Економічні науки/ 16. Макроекономіка

Кубрак М. О., Заікіна Ю. Д.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Інноваційна діяльність в Україні: стан та перспективи розвитку

Актуальність. Проблема активізації інноваційної діяльності є актуальною для України. Практична реалізація стратегії інноваційного розвитку економіки вимагає насамперед підвищення інноваційної активності на всіх рівнях: держава - галузь - регіон - підприємство.

Проблеми розвитку інноваційної діяльності вивчали такі вчені як А. Чухно, П. Бубенко, В. Гусев, М. Стеблинський.

Мета роботи полягає у дослідженні стану і проблем інноваційної діяльності в Україні, а також розробці пропозицій щодо шляхів її подальшого розвитку.

Інноваційнадіяльність – це комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, спрямований на комерціалізацію накопичених знань, технологій та обладнання. Результатом інноваційної діяльності є нові або додаткові товари, послуги з новими якостями. Також інноваційна діяльність може бути визначена як діяльність зі створення, освоєння, поширення та використання інновацій.

Інноваційна активність у країні визначається часткою підприємств, що займаються інноваціями від загальної кількості підприємств. У розвинених країнах (США, Японія, Франція) впроваджують інновації від 70 до 82 % загальної кількості підприємств. Майже 90% підприємств, що здійснюють інновації ,– це підприємства колективної форми власності; 10% - державної; 1% - власність міжнародних організацій. Сприйнятливість підприємств до інновацій значно відрізняється в залежності від галузі промисловості (у машинобудуванні (20%), хімічній та нафтохімічній промисловості (15%), металургії (14%), у харчовій та легкій (14%) [1]. Подолання складних проблем розвитку більшості галузей промисловості та підвищення експортного потенціалу значною мірою залежать від освоєння нової конкурентоспроможної продукції. Щорічно майже на 20 % зменшується кількість створених вперше в Україні зразків нових видів машин і устаткування [2]. Це свідчить про те, що пріоритетними стають напрямки створення менш трудомісткої продукції.

У розвинених країнах число осіб, зайнятих у науці, подвоюється кожні 10 років, а в Україні воно скоротилося за останні 5 років майже в 2 рази, 600 тис. вчених виїхали за кордон. Однією з головних причин цього є нестабільність роботи наукових організацій, відсутність відповідної матеріально-технічної бази. Не відповідають сучасному стану умови і темпи створення інноваційної інфраструктури ( технопарків, технополісів, інкубаторів, банків, фондів тощо). За останні14 років зменшилася кількість докторів наук на 65 %, а кандидатів наук - на 22 %.

Для вирішення зазначених проблем інноваційного процесу на всіх рівнях необхідно сформувати діючий ефективний механізм щодо здійснення та активізації інноваційної діяльності для створення відповідних умов успішного впровадження інновацій, стимулюючих чинників цього процесу та їх інвестиційного забезпечення. Насамперед, це стосується:

- удосконалення законодавчо – нормативної бази;

- формування відповідної інноваційної інфраструктури по керівництву , координації;

- стимулювання і контролю впровадження інновацій;

- розробки ефективного механізму в забезпечення інноваційної діяльності;

- активної участі суб'єктів господарювання, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, проектних та інших організацій.

Державна політика України у стимулюванні інновацій базується на визнанні пріоритетного статусу науково -технічного та інноваційного розвитку. Але треба визнати: щоб принцип пріоритетності був дієво реалізований, зроблені тільки перші кроки.

Так, вперше за багато років вдалося зупинити негативний тренд зниження наукоємності ВВП України . Завдяки збільшенню бюджетних видатків на науку на 22%, показник наукоємності ВВП виріс до 0,75 %. Тепер на порядку денному найближчих років – підвищення рівня наукоємності ВВП за рахунок усіх джерел фінансування до 1,5%. З урахуванням цього, в програмі економічних реформ президента України розвиток науково-технічної та інноваційної сфери визначено окремим напрямом.

Для виконання програми економічних реформ уряд схвалив Концепцію реформування системи фінансування наукової і науково-технічної діяльності до 2017р. Концепція передбачає поступовий перехід до програмно-цільового фінансування наукової сфери (проектному, грантовому), залучення коштів приватного сектора економіки для розвитку вітчизняної науки і технологій[3].

Першим кроком у цьому напрямку стало введення урядом грантів Кабінету міністрів України колективам молодих учених для проведення прикладних досліджень з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вже в 2014 буде проведено перший конкурс таких проектів [4].

Крім того, за ініціативою уряду Верховна Рада України внесла зміни до тендерного законодавства. Відмінені тендерні процедури для наукових робіт, відібраних на конкурсній основі, і коштів спеціального фонду вищих навчальних закладів та наукових установ. Активно працюють в напрямку усунення бар'єрів на шляху комерціалізації наукових розробок, створених за державні кошти. Яскраве свідчення цього – прийняття Верховною Радою України в жовтні 2012 р. Нової редакції Закону «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Відповідно до Закону, майнові права на розроблені за кошти державного бюджету технології передаються організаціям - розробникам для подальшої комерціалізації. Законом також визначено, що кошти, отримані в результаті трансферу таких технологій, залишаються організації - розробнику і використовуються на розвиток інноваційної діяльності.

Створена інфраструктура прямої фінансової підтримки інновацій - фонд підтримки малого інноваційного бізнесу. За рахунок його коштів буде надаватися до 50% співфінансування проектів, спрямованих на впровадження наукових розробок. Загальний обсяг підтримки одного інноваційного проекту становитиме приблизно 1,5 млн. грн. - 5 млн. грн [5].

У той же час, роблячи необхідні кроки в реформуванні інноваційного сегменту вітчизняної економіки, важливим є забезпечення правонаступності і безперервності державної політики в науково-технічній сфері. Це можливо за таких умов:

1. Прийняття нової редакції закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» та оновлення механізму формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

2. Розширення системи грантового і збільшення обсягів программно-цільового фінансування науки при одночасному поступовому збільшенні базового фінансування державних наукових установ;

3. Перехід від однорічного до дворічного формування державного замовлення на створення новітніх технологій;

4. Створення Державного фонду розвитку технологій і зміцнення Державного фонду фундаментальних досліджень;

5. Відновлення повноцінної роботи технопарків .

Успіх країни та її місце в глобальній економіці безпосередньо залежатиме від рівня розвитку вітчизняної науки і технологій

Зі сказанного вище можна зробити висновок, що в Україні створено систему, коли наукові розробки, інноваційні рішення створюються в одній площині, функціонують в іншій, а споживач знаходиться в третій. І це порочне коло можна розірвати лише створенням інноваційного шляху розвитку не тільки в економіці, але і, перш за все, в системі державного управління.

Література

1. Офіційний сайт Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua)

2. «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів»

3. Стеблинский Микола. Інноваційні та інвестиційні проекти – 2013, №80. – С.8

4. Активізація інвестиційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О.І.Амоша, В.П.Антонюк, А.И.Землянкін та ін. / НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2012. – 328 с.

5. Сидорова А. Напрями інноваційного розвитку в промисловості України / Сидорова А., Анісімова Г. // Економіка України. – 2009. – № 3. – С. 19–26.

6. Федулова Л.І. Інтелектуальна власність в національній інноваційній системі: Науково-аналітична доповідь / Федулова Л. І., Андрощук Г. О., Хаустов В. К. – НАН України: Інститут економіки та прогнозування. – К., 2010. – 216 с.