Терентьєва О. Ю., науковий керівник : доц. Тарасова І.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут, Україна

Проблеми інноваційної діяльності в аграрному секторі

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку господарських відносин, інтенсифікація використання досягнень науково-технічного прогресу та зростання інтелектуалізації основних факторів виробництва дозволяють матеріалізувати нові ідеї, відкриття і результати наукових досліджень у вигляді удосконалення знарядь праці, технологій, підходів до організації виробничих процесів тощо. Вони також формують сприятливі передумови для активного впровадження їх в аграрну сферу у вигляді інновацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження теоретичних і практичних питань стосовно сучасного стану та перспектив впровадження інноваційної діяльності в аграрну сферу зробили такі відомі вітчизняні вчені як: В. Александрова, О. Василенко, О. Волков, М. Денисенко, В. Геєць, С. Ілляшенко, Д. Крисанов, В. Ландик, О. Лапко, М. Лендел, В. Россоха, П. Саблук, А. Сухоруков, Л. Федулова та ін. Проте, незважаючи на значний науковий доробок, ряд важливих питань потребують подальших досліджень. Це стосується питань розвитку управління інноваціями в аграрній сфері в умовах зростаючого ступеня ризику й невизначеності [5].

Мета статті. В умовах жорсткої конкуренції доводиться звертатися до інновацій, оскільки ефективне їх використання є передумовою успішного функціонування аграрних організацій на конкурентних зовнішньому та внутрішньому ринках. Актуальність дослідження інноваційної діяльності в аграрному секторі обумовлена посиленням конкурентної боротьби на ринку сільськогосподарської продукції та інтеграцією України у міжнародний економічний простір зумовлюють необхідність формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку сільського господарства.

Виклад основного матеріалу. Інновація є кінцевим результатом діяльності, втіленим у виведеному на ринок новому чи вдосконаленому продукті, технологічному процесі, що використовується у практичній діяльності. Інновації можуть відноситися до техніки, технології, форм організації виробництва і управління. Всі вони тісно взаємопов’язані і є якісними рівнями в розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва.

Стосовно аграрного сектору економіки, то інновації є реалізацією в господарську практику результатів досліджень і розробок у вигляді нових сортів рослин, порід і видів тварин і птиці, нових технологій в рослинництві, тваринництві і переробній промисловості, нових добрив і засобів захисту рослин і тварин, нових методів профілактики і лікування тварин і птиці, нових або покращених продуктів харчування, матеріалів, нових форм організації і управління різними сферами економіки, нових підходів до соціальних послуг, що дозволяють підвищити ефективність виробництва.

Інноваційна діяльність на сучасному етапі розвитку являє фундамент стабільного та ефективного економічного зростання. Практична реалізація переходу до інноваційної моделі розвитку в Україні має особливе значення для аграрної сфери, тому що саме вона має змогу забезпечити продовольчу безпеку країни, а також формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. Однак ситуація, що склалася на даний час в аграрному секторі України дає змогу виділити низку проблем, які гальмують впровадження інноваційної діяльності [4].

Перш за все це проявляється в спектрі того , що інноваційна діяльність в аграрному секторі мають свою специфіку. Вона відрізняється різноманіттям регіональних, галузевих, функціональних, технологічних і організаційних особливостей.

Комплексний характер інновацій в аграрному секторі пред'являє специфічні вимоги до інноваційного механізму (нормативно-правовій базі інноваційного розвитку, організації і управлінню, інноваційному маркетингу, розвитку інноваційної структури тощо). Адже в аграрному господарстві навіть щонайменше упущення повертається небажаними наслідками. Складність аграрного виробництва і його особливості зумовлюють своєрідність підходів і методів управління інноваційним процесом в цій сфері, поєднання різних типів інновацій, посилення ролі держави в стимулюванні інновацій [1].

Також на інноваційні процеси в аграрному господарстві мають безпосередній вплив особливості сільськогосподарського виробництва, які визначаються сезонністю сільськогосподарської праці, наявністю живих організмів, залежністю від природних і кліматичних умов, різними технологіями виробництва продукції рослинництва і тваринництва, розривом у часі між створенням нових розробок і їх масовим освоєнням тощо.

До основних проблем формування і розвитку інноваційного процесу у аграрному секторі відносяться наступні:

1) значні відмінності регіонів країни за природно-кліматичними умовами і спеціалізації виробництва;

2) різноманітність видів сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, істотна різниця в технології обробки продукції, утримуванні и годівлі тварин;

3) велика різниця в періодах виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки;

4) наявність великої різноманітності типів виробництва за різними організаційно-правовими формами та формами власності, розмірами, спеціалізації, підпорядкованості, кооперації тощо;

5) велика залежність технологій виробництва в сільському господарстві від дорожньо-транспортних мереж, віддаленості від постачальницьких центрів і ринків збуту продукції і інших факторів;

6) відособленість сільськогосподарських товаровиробників, віддаленість від інформаційно–консультаційних служб і організацій, які виробляють науково-технічну продукцію;

7) різний соціально-освітній рівень робітників сільського господарства;

8) відсутність чіткого і науково–обумовленого організаційно–економічного механізму передачі досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам і як наслідок, суттєве відставання галузі по освоєнню інновацій у виробництві [7].

В Україні недостатні умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності в сільському господарстві, адже надалі залишається актуальним завданням вдосконалення державної системи регулювання та стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів законодавчо-економічної політики [3].

Перш за все відсутня обґрунтована і дієва інноваційна політика держави. Відмова України на початку незалежності від пріоритетного науково-технологічного розвитку, відсутність системи державних пріоритетів, вилучення із числа основних продуктивних сил - науки, передової освіти та інновацій є головною проблемою для прискореного розвитку економіки держави. Також немає системного управління інноваційним процесом з боку держави. Розподіл сфер управління цією сферою між різними відомствами призводить до відсутності спільних цілей і задач, нескоординованості і неузгодженості дій, розпорошень людських і фінансових ресурсів. Таке управління ніколи не було спрямованим на вирішення загальнонаціональних завдань, оскільки завжди мало галузевий характер.

Нормативно-правова база регулювання інноваційної діяльності є фрагментарною, не цілісною, суперечливою і тому недосконалою. В Україні ухвалено десятки законодавчих, нормативно-правових урядових актів і різноманітних відомчих документів, які не є взаємоузгодженими і не формують єдиного законодавчого поля інноваційної діяльності [6].

Ще однією проблемою є відсутність фінансового механізму інноваційної діяльності. Основним джерелом фінансування витрат на інновації є власні кошти підприємств (реінвестиційні кошти). Водночас, у розвинених країнах у "підживленні" інноваційної діяльності визначальну роль відіграє розгалужена і досить динамічна мережа приватних інвестиційних і венчурних фондів. Через відсутність чіткої системи правил і гарантій приватний капітал ще не рухається в бік інноваційної сфери.

Основними організаційними формами інноваційних установ в аграрній галузі є навчальні агропромислові дослідницькі центри, агротехнопарки, інноваційні інкубатори, венчурні підприємства тощо. Кожна навчальна організація виконує ряд функцій і завдань у напрямку спеціалізації на розробці наукових ідей та їх втіленню в нові продукти. Однак існує ряд проблем, які заважають інноваційним структурам досягти потрібних результатів. Основні з них:

1) невідповідність системи координації та управління в аграрному секторі в ринкових умовах (відірваність науково-дослідних установ від ринку, робота «на полицю», одноосібні дії інститутів та аграрних підприємств); неузгодженість державних та інших економічних форм і механізмів управління інноваційним процесами;

2) недостатня кількість чи відсутність фінансових інститутів, відсутність законодавчої бази, яка регламентує і стимулює діяльність інноваційних підприємств;застаріла матеріально-технічна база науково-дослідних установ;

3) недостатня інформованість вчених, неможливість їх виїзду на кращі підприємства України і світу за обміном досвідом;відсутність спеціалістів у галузі інноваційного менеджменту[2].

Сучасний стан наукового забезпечення інноваційного процесу сільськогосподарської науки дійшов до критичної межі: матеріально-технічна база науково-дослідних установ зношена, не вистачає приладів для досліджень, особливо з найбільш наукомістких напрямів, зокрема, біотехнології.

Внаслідок довготривалості етапів розробки й апробації фундаментальних інновацій в сільському господарстві, результати наукових досягнень у селекції сільськогосподарських культур дають максимальну віддачу через 15-20 років від початку фінансування кожного окремого напряму наукової роботи, а в селекції порід тварин – 20-30 і більше років.

Впровадження та ринкове освоєння новацій стримується також рядом інших чинників, серед яких найвагомішими є низька платоспроможність господарств і відсутність достовірної й повної інформації про новітні вітчизняні наукові розробки в галузі сільського господарства.

Висновки. Значить, важливим інструментом підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору економіки України є інноваційна модель розвитку. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі зумовлюється в значній мірі широким впровадженням у практику вітчизняних і світових досягнень науково-технічного прогресу, стратегічна роль в якому належить інноваційній діяльності.

Результати впровадження інновацій віддзеркалюються в збільшенні обсягу продаж, зниженні собівартості продукції, зростанні фондоозброєності та продуктивності праці, підвищенні рентабельності роботи й інших виробничо-фінансових показників діяльності аграрних підприємств, а також соціально-економічного розвитку сільських територій [3].

Розвиток аграрної сфери повинен забезпечуватися шляхом інноваційно-інвестиційного зміцнення матеріально-технічної бази аграрного сектору, впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

Наукові дослідження в аграрному секторі потребують щорічного масштабного фінансування і всебічної державної підтримки, оскільки від цього залежить науковий рівень та якість новацій, що надзвичайно важливо в умовах поширення на українському ринку науково-технічної продукції конкурентоспроможних іноземних техніки й технологій, які за своїми техніко-економічними параметрами не поступаються, а часом і перевершують вітчизняні аналоги. Особливо це стосується імпорту сільськогосподарської техніки, насіння іноземних сортів культур рослин і засобів захисту рослин. Фінансова підтримка інноваційної діяльності необхідна також на інших етапах інноваційного процесу, оскільки стимулювання впровадження має забезпечити попит на вітчизняні наукові розробки [5].

Посилення інноваційної активності в Україні має посідати центральне місце в реалізації державної економічної політики в аграрній сфері В обсязі інноваційної продукції наявною є недостатня та частина, яка зазнала значних технологічних перетворень або була знову впроваджена в порівнянні з продукцією, що зазнала вдосконалення.

Інноваційний бізнес в аграрній сфері належить до венчурного (ризикового) капіталу. Тому його розвиток потребує великих вітчизняних та іноземних інвестицій. При цьому ризики повинні бути компенсовані не тільки доходами підприємств-новаторів, але й гарантіями, пільговим оподаткуванням, дешевим кредитуванням і страхуванням.

Для того, щоб знизити ризик і підвищити ефективність інновацій, необхідно сформувати економічний механізм вбудовування науки в структуру агровиробництва. Для вибору найефективніших форм і методів інноваційної активності в агропродовольчому комплексі потрібен насамперед науково обґрунтований менеджмент, який містив би формулювання мети і вибір стратегії, підготовку інноваційних проектів, управління проектами та ризиками, персоналом, створенням, освоєнням і якістю нової техніки, оцінку ефективності інновацій. Визначальне місце при цьому належить вибору мети та інноваційної стратегії. Саме від цього залежить визначення найбільш доцільних напрямків економічної і науково-технічної політики, заснованої на довготерміновому прогнозуванні розвитку аграрної сфери при переході до ринку, врахуванні сукупності зовнішніх і внутрішніх факторів, ресурсних обмежень на макро-, мезо- і мікрорівнях.

Особлива роль у посиленні інноваційної активності в аграрній сфері належить державі, яка при виробленні економічної, науково-технічної і соціальної політики визначає пріоритети базисних інновацій на федеральному та регіональному рівнях, формує ринковий механізм її реалізації. Тому потрібно скоригувати традиційну однобічну орієнтацію на переважно капіталомісткий хіміко-технологічний шлях інтенсифікації агровиробництва на індустріальній основі. Для цього потрібно активніше використовувати всі досягнення НТР, її агротехнічні, технологічні, організаційно-економічні та інші інноваційні напрямки.

Список використаних джерел

1.Долгошея Н.О. Організаційно-економічний механізм інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки / Н.О. Долгошея // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2011. – № 2. – С. 17 – 22 .

2. Чабан В.Г. Інновації як умова підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / В.Г. Чабан // Економіка АПК. - 2009. - № 7. – С. 68.

3. Давиденко Н.М. Активізація інвестиційної діяльності в аграрному секторі економіки України / Н.М. Давиденко // Агроінком. - 2010. - № 9-10.- С. 73-76.

4. Сиротюк Г.В. Перспективи розвитку інноваційної діяльності в аграрному секторі / Г.В. Сиротюк // Таврійський державний агротехнологічний університет. – 2011. -№ 3. – С. 240 – 246.

5. Смолінський В.Б. Інноваційна діяльність підприємств аграрної сфери / В.Б. Смолінський // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010р. - №20.10- С.238 - 242.

6. Саранчук Г.М. Інноваційний розвиток сільського господарства як основа підвищення його конкурентоспроможності /Г.М. Саранчук // Інноваційна економіка. - 2010. - № 1. - С. 26 - 32.

7. Кот О.В. Теоретичні аспекти інноваційного розвитку аграрного сектору економіки та його організаційно-економічне забезпечення / О.В. Кот // Проблеми науки. - 2009. - № 9. - С. 30 - 36.