Економічні науки/1. Банки і банківська справа

Рискаль А. Г., Степанов С. Л.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Стабільне та ефективне функціонування окремого банку та банківської системи в цілому є ключовими питаннями як на мікро-, так і на макрорівнях. Основними індикаторами, що свідчать про стабільність банківської установи, є показники ліквідності банків.

Управління ліквідністю банку являє собою процес управління його балансовими і позабалансовими активами та пасивами, структурою та діяльністю в цілому, спрямований на формування та підтримку такої економічної та організаційної структури, яка дозволяє банку своєчасно і повною мірою виконувати реальні та потенційні зобов'язання без зниження прибутковості у змінних умовах. [2]

Одним із найважливіших завдань управління ліквідністю банку є ідентифікація та аналіз факторів, які змінюють або можуть змінити її рівень. [5]

Суттєвий вплив на ліквідність банку має оптимальне співвідношення активів і пасивів за строками і сумами. Існує так зване "золоте банківське правило", яке свідчить, що розмір і строки фінансових вимог банку повинні порівнюватися із сумами і строками банківських зобов’язань. [5]

На сьогодні існує декілька загальних підходів до вирішення проблем ліквідності банків:

1) забезпечення ліквідності за рахунок активів (управління активами);

2) використання головним чином запозичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти (управління пасивами);

3) збалансоване управління ліквідністю (активами і пасивами) [4].

Найстарішим способом забезпечення потреб банку в ліквідних коштах є управління ліквідністю через управління активами. В чистому вигляді дана політика потребує накопичення ліквідних коштів у вигляді ліквідних активів – головним чином грошових коштів і ліквідних цінних паперів. Коли виникає необхідність в ліквідних коштах, вибіркові активи продають до тих пір, поки не буде задоволено попит на готівкові кошти.

Таку політику управління ліквідністю часто називають трансформацією активів, адже ліквідні кошти надходять за рахунок перетворення немонетарних активів в готівкові кошти. Традиційно такий підхід вважається менш ризикованим порівняно з політикою управління ліквідністю через пасиви. Але одночасно накопичення великої кількості високоліквідних активів сприяє зменшенню прибутковості банку.

Слід зазначити, що хоча вартість трансформації активів є достатньо високою, така стратегія переважно використовується невеликими банками з невеликим рівнем концентрації банківського капіталу та частки ринку. По-перше, у таких банків немає широкого доступу до грошових ринків, а по-друге, така політика є менш ризиковою.

До того ж, трансформації активів є недешевим способом управління ліквідністю. Продаючи активи, банк втрачає альтернативні доходи від розміщення даних активів у більш прибуткові операції. Крім того, банк несе витрати у зв’язку зі сплатою відповідних послуг на реалізацію активів, а також можливими коливаннями цін на грошовому ринку.

Іншим напрямком управління банківською ліквідністю є теорія управління пасивами, яку також називають стратегією запозичення ліквідних засобів.

Стратегія запозичення ліквідних засобів вважається найбільш ризиковою стратегією, вона реалізується шляхом запозичення ресурсів на ринку. Основними джерелами запозичення ліквідних засобів для банків є позики на міжбанківському ринку, угоди РЕПО, врахування векселів, отримання позик у центральному банку, випуск цінних паперів, міжнародні кредити. Політика, яка є більш ризиковою, традиційно забезпечує більшу дохідність. Згідно з політикою управління ліквідністю через управління пасивами, банк запозичає грошові ресурси у разі виникнення попиту на ліквідні кошти. Отже, банку не потрібно нагромаджувати незадіяні в активних операціях грошові кошти, збільшуючи таким чином прибуток від їх використання.

Обидва вищезазначені методи управління ліквідністю мають свої переваги і недоліки.

Оскільки стан ліквідності банку визначається з одного боку структурою та стабільністю ресурсної бази, з іншого – структурою та якістю активів, то, на нашу думку, політика ліквідності банку повинна бути спрямована на стратегію збалансованого управління активами і пасивами.

Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю накопичення ліквідних активів здійснюється в розмірі очікуваного попиту на них, у випадку виникнення непередбачуваної потреби попит на ліквідні засоби задовольняється за рахунок проведення операцій купівлі активів на ринку. Управління активами і пасивами – це скоординована робота з банківським балансом на засадах урахування альтернативних сценаріїв зміни ставки процента та стану ліквідності. Отже, даний метод поєднує в собі два попередні, зменшуючи, таким чином, їх недоліки та розширюючи можливості управління ліквідністю.

Дана стратегія збільшує можливості управління ліквідністю, забезпечує диференціацію джерел поповнення ліквідних ресурсів. [4]

Пропонуються рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності та платоспроможності банку, який опинився на межі своєї ліквідності, а це можливо через помилки в його політиці, недооцінки ринку, недоліків в аналітичній роботі та інших причин, і який змушений вдаватися до термінових заходів:

1. Банку з нестійким становищем можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто звернути увагу на розвиток менеджменту.

2. Банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення у бік як зниження мінімально допустимих значень, так і їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в найкоротший термін привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення, перш за все, міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів залучених ресурсів, а також за рахунок збільшення власних коштів банку.

3. Банк повинен визначати потребу в ліквідних коштах хоча б на короткострокову перспективу. Як уже зазначалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один із них передбачає аналіз потреб в кредиті та очікуваного рівня вкладів кожного з ведучих клієнтів, а інший – прогнозування обсягу позичок і внесків. Обидва розглянутих методи мають недолік: вони спираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволять йому визначити потреби в готівці на даний момент.

4. Підтримка ліквідності на необхідному рівні визначеної здійснюється за допомогою проведення політики банку в області пасивних і активних операцій, що базується на урахуванні конкретних умов грошового ринку та особливостей виконуваних операцій. Банку необхідно розробити грамотну політику управління активними і пасивними операціями.

Отже, для успішної роботи банку важливо сформувати політику, яка дозволяла б визначати використання коштів акціонерів і вкладників, напрями регулювати склад і обсяг депозитного, кредитного, фондового портфелів, прогнозувати і долати ризики, а виявляти обставини, за яких доцільно проводити також ті або інші операції. Банківську політику можна визначити як стратегію і тактику банку у сфері організації та здійснення операцій і надання послуг з метою забезпечення його рентабельності, стійкості та ліквідності.

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку. [4]

Ефективно планувати означає визначати мінімальні та максимальні потреби в ліквідних коштах та розглядати альтернативні шляхи дій для їх задоволення, а не тільки забезпечувати відповідність між термінами і обсягами погашення активів і зобов’язань. [3]

Варто зазначити, що з метою підвищення ефективності аналізу ліквідності та розроблення відповідних заходів щодо управління нею необхідно вдосконалити організаційну структуру банків, зокрема впровадити у всіх вітчизняних банках підрозділ ризик-менеджменту. Такий захід дасть змогу розвантажити діяльність комітету з управління активами та пасивами (КУАП), який у переважній більшості вітчизняних банків виконує, по суті, роль універсального підрозділу, тобто планує і виконує більшість операцій банку, у тому числі управляє ліквідністю. Розподіл функцій КУАП із управління ліквідністю між підрозділами ризик-менеджмету та підрозділом оперативного управління ліквідністю дасть змогу застосовувати більш складні методики аналізу та управління ліквідністю, а отже, професійніше та ефективніше управляти ліквідністю банку.

З метою якісного забезпечення фінансової стабільності банку його система управління ліквідністю повинна містити також чіткий план дій на випадок виникнення дефіциту або надлишку ліквідності. Цей план дій, який дозволив би реально підготуватись як до дефіциту, так і надлишку ліквідних коштів, повинен передбачати: аналіз періодів з найбільшим дефіцитом ліквідності з погляду можливості його погашення і визначення величини чистої нестачі ліквідності; визначення альтернативних напрямів вкладення коштів на випадок утворення надлишку ліквідності; складання плану залучення та розміщення коштів за строками і сумами за базовим та альтернативними варіантами; визначення потреби банку в накопиченій ліквідності у розбивці за строками.

Для оцінювання ризику ліквідності банкам доцільно використовувати VаR-технологію (Value-at-Risk), сутність якої полягає в статистичній оцінці максимальних втрат певного активу (портфеля активів) протягом визначеного проміжку часу за заданого рівня значимості. Однією з найважливіших переваг VаR є те, що цей підхід дає змогу поставити відповідно до певного значення ймовірності збитків конкретну грошову суму. [1]

Література

1. Живов В. В. Шляхи вдосконалення системи управління ліквідністю банку// Управління розвитком.- 2012. - №14.

2. Захарова О. В. Теоретические аспекты проблем управления ликвидностью коммерческих банков// Банковские услуги. – 2013 - №8.

3. Прасолова С. В. Управління банківським ризиком ліквідності: актуальні аспекти/ Електронний ресурс: http://dspace.uccu.org.ua/bitstream/123456789/1151/1/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%209.pdf

4. Фатюха В. Удосконалення методів управління ліквідністю комерційного банку. / В. Фатюха, О.Самченко // Економічний аналіз. - 2011. - Випуск 8. Частина 1.

5. Шляхтич Т. В. Систематизація факторів впливу на ліквідність комерційного банку// Управління розвитком.- 2013. - №10.