Синявський В.В.

Київський національний торговельно-економічний університет

Стан техносфери України в контексті охорони праці

Сучасний світ несе в собі чимало небезпек, які підстерігають нас на кожному кроці. Дедалі частіше ці небезпеки зумовлені розвитком технологій, що покликані працювати на благо людства. Проте катастрофи техногенного характеру не залишаються непоміченими, а, навпаки, дедалі частіше привертають увагу всього світового співтовариства. Так, наприклад, більшість високорозвинених країн світу, зокрема США та більшість країн Європи вже досить давно стурбовані питанням техногенної безпеки сучасного світу і намагаються створити систему чіткого реагування та нейтралізації таких загроз. Це і не дивно, адже там на першому плані стоїть питання пріоритетності безпеки громадян на всіх етапах життєвого циклу. Україна в цьому плані далеко відстає, бо через сукупність об’єктивних та суб’єктивних причин проблеми техногенного характеру не мають чіткого та відпрацьованого механізму вирішення [1].

Техносфера в наш час виступає невід’ємним елементом життєдільності та праці людини, оскільки це середовище, яке штучно створене для реалізації соціально-економічних потреб людства. З точки зору забезпечення безпеки та охорони праці Україна, на превеликий жаль, відстає від високорозвинених країн світу. Така ситуація зумовлена наявністю комплексу проблем, що дісталися нам у спадок від командно-адміністративної системи управління та реалізацією малоефективних реформ за час незалежності. Україна як молода держава з досить значним технологічним потенціалом просто зобов’язана приділяти значну увагу питанням безпеки та охорони праці громадян, оскільки негативний досвід минулого засвідчив, що небажання розв’язувати дані проблеми може обернутися трагедією [2]. Реалізація комплексу заходів, спрямованих на вирішення питань техногенної безпеки та охорони праці лежить у декількох площинах, а саме у нормативно-правовій, організаційній та технологічній площинах.

Проблематика даного питання в нормативно-правовій площині полягає у тому, що Україна має створити нормативно-правову базу, яка б відповідала усім сучасним нормам та викликам у сфері техногенної безпеки та безпеки охорони праці громадян щодо забезпечення надійності роботи та безпечної експлуатації засобів виробництва і створення ефективного механізму реагування та запобігання негативних наслідків, що зумовлені технологічною небезпекою даних виробництв [3]. Першочерговими завданнями в нормативно-правовій сфері на даному етапі забезпечення техногенної безпеки та охорони праці громадян є: розробка нових концепцій та засад управління техногенною безпекою і охороною праці на основі зарубіжного досвіду з урахуванням українських реалій; суттєве оновлення норм праці та техногенної безпеки, оскільки сучасні норми є застарілими і базуються ще на розробках радянських вчених; законодавче оформлення техногенної безпеки в окрему сферу національної безпеки України; створення чіткого механізму охорони праці громадян на потенційно небезпечних виробництвах та забезпечення їх необхідною допомогою тощо.

Не менш важливою в контексті техногенної безпеки та охорони праці громадян є організаційна площина, оскільки саме вона дозволяє реалізувати заходи, передбачені нормативно-правовими актами щодо вищенаведеної проблеми. Необхідність забезпечення техногенної безпеки та охорони праці громадян мають бути одними з пріоритетних завдань діяльності підприємств [1]. Управління та контроль за безпекою та охороною праці має здійснюватися органами державної влади та місцевого самоврядування, однак їх реалізація ускладнюється небажанням підприємств дотримуватися встановлених правил і норм, занедбаністю виробничої інфраструктури, відсутністю дієвих стимулів тощо. Як наслідок, небажання дотримуватися встановлених норм і правил виливається у незворотний процес застарілості технологій і підвищення їхньої небезпеки, що в свою чергу негативно впливає на організацію охорони праці громадян на підприємстві (рис. 1).

Рис.1. Витрати на фінансування інноваційної діяльності підприємств (млн. грн.) [4]

Також вагомим недоліком у сфері управління техногенною безпекою та охороною праці є занедбаність системи науково-дослідних інститутів та організацій, які б займалися питаннями розробки норм, стратегій та методів ефективного управління безпекою та охороною праці. Так, наприклад, в Європейському Союзі вже досить давно діють вимоги до безпеки виробленої продукції, що в свою чергу зосереджуються не лише на питанні її якості, як зокрема відбувається в Україні, але й поширюються на всі етапи життєвого циклу виробництва продукції, починаючи видобутком сировини і закінчуючи її утилізацією [3]. Внаслідок цього підприємства змушені були переглянути свою концепцію діяльності і прийшли до висновку, що всебічне дотримання норм техногенної безпеки та охорони праці призведе до створення найсприятливіших умов для виробництва високоякісної продукції і забезпечення високого рівня життєдіяльності працівників.

Ще одним з головних чинників забезпечення техногенної безпеки та охорони праці є технологічний чинник. Впродовж останніх двох десятиріч в Україні спостерігаються явні ознаки технологічної кризи, які виливаються у значні ризики техногенної безпеки та охорони праці громадян. Однією з найголовніших причин цього є застарілість інфраструктури техносфери України [3]. Виникла парадоксальна ситуація – підприємства України не мають ресурсів на відновлення виробничої інфраструктури і забезпечення належних умов праці, оскільки більша частина коштів йде на постійний ремонт і так морально і фізично застарілого обладнання, яке створює все більшу і більшу техногенну небезпеку і унеможливлює створення безпечних умов праці для робітників.

Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що в Україні склалася досить негативна ситуація у питаннях управління техногенною безпекою та охороною праці, що зумовлене відсутністю консолідованої нормативно-правої бази, єдиної системи збору, управління та контролю інформації щодо техногенної небезпеки та умов охорони праці на підприємствах, небажанням підприємств вкладати кошти у забезпечення належних умов праці, занедбаністю інфраструктури та системи науково-дослідних інститутів і організацій, які покликані розробляти стратегії і норми техногенної безпеки, прогнозування та запобігання негативних наслідків в процесі виробництва.

Література:

1. Венедіктов В.С. Охорона праці: європейські і міжнародні стандарти та законодавство України (порівняльний аналіз) — Х. ; К. : Держ. департамент з питань адаптації законодавства, 2006. — 713 с.

2. Кобрін В.М. Екологічна безпека, природно-техногенна безпека і цивільний захист в Україні : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.; М-во освіти і науки України, Нац. аерокосм. ун-т ім. М. Є. Жуковського ”Харк. авіац. ін-т”. — Х. : ХАІ, 2007. — 405 с.

3. Дрозд І. П. Техносфера України: актуальні питання підвищення безпеки / І. П. Дрозд, В. В. Гетьман [Електронний ресурс] // Національна безпека: український вимір: щокв. наук. зб. – К., 2008. – Вип. 1-2.

4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.