Економічні науки. Банк та банківська справа.

К.т.н. Величкін. В.О., Щирий Г.Л.

Дніпропетровська державна фінансова академія, Україна

ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ

У сучасній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям менеджменту. Головним завданням для менеджменту банку є оптимізація банківського процесу таким чином, щоб отримати максимально можливий прибуток за умови прийнятного рівня ризику. Найбільших ризиків банк зазнає, здійснюючи кредитні операції, адже надання позичок займає близько 70 відсотків усіх банківських активних операцій — по-перше, і кожна операція з кредитування пов’язана з ймовірністю її неповернення — по-друге, а це і є збитки для банку. Тому важливим питанням є дослідження методів мінімізації кредитного ризику.

Дослідження теорії і практики управління ризиками здійснено в роботах вітчизняних учених О. Ареф’єва, Л. Алексєєнко, І. Балабанова, І. Бланка, В. Вітлінського, Н. Внукова, П. Грабовського, А, Степаненко, Л. Примостки та ін. Серед зарубіжних дослідників найбільший інтерес становлять роботи таких авторів, як: К. Дж. Барлтроп (К. Barltrop), Е. Дж. Долан (E. Dolan), Т. У. Кох (T.Koch), К. Д. Кемпбелл (K. D.Camp- bell), Р. Дж. Кемпбелл (R. J.Campbell), Д. МакНотон (D. MakNoton), Ж. Матук (J. Matouk), Ж. Рівуар (J. Rivoire), Дж. Сінкі (J. Sinki). В опублікованих наукових працях досліджуються сутність кредитного ризику та методи його оцінки у процесі надання кредитів [1].

Існує багато визначень кредитного ризику, серед яких: кредитний ризик – це ризик ймовірності несплати у визначений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору; кредитний ризик – ймовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальником своїх зобов’язань. Узагальнюючи результати, можна визначити, що кредитний ризик – це нездатність позичальника у визначений кредитною угодою термін відповісти за своїми зобов’язаннями в повному обсязі.

Основними причинами виникнення кредитного ризику, що залежать вiд клiєнта, вважають: слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи – позичальника, недобросовiсну конкуренцiю та дiяльнiсть iнших банків; погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг; послаблення з боку позичальника власного контролю за станом фiнансiв, котре проявляється у зростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат; невиконання контрактiв позичальником; неотримання доходiв для покриття заборгованостi; порушення позичальником умов кредитного договору. Основними причинами виникнення кредитного ризику, що не залежать від контролю банку, є: погiршення економiчної кон’юнктури; полiтична ситуацiя у країнi; законодавство країни, форс-мажорнi обставини тощо [2].

До основних методів зменшення кредитних ризиків можна віднести: лімітування, нормування кредитів, диверсифікація, створення та формування резервів. Лімітування полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Нормування кредитів має дві формі. Перша застосовується коли банк відмовляється надати позику на будь-яку суму. Друга має місце коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до меншої суми. Диверсифікація – розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями . Розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну. Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників — великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо [4].

Особливе місце серед способів захисту від кредитного ризику займає створення та формування резервів. Існуюча методика розрахунку і формування резервів відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банку потребує вдосконалення. Проблеми цієї методики: 1) деякі види кредитних ризиків законодавчо не потребують резерву; 2) відсутність законодавчо зафіксованої системи оцінки кредитного ризику; 3) суб’єктивізм в оцінюванні кредитного ризику, який впливає з попереднього недоліку; 4) можливості зміни кредитоспроможності позичальника не враховуються на етапі надання позички; 5) коефіцієнт резервування за кредитною операцією з категорією «стандартна» у 2003 році був знижений з 2% до 1%.

За своєю економічною суттю процес формування резервів – відображення витрат із метою фіксації реального результату діяльності банку – з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризикованості кредитних операцій. Тому головним завданням банку є реальна оцінка ризику кредитування та створення резервів під нього. Резерви мають бути створені у чітко необхідному обсязі для отримання найкращого результату у банківській діяльності: перевищення сформованих резервів над необхідними зменшують прибуток банку, а створення резервів у недостатньому обсязі збільшує ймовірність банку не покрити власні збитки через непогашені кредити [3].

Управління кредитними ризиками передбачає їх оцінку і комплексне застосування різних методів їх мінімізації у процесі здійснення кредитної діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності функціонування як окремого банку, так і банківської системи у цілому. Банки повинні кваліфіковано визначати рівень ризику кредитних операцій, оцінюючи фінансовий стан позичальників та вартість застави, беручи до уваги специфіку галузі. Страхування ризиків і майна підприємств сприятиме підвищенню ефективності діяльності позичальників та захистить інтереси банків, зменшуючи кредитні ризики.

Криза 2008-2009 років та після кризові 2010-12 роки дали змогу банкам засвоїти наступні уроки:

- перший - зріст загального ризику кредитно-інвестиційного портфелю (КІП) банків був другим по значимості негативним фактором (першим була втрата ліквідності коррахунку і активів),

- другий урок кризи-це твердження, що без щоденного аналізу й контролю за діяльністю банку, який можливий тільки за чіткої роботи автоматизованих аналітичних систем, управління ризиками не буде достатньо ефективним. Для належного управління ризиками аналітичні системи повинні діяти в реальному часі й за даними історичного періоду,

- третій урок кризи - необхідність коригування кількісних параметрів кредитного ризику на період кризи та й в перші після кризові роки,

- четвертий урок – це необхідність диференціації нормативних величин ризиків (в системі VAR) в залежності від величини КІП (або від величини активів банку).

Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов’язані не лише кредитні операції комерційного банку, а й інвестиційні, гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру.

Національний банк України довільно точно вивчив перший та другий уроки кризи, зробивши перехід від моделі формування страхових резервів під кредитні ризики в залежності від п’яті типів сукупної кредитної заборгованості

(стандартної, під контролем, субстандатної, сумнівної, безнадійної) до більш гнучкої моделі, яка повинна враховувати вже реалізовані ризики (категорії І-відсутності ризику, ІІ- помірного ризику, ІІІ- значного ризику, ІV- високого ризику, V- реалізованого ризику).

Огляд пропозицій Національного банку вказує про те, що по суті кардинальних змін в моделюванні кризових явищ і причинах ризикованості кредитування не з’явилось. Нова модель, по суті, тільки по - іншому назвала класи кредитів і встановила межі ризику для кожного класу (тепер – категорії).

В цій роботі пропонується зробити перший крок – збільшити кількість класів/категорій кредитної заборгованості. Збільшення кількості класів – притаманний шлях в період кризи і перших після кризових років.

Пропонуємо на період кризи збільшити вимоги до класифікації кредитів по степенях ризику та його величині в системі VAR (Таб.1).

Це призводить до суттєвого удосконалення положення про класифікацію ризиків кредитної діяльності, але дозволить банкам і регулятору (Національному Банку) більш ретельно відслідковувати стан кредитів банку в період кризи.

Таблиця 1. Пропозиції щодо збільшення класифікації ризиків кредитних

операцій банків (кредитні операції з юридичними особами)

Клас [2]	Категорія [3]	Кількісна величина ризику по VAR
		Положення [2]	Положення [3]
Стандартний	І - Ризик незначний	0	1 – 6 %
Під контролем	ІІ - Ризик помірний	10%	7 – 20 %
Субстандартний 1	ІІІ - Ризик значний 1	30%	21 – 35 %
Субстандартний 2	ІІІ - Ризик значний 2	40%	36 – 50 %
Сумнівний 1	IV - Ризик високий 1	50%	51 – 75 %
Сумнівний 2	IV - Ризик високий 2	75%	76 – 99 %
Безнадійний	V - Ризик реалізований	100%	100 %

Це призводить до суттєвого удосконалення положення про класифікацію ризиків кредитної діяльності, але дозволить банкам і регулятору (Національному Банку) більш ретельно відслідковувати стан кредитів банку в період кризи.

Кожен банк вирішує індивідуально, як йому будувати систему управління ризиками. Великі банки можуть дозволити впровадження доволі затратних зарубіжних систем, адаптуючи їх до умов внутрішнього ринку, середні й невеликі установи розробляють власні програми. Як показує практика, упровадження та обслуговування власної програми має, крім фінансових (значне здешевлення), інші переваги (більший рівень адаптації до структури та внутрішніх документів банку, можливості оперативного внесення змін у зв’язку зі зміною нормативних документів тощо).

Система управління кредитними ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальше дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових.

Література:

1. Вдовенко Л.О. Кредитні ризики в системі банківського кредитування/ Вдовенко Л.О.// Економічний часопис – ХХІ. – №3–4(1). – 2013. – С. 79-82.

2. Сушко О.І. Методи зниження кредитного ризику в сучасних умовах функціонування банківської системи/ Сушко О.І. // Управління розвитком. – 2012. – № 14(135). – С. 47– 49.

3. Толстошеєва А.В. Резервування як метод управління кредитним ризиком / ТолстошеєваА.В. // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – №1. – 2013. – С. 45 – 48.

4. Шевченко І.В. Кредитний ризик комерційного банку та шляхи його мінімізації . http://novaosvita.com.ua/wpcontent/uploads/2013/08/Zrazok.pdf