової або вдосконалення існуючої продукції (товару, роботи, послуги) з метою забезпечення суспільного прогресу, підвищення рівня ефективності в різних сферах життєдіяльності людства.

 

В практиці провідних розвинутих країн, з точки зору того, що саме інновації змінюють, виділяються чотири основних види інновацій:

-         інновації продукції;

-         інновації процесів (технологічні);

-         інновації персоналу (людського фактору);

-         інновації управлінської діяльності.

Якщо розглядати інновацію в контексті організації, то звичайно чималий вплив на організацію має інноваційний потенціал.

Термін «потенціал» означає здатність і готовність будь-якої організації здійснювати реалізацію інноваційного процесу [3]. У широкому розумінні поняття «потенціал» – це засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв’язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній сфері [1].

Базовою складовою здійснення інноваційної діяльності є інноваційний потенціал, який являє собою сукупність елементів, які необхідні для вирішення конкретних виробничих завдань та відображають готовність підприємства для їх рішення [2].

Спостерігається діалектичний зв’язок між визначенням сутності інновації та інноваційного потенціалу. Інноваційний потенціал підприємства було прийнято трактувати як сукупність матеріальних, фінансових, трудових, інфраструктурних, інтелектуальних інформаційно-комунікаційних ресурсів .

 Інноваційний потенціал підприємства, являє собою сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть за певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційного середовища бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої задоволення нових потреб суспільства.

Для того, щоб впровадити ту чи іншу інновацію (виробничу, маркетингову, організаційну), підприємство має володіти відповідними можливостями на кожному етапі інноваційного циклу – від НДДКР до впровадження інноваційного товару на ринку. Ці можливості становлять основну частину інноваційного потенціалу підприємства [2].

Характерною ознакою сучасної економіки є створення та використання нових знань, перетворення їх на повноцінний чинник виробництва. На відміну від розвинених країн, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5 – 3,0 трлн. доларів США, становить приблизно 0,05 – 0,1%. Інноваційний потенціал підприємств характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних та соціально-ціннісних аспектів.

Науково-технічною діяльністю щороку припиняють займатися близько сотні промислових підприємств. За такої динаміки у 2017 р. в нашій країні не залишиться жодного інноваційно орієнтованого виробника. Про низьку інноваційну активність підприємств свідчать показники обсягів реалізованої інноваційної продукції в Україні. У загальному обсязі промислової продукції лише 6,7 % мають ознаки інновацій. Для порівняння: в Євросоюзі – 60 %. Крім цього, спостерігається безупинне зниження рівня наукомісткості вітчизняної продукції. Як наслідок, вітчизняна продукція стає дедалі менш конкурентоспроможною, а в експорті збільшується частка мінеральної сировини і продукції первинної переробки [3,с.326].

Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів. Найвища активність спостерігається в Києві, Харківській, Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях. Низькою активністю характеризуються Чернівецька, Сумська, Рівненська, Хмельницька області. Протягом останнього десятиліття чисельність працівників у сфері науки скоротилася більш як на 45%. На сьогодні кадровий науковий потенціал на більшості підприємствах вкрай недостатній, зношеність основних фондів, у тому числі тих, які обслуговують наукові дослідження складає 68-92%. (рис.1) [ 3, с.237].

Рис. 1 Регіональна структура інноваційно активних підприємств України,%

Науково-технічний розвиток в Україні не набув достатніх масштабів і не став істотним чинником зростання ВВП. Наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3 %. Знижується частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП.

Для забезпечення активності підприємств, щодо запровадження інновацій в Україні, має бути розробленою фінансова, законодавча, кадрова, організаційна підтримка.

Отже, запатентованого рецепта для інновацій не  існує. На підприємствах необхідно створювати цілі структури для успішної генерації ідей.  Поняття «інновація» часто вузько трактується  як «технологічна новинка». Однак його необхідно розуміти набагато ширше - воно включає в себе інноваційність послуг, організації і процесів. Тому необхідно відслідковувати, як  нові продукти (інновації) будуть сприйматися  на ринку, необхідно проводити аналіз того, як  ця інновація може вплинути на сферу послуг,  інші галузі економіки, соціальну систему і  наше суспільство в цілому. Справжньою інновація буде лише тоді, якщо те чи інше нововведення стане користуватися попитом на ринку.  Для того щоб це вдалося, необхідно домогтися  на підприємстві структурованого процесу відбору ідей і проведення менеджменту інновацій  та побудувати завершений процес від самої  ідеї до втілення і використання новації (краще за все - в умовах систематичного планування). І насамперед потрібна сприятлива інноваційна культура в країні.

На даному етапі розвитку суспільства є велика кількість нововведень, які покращують функціонування та діяльність. Ними не потрібно нехтувати, а потрібно використовувати, для досягнення поставленої мети, та задоволення потреб.

 

Список використаних джерел:

1.     Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України // Економіст.— 2007.—№10.— С. 23 – 34.

2.     Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи. — Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. — 504 с.

3.     Олійник Л. Г. Сучасний стан, проблеми та перспективи фінансування інноваційної діяльності підприємств / Л. Г. Олійник // Проблеми трансформаційних економік в умовах глобалізації : матеріали ІII міжнар. наук.-практ. конф. (29 квітня 2011 р.). – Тернопіль : ПВНЗ “ТКІ”, 2011. – С. 236–238.

4.     Олійник Л. Г. Удосконалення менеджменту інноваційної діяльності підприємств легкої промисловості / Л. Г. Олійник // Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери: матеріали VII міжнар. наук.-теор. конф. молод. вчених і студ. (20–21 травня 2010 р.). – Донецьк : ДНТУ, 2010. – Т. 2. – С. 121–123

5.      Пшута М.Т. Інноваційна діяльність у промисловості як фактор розвитку і підвищення ефективності економіки // Наукові праці МАУП. Вип. 3.— К: МАУП. 2008.— С 16-20.

6.      «Наукова та інноваційна діяльність в Україні». – Держкомсат України, 2010 р. – 347 ст.