Бендас В.В.

Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці, Україна

ПЕРСИСТЕНЦІЯ ВІРУСІВ В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ ТА ЇЇ РОЛЬ В ПАТОЛОГІЇ БЕЗПЛІДДЯ

Персистенція (лат. наполегливість, постійність, збереження попереднього стану) - це процес тривалого перебування патогенних вірусів в організмі людини, який може призводити або не призводити до захворюваня. Учені довели, що майже всі віруси здатні формувати та підтримувати персистенцію в організмі. Зокрема, було досліджено механізми її винекнення та активації вірусу з персистуючого стану. Виявилося, що на початку інфекційного процесу вірус цілком зберігається у складі комплексу антиген-антитіло. Із розвитком діяльності імунної системи, коли специфічний рівень антитіл підвищується, вірус «ховається» у вигляді імунних комплексів. Але це лише початок цієї складної адаптації до популяції людини, суттєву роль в якій здійснює клітинна ланка імунної системи - макрофаги, які відповідають за нейтралізацію та елімінацію збудника. Незавершеність процесу ілімінації сприяє тому, що вірусні комплекси залишаються в організмі, «перевозячи» їх до місця постійної локалізації.

Вірусні інфекції репродуктивної системи належать до числа розповсюджених і представляють діагностичні труднощі, тому що не завжди викликають тканинну реакцію, і інфекція тривалий час може бути латентною. Наслідком вірусної персистенції в організмі дівчини можуть наступити патологічні зміни, які можуть спричинити збій у ритмі менструації, що може стати причиною безпліддя. На сьогодні досить серйозною проблемою є вірусні інфекції, які вражають сечостатеві органи, що в подальшому призводять до хронізації процесу. При статевих вірусних інфекціях у маткових трубах розвиваються спайкові процеси, які спричиняють звуження просвіту труби аж до її повної непрохідності, за рахунок утворення спайок, а також зменшення числа ворсинок ендосальпинксу, що призводить до порушення функцій маткових труб. Ці інфекційні захворювання також можуть призвести до утворення великої кількості рубців на яєчнику, що перешкоджає нормальному розвитку фолікулів і веде до відсутності овуляції.

Найвідоміший приклад персистенції - це герпетична інфекція. На долю простого герпесу 1-го типу припадає - 29%, 2-го - 34% в обстежених жінок з непліддям. У патологічний процес втягується передміхурова залоза та яєчки в чоловіків, маткові труби в жінок, що може спричинти безпліддя. Генітальний герпес у чоловіків може викликати блокаду сперматовивідних шляхів. Тобто сперма буде вироблятися, але не буде виводитися на зовні. Багаточисельні дані клінічних спостережень говорять про те, що хронічна герпетична інфекція є одним із факторів зниження репродуктивних можливостей як жіночого так і чоловічого організму фертильного віку.

Окрім генітального герпетичного вірусу 2 типу (HSV-2, Human herpesvirus) до вірусних статевих інфекцій належать і інші захворювання. Причиною безпліддя у чоловіків може бути, наприклад ВІЛ інфекція. Хоча ВІЛ виявляють у сім'яній рідині і описані випадки атрофії яєчок та пригнічення сперматогенезу в хворих на СНІД, вплив ВІЛ на фертильність вимагає досконалих досліджень.

Папіломи та кондиломи статевих органів викликаються вірусом папіломи людини (ВПЛ/HPV, Human Papillomavirus). На сьогоднішній день відомо більше 70 видів вірусу папіломи людини і близько 20 із них зустрічаються в епітелії статевих органів людини. З них віруси папіломи 6-го і 11-го типів є причиною утворення гострокінцевих кондилом (генітальних бородавок), а 16, 18 і 31 генотип ВПЛ мають пряме відношення до розвитку важких форм дисплазії клітин і утворення злоякісних пухлин статевих органів. За останні 20 років відмічено різке зростання захворюваності ВПЛ. Гострі кондиломи є одними з найчастіших інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Вони зустрічаються в 3 рази частіше, ніж генітальний герпес, поступаючись першістю лише хламідіозу і гонореї. ДНК вірусу папіломи людини виявлено в 6% чоловіків і в 10% жінок без будь -яких клінічних проявів захворювання. В інфекційний процес при папіломатозі втягуються й інші органи та системи. Небезпека полягає в тому, що вірус може знаходитися в стані персистенції, який різко знижує реактивність імунної системи. На цьому фоні відбувається приєднання десятка інших вірусних захворювань. Ситуацію значно погіршують хронічно-запальні процеси сечостатевої системи, які можуть - стати причиною розвитку безпліддя.

Різноманіття багатьох вірусів, наприклад цитомегаловірус, один із підтипів вірусів віспи, викликають подібну між собою клінічну симптоматику, що на жаль можуть призвести до безпліддя. У пацієнток з порушенням репродуктивної функції в 15% виявляють цитомегаловірус.

Щоб зрозуміти особливості вірусних інфекцій, у тому числі статевих органів, необхідно чітко уявляти собі особливості життєдіяльності цього мікроорганізму. Вірус являє собою зовсім унікальний мікроорганізм, який складається з генетичного матеріалу (ДНК або РНК), покритого білковою оболонкою. Ланцюжок ДНК або РНК вірусу - невеликий, у десятки раз менший за людський. Білкова оболонка вірусу захищає генетичний матеріал мікроорганізму від будь-яких негативних факторів, здатних призвести до знищення структури генетичного матеріалу. У навколишньому середовищі вірус перебуває в неактивному стані (немов би спить). Коли вірус проникає в організм людини, він негайно проникає в середину клітини, тому що самостійно живитися й розмножуватися він не здатний. Вірус живиться речовинами, які попадають у певну клітину. У цей момент вірусний агент стає активним. Але для розмноження йому необхідно проникнути в ядро клітини, вмонтуватися в ланцюжок ДНК людини й змусити її працювати на себе. Оскільки клітина людини містить усі необхідні для життєдіяльності органели й ферменти, вірус, не маючи власних подібних структур, використовує саме їх. Таким чином, вірус змушує клітину-хазяїна працювати на себе. Відбувається наступне: ДНК вірусу вмонтовується в гени людини, і змушує зчитувати інформацію саме із цієї гібридної ділянки. Ферменти клітини-хазяїна копіюють генетичний матеріал вірусу, продукують білки, необхідні для побудови його оболонки. Через кілька таких циклів клітина- хазяїн гине, оскільки всі її ресурси працюють винятково на відтворення вірусу. У цей момент безліч ланцюжків генетичного матеріалу вірусу компактно самоскладаються й "обертаються" білковою оболонкою. Коли клітина - хазяїн остаточно гине й розривається її оболонка, безліч вірусів, що знову утворилися, виходять у кров, лімфу та екстрацелюлярний матрикс. Потім вірусні частки проникають у нові клітини, і цикл повторюється. Вихід вірусів у кров збігається з появою симптомів інфекції, а період розмноження мікроорганізму в середині клітини-хазяїна називається - персистенцією. У період персистенції клітина, заражена вірусом, змінює свої властивості і заслуговує уваги на імунологічний аспект цього явища. Імунна система здатна розпізнати й знищити такі небезпечні структури. Якщо ж має місце ослаблення імунної системи, то інфіковані вірусами клітини не розпізнаються і не знижкоджуються, що й призводить до активної фази інфекції, проявляється клінічними симптомами. Головна причина персистенції полягає в тому, що «сплячі» віруси рано чи пізно «пробуджуються» і запускають патологічний процес. Повне знищення вірусів в організмі практично не можливе, тому одного разу заразившись, персистенція вірусу в організмі людини зберігається до кінця життя. Активність імунної системи визначає періоди ремісії інфекції (коли все благополучно й немає ніяких симптомів) і загострення (коли з'являються клінічні симптоми). Ремісія може тривати роками, якщо імунна система справляється з атакою і вчасно розпізнає уражені клітини, не даючи вірусу розмножуватися. Будь-який збій у роботі імунокомпетентних клітин призводить до рецидиву інфекції. Кожний
вірус має спорідненість до певних тканин організму - тобто місце, куди мікроорганізм поселяється. Наприклад, герпес-вірус 2 типу селиться в клітинах крижового нервового сплетіння, а герпес-вірус 1 типу - у клітинах трійничного нерва. Тому герпес-вірус 2 типу призводить до появи симптомів на статевих органах, сідницях і стегнах, а герпес-вірус 1 типу викликає виразки губ, носа, чола, щік або вух.

Таким чином, вірусна персистуюча інфекція сечостатевих органів відіграє важливу роль у патології репродуктивної медицини. Персистуючі віруси призводять до розвитку хронічних запальних процесів урогенітального тракту. Персистенція це еволюційно сформований на молекулярно генетичному рівні механізм, що сприяє збереженню збудника, як біологічно самостійного виду. Слід враховувати явище персистенції при лікуванні хворих на вірусні захворювіння сечостатевих органів. У подальшому явище персистенції заслуговує уваги на вивчення питань з боку імунологічних порушень.