Філологічні науки/6.Актуальні проблеми перекладу

викл. Клименко О.О.

Національний технічний університет України «КПІ»

«Несправжні» друзі перекладача

У сучасній лінгвістиці все більш широкого використання набуває синхронно-порівняльний метод. Порівняльне вивчення мов (contrastive study) особливо важливе у зв'язку з широкими можливостями їх використання у таких галузях мовознавства, як загальний і машинний переклад, навчання іноземним мовам, та ін. Даний напрямок лінгвістичних досліджень стимулюється також і тим, що він тісно пов’язаний з іншими теоретичними проблемами мовознавства, включаючи проблеми двомовності, багатомовності і мовних зв’язків.

Синхронно-порівняльний метод має за мету визначення збігів і відмінностей в мовних структурах, що розглядаються з позиції функціонування, тобто в якості синхронії. Зіставлення, проведене окремо для кожного рівня мовної структури, може спиратися на описову або структуральну методику. Але в будь-якому випадку кінцевою метою методу є визначення можливостей перетворення мовних систем в процесі перекладу або окреслення ступеня близькості окремих елементів і цілих систем у рідній та іноземній мовах, як основ при підготовці навчальних матеріалів для викладання іноземної мови.

Згідно з методом, слова будь-яких двох синхронічно зіставлених мов з точки зору їх предметно-логічної референції можуть перебувати у еквівалентних або безеквівалентних зв’язках. Враховуючи співвідношення звукової (або графічної) сторони еквівалентних слів і співвідношення їх синтагматичних, мовних характеристик, можна провести межу між синхронічними міжмовними категоріями абсолютної і відносної синонімії, омонімії і паронімії. Роль міжмовних синонімів відіграють слова обох мов, що повністю або частково збігаються за значенням і вживання (і, відповідно, є еквівалентами при перекладі), напр. to accumulate – акумулювати (збирати). Міжмовними омонімами можна назвати слова обох мов, що подібні за ототожненням по звуковій (або графічній) формі, але мають різні значення, напр. data – данні. Нарешті, до міжмовних паронімів слід віднести слова не цілком схожі за формою, але які можуть викликати помилкові асоціації і ототожнюватися один з одним, незважаючи на фактичну розбіжність їхніх значень, напр. example – екземпляр. Безеквівалентна лексика, як правило, має специфічну зовнішню форму, хоча і тут можливі випадки міжмовної омонімії і паронімії.

У практиці перекладацької та лексикографічної роботи, а також при викладанні іноземних мов особливі труднощі представляють міжмовні відносні синоніми подібного виду, а також міжмовні омоніми і пароніми. Всі ці семантично різнорідні випадки об'єднує та практична обставина при якій слова, що асоціюються та ототожнюються у двох мовах, по змісту не повністю відповідають або навіть повністю не відповідають один одному. Саме тому слова такого типу отримали назву "несправжні друзі перекладача". Даний термін міцно закріпився в лінгвістичній термінології і може бути віднесений до будь яких слів подібного типу.

Слід принципово розрізняти "несправжніх друзів перекладача" в усній і письмовій формах мови. Ця вимога обов'язкова у разі зіставлення мов з абсолютно різними письмовими характеристиками або, навпаки, у випадку, коли мови мають загальну писемність, але фонематично несхожу лексику. Для української та англійської мов дане розмежування фактично може не проводитися, хоча ступінь, до якої зіставляються лексеми, ототожнюється двомовними особами і виявляється дещо різною в кожній з форм мовлення, а в певних випадках ототожнення різномовних слів взагалі має місце тільки в одній з форм мовлення (напр, укр. гейзер і англ. geyser ['gi: za] "газова колонка для ванни" подібні тільки в написанні).

В англійській і українській мовах слова цього типу в переважній більшості випадків являють собою прямі або опосередковані запозичення із загального третього джерела, часто це інтернаціональна або псевдоінтернаціональна лексика, або паралельні похідні від таких запозичень. Значно менше представлені слова англійського походження в українській мові і українського походження в англійській, хоча серед запозичених слів цієї групи іноді спостерігаються суттєві розбіжності зі словами-зразками, що ускладнюють розуміння здавалося б "свого "слова в іншій мові носіям мови - джерела.

З першого погляду може здатися, що " несправжні друзі перекладача" здатні вводити в оману тільки початківців вивчення мови, що погано нею володіють. У дійсності, як відзначають дослідники цієї лексичної категорії, навпаки: основна кількість " несправжніх друзів" виявляється небезпечною саме для осіб, що досить впевнено користуються мовою, хоча і не досягають рівня адекватної незмішаної двомовності і тому допускають помилкові ототожнення окремих елементів систем іноземної та рідної мов. Так виникають численні семантичні кальки і випадки порушень лексичної сполучуваності або стилістичного узгодження не тільки в процесах використовування іноземної мови, але і під час перекладу на рідну мову і навіть в оригінальному слововживанні в рідній мові.

При цьому не можна вважати, що будь-які помилки цього типу свідчать про недостатнє володіння іноземною мовою або про недбалість мовця, тоді як досконале володіння мовою фахівця (викладача, перекладача) захищає його від помилок. Як зазначається в сучасній теоретичній лінгвістиці, володіння іноземною мовою в більшості випадків не буває цілком бездоганним, а вільне абсолютно правильне паралельне використання двох мов є лише теоретично допустимою абстракцією. Звідси випливає, що переважна більшість людей, які знають мови, може, хоча і на дуже різному рівні, допускати помилки у слововживанні і при перекладі. Основними джерелами таких помилок є зв’язки подібності чи майже-ідентичності (similarity and near-identity) матеріалу обох мов за звучанням або за функцією. Зокрема, в галузі лексики саме "несправжні друзі перекладача" не тільки особливо часто дезорієнтують перекладача, але деколи можуть вводити в оману і фахівця-філолога, що, в разі винятковості таких фактів, не дає підстав відносити їх до осіб, що недостатньо знають мову в цілому.

В англійській і українській мовах "несправжні друзі перекладача", що нараховують кілька тисяч слів, зазвичай зустрічаються в межах чотирьох частин мови: іменників, прикметників, прислівників і дієслів. У великій кількості випадків в цій ролі виступають не поодинокі слова, а всі представники відповідних словотворчих гнізд. Природно, для осіб, що володіють основами іноземної мови, помилкові ототожнення мають місце лише у сфері однакових частин мови: так, іменники асоціюються з іменниками, дієслова з дієсловами і т. д.; омонімія ж частин мови, як правило, не викликає труднощів. З семантичної точки зору в оману вводять слова, що належать до аналогічних або суміжних за семантикою сфер або ті, що вживаються в однаковому контексті. Якщо ж випадково збігаються лексеми, що не зустрічаються в однакових контекстах, вони не викликають хибних асоціацій. Розбіжності в парах "несправжніх друзів перекладача" можуть зустрічатися в понятійному змісті, реаліях, стилістичних характеристиках і лексичної сполучуваності; на практиці ж всі ці типи розбіжностей часто переплітаються.

Значне місце серед "несправжніх друзів перекладача" займають випадки міжмовної омонімії і пароніміі. При цьому міжмовна омонімія завжди оборотна, тобто сприймається такою носіями обох мов. Вона може виникати безпосередньо в ході зіткнення і зіставлення мов (наприклад, англ. mark - укр. марка або англ. family - укр. прізвище, повністю омонімічні в сучасному вживанні). Міжмовні пароніми також можуть бути двосторонніми і оборотними, тобто вводять в оману носіїв обох мов; це особливо часто відбувається у випадках, коли міжмовна паронімія ґрунтується на внутрішньомовній паронімії: наприклад, якщо англійські слова «specially – especially» або «concert – concerto» викликають труднощі у самих англійців, то немає нічого дивного, що і в українців вони асоціюються зі словами «спеціально» і «концерт». Однак, як правило, міжмовна паронімія є односторонньою. Наприклад, змішання слів типу history - story, mayor - major, principled - principal допустиме для українця, що встановлює аналогії зі словами «історія, майор, принциповий», але не для англійця. І навпаки, тільки англієць може змішати українські пари слів типу стандарт - штандарт, фарс - фарш, пенсія - пансіон за аналогією до слів standard, farce, pension.

Крім того, при використанні подібної лексики, виникає необхідність врахування можливих розбіжностей стилістичних характеристик асоційованих слів. Такі розбіжності можуть супроводжувати частковим семантичним розбіжностям, але зустрічаються і в словах з однаковими значеннями. Тому не можна повністю розуміти слово і правильно користуватися ним, не знаючи його функціонально-стилістичної і емоційно-експресивної забарвлень, а в ряді випадків, обмежень в місці і часі його вживання.

Таким чином, поняття системи перекладацьких відповідностей має не статичний, а динамічний характер. Це не просто пари співвіднесених одиниць в двох мовах, а система відносин між комунікативно рівноцінними одиницями, від яких залежить реальна взаємозамінюванність таких одиниць в процесі перекладу, а також набір способів створення оказіональних відповідностей в тих випадках, коли умови контексту перешкоджають використанню стандартних способів перекладу. Опис відповідностей здійснюється на основі вивчення результатів перекладацького процесу, і, у свою чергу, знання типів відповідностей і правил їх застосування сприяє успішному рішенню перекладацьких задач в численних реальних процесах перекладу.

Література:

1. Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы): Для ин-тов и фак-тов иностр. языков. Учеб. пособие / А. В. Федоров. – 5-е изд. – СПб. : Филологический факультет СПбГУ; М. : ООО „Издательский дом “ФИЛОЛОГИЯ ТРИ”, 2000г.

2. Акуленко В.В., О ложных друзьях переводчика. М., 1969г.

3. В.В. Акуленко, Англо-русский и русско-английский словарь "ложных друзей переводчика", Советская энциклопедия, М., 1969г.

4. В.Н.Комиссаров, А.Л. Коралова Практикум по переводу М:, 1990г.