Яремко С.А, Ткачук А.Р

Аналітичний огляд моделей корпоративного управління та їх впливу на національну економіку

Структура управління акціонерним суспільством в конкретній країні визначається законодавством; історичним досвідом формування структур управління в даній країні; менталітетом; статутом конкретного акціонерного товариства.

У кожній країні система управління корпорацією має певні особливі характеристики і складові елементи, що входять в неї та відрізняють її від систем інших країн. У розвинутих країнах світу існують різні моделі корпоративного управління. На даний момент дослідники виділяють три основних моделі управління корпораціями в країнах з розвиненою ринковою економікою [2, c.165 ]. Це англо-американська модель, японська модель і німецька модель. Англо-американська модель характеризується наявністю індивідуальних акціонерів і постійно зростаючим числом незалежних тобто не зв'язаних з корпорацією акціонерів , чітко розробленою законодавчою основою, що визначає права й обов'язки трьох ключових учасників: менеджерів, директорів і акціонерів, а також порівняно простим механізмом взаємодії між корпорацією й акціонерами, між самими акціонерами, як на щорічних загальних зборах, так і в період між ними [1, с. 218]. Учасниками англо-американської моделі є менеджери, директори, акціонери , урядові структури, біржі, саморегулівні організації, консалтингові фірми, що надають консультаційні послуги корпораціям або акціонерам з питань корпоративного управління і голосування за дорученням [1, с. 219].

Важливу роль в англо-американській моделі відіграють фондові біржі, що визначають вимоги до лістингу, рівень розкриття інформації й інших вимоги. В США розроблені, найсуворіші норми розкриття інформації. В інших країнах, що використовують дану модель, вимоги до розкриття інформації теж високі, однак не до такої міри. [1, с. 221].

Японська модель корпоративного управління характеризується високим відсотком банків і різних корпорацій у складі акціонерів; банківська система відрізняється міцними зв'язками; законодавство, суспільна думка і промислові структури підтримують «кейрецу» ; ради директорів таких груп складаються переважно з «внутрішніх» членів; відсоток незалежних членів надзвичайно низький, а в деяких корпораціях вони взагалі відсутні, що пов'язано з існуючими складностями голосування [1, с. 219-221]. Банк надає своїм корпоративним клієнтам кредити і послуги з випуску облігацій, акцій, веденню розрахункових рахунків і консалтингові послуги. Основний банк, як правило, є головним власником акцій корпорації. Ключовими учасниками японської моделі є: ключовий банк , фінансово-промислова мережа, афілійовані корпоративні акціонери, правління й уряд. Взаємодія між учасниками спрямована на встановлення контактів, а не на встановлення балансу сил, як в англо-американській моделі [1, с. 219]. Широке використання корпораціями залучених коштів – одна з складових японських економічних досягнень. Фінансування орієнтоване на контроль за прийняттям інвестиційних рішень. Уряд через своїх представників традиційно впливає на стан фінансових ринків, на стандарти корпоративного управління, на поведінку фінансових організацій і корпорацій. [1, с. 221].

Німецька модель корпоративного управління характеризується ключовою роллю банків у представництві і контролі на рівні всіх компонентів корпоративного управління і фінансування; структура управління на основі контактів банків і корпорацій. Більшість німецьких корпорацій надає перевагу банківському фінансуванню ніж акціонерному, тому капіталізація фондового ринку невелика в порівнянні з міццю німецької економіки. Особливістю німецької моделі є двоступенева система управління: наявність спостережної ради та виконавчої влади. Функції виконавчої влади полягають у формуванні та реалізації корпоративної політики, яка відповідає інтересам усіх груп акціонерів (функція управління й адміністрування). Законодавча база у даній моделі ґрунтується на захисті інтересів службовців, корпорацій, банків і акціонерів у системі корпоративного управління.

Національна модель корпоративного управління має загальні риси, як англо-американської (розпорошеність акціонерного капіталу, трирівневе управління товариством (загальні збори, спостережна рада, правління), важлива роль головного управителя), японської і німецької моделей [2,с. 22].

Виходячи із вищевикладеного можна зробити висновок про те, що дотримання корпоративних прав, формування корпоративної культури, взаємовідносини між працівниками корпорацій та їх власниками значною мірою визначаються ситуацією, що склалась в Україні. Формування політики акціонерних товариств, спрямованої на ігнорування прав дрібних інвесторів, обмежує участь населення в інвестиційних процесах, можливості розвитку акціонерних товариств, підриває довіру до обігу цінних паперів. Значна кількість власників акцій вважає себе ошуканою як в ході проведення першої, так і другої хвилі приватизації.[3, c.105]. Розв’язання проблем, які виникають в результаті формування корпоративної форми власності, визначення витоків проблеми та накреслення шляхів їх вирішення дозволить залучати широкі верстви населення до розвитку корпоративного сектора економіки України.

Література

1. Гриньова В.М., Попов О.Є. Організаційно-економічні основи фо-

рмування системи корпоративного управління в Україні. – Х.: Вид.

ХДЕУ, - 2003. - 324 с.

2. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління:Навчальний посібник. – Х.: Еспада, 2003. – 688 с.

3. Мороз О.В., Карачина Н.П., Халімон Т.М. Корпоративне управління на підприємствах України: постприватизаційний етап еволюції: Монографія. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2008. — 180 c.