Экономические науки / 7. Учет и аудит

Романова О.В.

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара, Україна

Облікова концепція людського капіталу: історичний аспект

Облік витрат праці та її оплати відомий тисячоліттями і являє, як зазначає проф. М. Добія, основу хорошої економіки, як в реальній, та і теоретичній сферах [2].

М.К. Уельс доказав, що облік розвивається шляхом революцій, «у вогні яких одна парадигма змінювала іншу». Кожна парадигма мала побороти недоліки іншої. Облікова концепція людського капіталу також проходить еволюційний процес розвитку залежно від стадій розвитку людського суспільства. В її історичному розвитку можна виділити такі підходи до обліку людського капіталу: економічний, соціологічний і психологічний.

Економічний підхід означає, що предметом вивчення бухгалтерського обліку є капітал, його прихильники ще в 30- 50-ті роки ХХ ст. намагалися ввести в облік поняття людського капіталу, передбачити окремі рахунки для його відображення.

Метою соціальної бухгалтерії є розкриття протирічних інтересів різних суспільних груп. На думку вчених, бухгалтерська методологія є одним з каталізаторів суспільного розвитку, яка приносить максимальний соціальний ефект і підкреслює соціальну відповідальність корпорацій.

За психологічним підходом «облік є інформаційною системою, яка діє як складова частина прийняття рішень, розподілення відповідальності за їх виконання».

З розвитком уявлень про роль і місце людину у суспільному виробництві, для пояснення природи процесу відтворення головного соціального і продуктивного чинника суспільного виробництва – людського капіталу. змінювався і понятійний апарат, що використовується в сфері соціально-трудових відносин.

Дослідниками проблем людського капіталу доведено, людський капітал є соціально-економічною категорією, похідною від таких категорій, як «робоча сила», «трудові ресурси», «трудовий потенціал», «людські ресурси», «трудовий потенціал», «економічно активне населення», «персонал», «кадри» і є їх виявом в процесі капіталізації вартості робочої сили, її особливих якостей, притаманних конкретній людині [1].

Родовим поняттям по відношенню до цих понять виступає робоча сила або здатність до праці, уведене в економічну теорію К.Марксом.

Внаслідок того, що фізичні і психічні властивості притаманні усім працездатним особам, незалежно від того чи беруть вони участь у праці, чи цей фактор знаходиться «лише у можливості» межі його невизначені. Іноді поняття «робоча сила» ототожнюється з поняттям «трудові ресурси», а іноді в більш вузькому розумінні – з поняттями «персонал» і «кадри», маючи на увазі загальну кількість працівників підприємства або галузі економіки.

Термін «трудові ресурси», як категорія статистичного обліку всього працездатного населення країни, уведено академіком С.Г. Струмиліним у 1922 р. в роботі “Наші трудові ресурси і перспективи”, в умовах адміністративно-командної економіки, в якій окрім права людини на працю існував обов’язок кожного працездатного громадянина працювати в народному господарстві.

До 70-х років XX ст. поняття «трудові ресурси» в централізованому плануванні використовувалося як обліково-статистичний показник для складання найважливішого з інструментів обліку та планування економіки колишнього Радянського Союзу – «балансу трудових ресурсів».

Поняття «трудові ресурси» було справжньою знахідкою авторитарної держави, яка відкривала широкий простір для державного впливу на «людські ресурси» в усьому обсязі, а не тільки на якусь їх частину [3, с. 28].

З розвитком ринкових відношень, які передбачають ініціативність людини, в міжнародну статистичну практику увійшло поняття «економічно активне населення», тобто тих, хто, за визначенням Д. Рикардо “може і бажає працювати” [1], до нього відносять зайняте населення та безробітних, шукаючих роботу.

В країнах з ринковою економікою, в якій людина є власником робочої сили, володіє правом та можливостями розпоряджуватися і використовувати цю власність на свій розсуд приймає рішення про надання (або ненадання) послуги праці і виникає поняття «людські ресурси», якими практично є та частина населення яка в силу психофізіологічних та інтелектуальних якостей здатна виробляти матеріальні блага або послуги та бажає працювати.

Отже, в ринковій економіці поняття «людські ресурси» практично ототожнюється з поняттям «економічно активне населення».

Проте, як зазначають автори підручника «Економіка праці та соціально-трудові відносини» за ред. Г.Г. Мєлік’яна і Р.П. Колосової, поняття «трудові ресурси» цілком вписується у систему ринкових категорій. Широка інформативність цього поняття дозволяє використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці [3, с. 28].

Наслідками науково-технічної революції, що сталася у середині минулого сторіччя було дві обставини: перша, структурні та демографічні зрушення у складі трудових ресурсів і друга, сприйняття можливостей людських ресурсів як фактора економічного зростання.

Структурні зміни у складі трудових ресурсів призвели до виникнення на початку 60-х років ХХ ст. поняття «трудовий потенціал». «Поняття «трудовий потенціал» являє собою особливий інструмент, що допомагає у вивченні взаємодії трудових ресурсів та економіки» [3, с. 41].

Усвідомлення ролі і значення людини, в умовах соціально-орієнтованої економіки інноваційного типу, яка базується на знаннях та використанні інформаційних технологій як одночасно, і ресурсу – головного виробничого чинника економічного зростання, і споживача матеріальних благ і послуг призвело у 60 - 90 -х роках ХХ сторіччя до бурхливого розвитку нової економічної теорії – теорії людського капіталу і появи нової економічної категорії – людський капітал, як реалізованої частини трудового потенціалу.

Т.В. Давидюк пише: «Доцільність відокремлення людського капіталу від категорії “трудовий потенціал” полягає у тому, що майже відсутня можливість його оцінки у часовому горизонті, так як неможливо простежити динаміку людських якостей, коли протягом певного часу вони нерівномірно та по черзі сприяють отриманню доходу і зростанню продуктивності праці» [1, с. 32].

Запровадження в наукову економічну думку поняття «людський капітал» стало передумовою створення Е. Фламхольцем (1972) концепції обліку людських ресурсів, за якої внески на відтворення, утримання і підвищення якості людських ресурсів перестають розглядатися як організаційні витрати, які необхідно мінімізувати і набувають форми інвестицій, які потрібно капіталізувати у складі активів підприємства.

В теперішній час існує дві моделі обліку людських ресурсів: моделі активів (або витратні моделі) і моделі корисності людських ресурсів [3].

Науковий напрям у світовій економічні думці, що розвиває систему поглядів на вартісну оцінку людського капіталу та необхідність і можливість його відображення в бухгалтерському обліку, і нині перебуває у стадії розвитку, пошуку, який характеризується значним рівнем наукових досліджень.

Література:

1. Давидюк Т.В. Трудові ресурси, трудовий потенціал, робоча сила, людський капітал: взаємозв’язок категорій// Вісник ЖДТУ № 1 (47), 2009. – С. 32 – 35.

2. Добія М. Бухгалтерський облік праці як основа товарно-грошової економіки//Міжнародний збірник наукових праць “Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу”, № 1(16), 2010. – С.66-67.

3. Экономика труда и социально-трудовые отношения/Под ред.. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. – М.: Изд-во МГУ, Узд-во ЧеРо, 1996. – 623 с.