Викладач Вінічук М.В.

Львівський державний університет внутрішніх справ

м. Львів, Україна

АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ІНДИКАТОРІВ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Неефективність та недосконалість державної політики щодо підвищення трудових доходів населення, майнова нерівність у країні, послаблення експорту товарів та недостатній розвиток внутрішнього ринку, залежність від імпорту енергетичних ресурсів, криза охорони здоров’я та погіршення якості підготовки кадрів, відтік за кордон висококваліфікованих фахівців, а також соціальна напруженість у суспільстві та конфліктність інтересів населення знижують рівень економічної безпеки держави та актуалізують питання аналізу стану індикаторів соціальної безпеки. Перед Україною постає складне завдання виявлення і подолання загроз економічній безпеці держави у соціальні сфері[1].

Для України побудова системи індикаторів та показників соціальної безпеки є відносно новим завданням. Проте, серед країн СНД вона стала лідером в питаннях їх систематизації і окреслення порогових значень.

Дослідження індикаторів соціальної безпеки проводиться за допомогою Методики розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженої Наказом Міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007 р. [2]. Дана Методика визначає основні індикатори стану соціальної безпеки та їх порогові значення.

Проведений за допомогою зазначеної Методики аналіз окремих індикаторів стану соціальної безпеки в Україні за 2010-2011 рр., переконливо свідчить про важку соціально-економічну ситуацію в країні, яка загрожує національним інтересам, веде до посилення соціального напруження, до загрози соціально-економічній стабільності та до зниження рівня національної безпеки держави.

Згідно офіційної статистики [3], у 2010-2011 рр. рівень бідності в Україні (частка населення із сукупними витратами, які нижче 75 % медіанного рівня сукупних витрат) стрімко зростає з 24,1 % у 2010 р. до 24,3 % в 2011 р. Значення даного показника максимально наближено до критично можливого у 25 %, передбаченого вітчизняною Методикою. Перевищення порогового значення даного індикатора загрожує Україні виникненням нових ризиків та загроз у соціальній сфері. Зростання рівня бідності обумовлює виникнення негативних демографічних тенденцій, зниження рівня народжуваності, погіршення здоров’я, неможливість отримання якісної освіти, масовий еміграційний відплив економічно активного населення за межі країни, істотно звужує людський розвиток.

На сьогоднішньому етапі, спостерігається збільшення середньої зарплати порівняно з розміром прожиткового мінімуму у 2,6 – 2,8 рази. Проте, дане значення не досягає гранично можливого (не менше 3 разів). Доповненням даного показника виступає відношення мінімального розміру пенсії, яка є значно меншою, ніж офіційна межа бідності, до прожиткового мінімуму. Дане співвідношення повинно становити 1,5 – 2 рази. За останні роки в Україні мінімальна пенсія набагато менша, ніж прожитковий мінімум в державі, що вимагає негайного запровадження дієвої пенсійної реформи, яка б за умов занизького рівня мінімальної пенсії та надто малого розриву між мінімальною і середньою пенсією, не перетворилася  б у джерело соціальної та економічної небезпеки для держави.

Досить стрімко зростає частка витрат населення на харчування (продовольчі товари та харчування поза домом) у загальному обсязі споживчих грошових витрат домогосподарств, яка уже перетнула відмітку у 50 %. Крім того, дана проблема доповнюється зростанням рівня безробіття, граничне значення якого становить 10 %. Даний індикатор показує нам позитивну тенденцію: у 2011 р. відбулося скорочення на 0,2 % порівняно з 2010 р., проте рівень тривалого безробіття у працездатному віці (відношення чисельності безробітних понад 6 місяців до загальної чисельності безробітних), який не повинен перевищувати 25 – 30 %, за цей же період, перетнув допустиму межу і сягає 52,9 % у 2010 р. та 46,3 % у 2011 р.

Підвищення рівня безробіття загрожує різким зростанням бідності в країні, а в умовах рецесії становить небезпеку особливо вразливим групам населення: безробітним, батькам-одинакам, багатодітним сім’ям, пенсіонерам. Також збільшується ризик і для людей з низьким рівнем освіти, літніх людей та іммігрантів. В таких умовах необхідно акцентувати увагу на збільшенні рівня легальної зайнятості та на зниження реальної інфляції (на рівні 1–3 %), що є досить проблематичним та недосяжним для України.

Рівень бідності і безробіття прямо пов’язані і безпосередньо впливають на наявність житлового фонду в середньому на одну особу. В Україні високий рівень бідності і безробіття впливають на формування обсягу доходів населення, а вони, в свою чергу, на спроможність купувати житло. Варто зазначити, що значення даного індикатора не досягає критичного значення. У 2010 р. на одну особу припадало 23,3 м2, а у 2011р. – 23,5 м2, проте це на 1,7 м2 та 1,5 м2 менше, ніж передбачено у Методиці. Вирішення проблеми забезпеченості житлом можна досягнути шляхом проведення житлово-комунальної реформи.

Порівняно низький рівень життя населення у поєднанні із проблемами недофінансування усіх сфер економіки країни, провокують підвищення рівня захворюваності та смертності. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) передбачає витрати на медицину не менш ніж 5 % ВВП країни. Обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров’я, які передбачені Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України, повинні становити не менше 4 %. Проте, в Україні фактичне значення даного показника впродовж 2010–2011 рр. не досягає ні міжнародного, ні вітчизняного рівня. У 2010 р. спостерігалося підвищення обсягів видатків зведеного бюджету від порогового значення, закладеного вітчизняною методикою на 0,1 % до 4,1 %, проте вже у 2011 р. відбулося значне зниження даного показника до 3,7 %, що на 0,3 % менше допустимого значення. В таких умовах, сфера медичного обслуговування не в змозі ефективно виконувати свої функції.

Ще важчою спостерігається ситуація у сфері освітніх послуг. Обсяг видатків зведеного бюджету на освіту у 2010 р. становив 7,4 %, що на 0,9 % менше порогового значення (8,3 %). У 2011 р. позитивних змін не відбулося, навпаки, ситуація погіршилася і обсяг видатків зведеного бюджету на освіту помітно зменшився до 6,6 %, що на 1,7 % менше граничного значення.

Варто звернути увагу на те, що порогові значення індикаторів економічної безпеки певною мірою залежать від значень інших економічних показників. На нашу думку, з метою виявлення загроз і ризиків соціальній безпеці, варто детальніше аналізувати динаміку основних показників соціально-економічного розвитку держави. Беззаперечно, проведений аналіз підтверджує погіршення ситуації в соціальній сфері. Ватро відмітити, що впродовж останніх років в Україні спостерігається стрімке скорочення чисельності населення, поступово знижується індекс людського розвитку, зростає рівень безробіття та інфляція, знецінюється національна валюта, знижується купівельна спроможність населення. Порівнюючи дані показники в Україні та країнах СНД за 2010 р. [4, с. 34], бачимо, що індекс споживчих цін у даному періоді найвищим є в Україні (109 %), другу позицію розділяють Білорусь (108 %), Вірменія (108 %), Киргистан (108 %). На третій сходинці перебуває Казахстан (107 %), Молдова (107 %) та Росія (107 %), рівень інфляції яких дорівнює середньому значенню по СНД (107 %). Найсприятливішою у даній групі країн щодо рівня інфляції ситуація склалася у Азербайджані (106 %) та Таджикистані (106 %), що на 0,1 % менше середнього значення по СНД. На даному етапі, можна говорити про поступове зростання номінальної заробітної плати в усіх зазначених країнах: Україна (120 %), Білорусь (124 %), Вірменія (107 %), Киргистан (117 %), Казахстан (115 %), Молдова (108 %), Росія (112 %), Азербайджан (111 %) та Таджикистан (124 %). Проте, під впливом зростання рівня інфляції, індекс середньомісячної реальної зарплати (у % до попереднього року) значно нижчий: Україна (110 %), Білорусь (115 %), Вірменія (99 %), Киргистан (108 %), Казахстан (108 %), Молдова (101 %), Росія (105 %), Азербайджан (105 %) та Таджикистан (117 %) [4, с. 59].

Як бачимо, у порівнянні з постсоціалістичними країнами, соціально-економічне становище України дуже важке. Усі макроекономічні показники свідчать про тривалий спад соціально-економічного розвитку країни, загострення якого спостерігалося у 2007–2008 рр. – у період першої хвилі світової фінансової кризи. На сучасному етапі, можна говорити про входження країни в зону рецесії – другої стадії кризи, що підтверджують як офіційні статистичні показники, так і експерти австрійського «Erste Bank».

Проблема соціальної складової економічної безпеки вимагає негайного перегляду та удосконалення системи моніторингу соціальної безпеки. Необхідно переглянути запропоновану методику розрахунку рівня економічної безпеки в Україні, систематизувати діючі індикатори і передбачити, окрім аналізу вищезазначених, впровадження нових, які б доповнювали уже існуючі, зокрема: (1) визначення чисельності і частки середнього класу; (2) розрахунок індексу людського розвитку, як комплексного показника, який опирався б на тривалість життя населення, динаміку його доходів та на рівень освіти; (3) рівень злочинності; (4) рівень середньорічних номінальних грошових доходів на одну особу. Варто зазначити, що такі показники уже введені за кордоном і дають узагальнену характеристику рівня життя населення країни.

 

Література:

1.       Система діагностики соціальної безпеки. Н. С. Палій. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tiru/2009_ 28_1/16.pdf.

2.       Методика розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджена Наказом Міністерства економіки України, № 60 від 02.03.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0162-95.

3.       Офіційна веб-сторінка Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

4.       Україна та країни СНД, 2010. Статистичний збірник / за редакцією Н. О. Бегма. – Київ, 2011. – 106 с.