к.е.н., доц. Карпухно І. О., Губенко В. Д.

Донецький національний університет

МІСЦЕ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ ПРАЦІ

Провідною тенденцією розвитку світової економіки останніх десятиліть виступають процеси глобалізації, що викликає суттєві зрушення у функціонуванні світового господарства і зумовлює структурні зміни в рамках національних економік. Лібералізація міжнародного економічного розвитку спричиняє трансформацію потоків робочої сили на світовому ринку праці і висуває вимоги до організаційно-економічного і трудового забезпечення розвитку національних ринків праці.

Питанням розвитку міжнародного ринку праці і міжнародної трудової міграції присвячено праці відомих зарубіжних вчених Дж.Беккера, Р.Билсбороу, Х.Кларка, Д.Массі, М.Піоре, А.Порта, О.Старка, Е.Тайлора, М.Тодаро, Дж.Харіса та ін. Питання включення України до процесів міжнародної міграції розглядаються в працях С.Бандура, І.Бузько, С.Калініної, Е.Лібанової, М.Флейчук та ін.

Активізація процесів глобалізації світової економіки викликала суттєві зміни у розвитку міжнародного ринку праці, що зумовлює необхідність дослідження вказаних процесів і визначає актуальність теми.

Метою дослідження є аналіз сучасного розвитку міжнародного ринку праці та процесів міжнародної трудової міграції, а також розробка шляхів забезпечення ефективної інтеграції України до міжнародного ринку праці.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах:

- умови праці, способи найму і звільнення працівників;

- оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

- надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;

- соціальне страхування;

- надання різних пільг, у тому числі матеріального забезпечення, відпочинку і т. д.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності основних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що підвищується попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках XX ст. були в 5-10 разів нижчі, ніж у розвинутих країнах заходу. Велика кількість дешевих трудових ресурсів на периферії світового господарства сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн.

Міжнародна трудова міграція виступає однією з форм міжнародних економічних відносин, являє собою стихійний або організований рух трудових ресурсів між країнами, регулює процес перерозподілу трудових ресурсів між різними ланками світового господарства; обумовлена різним рівнем розвитку продуктивних сил та характером виробничих відносин окремих країн, міжнародним поділом праці та потужними інтеграційними процесами, які відбуваються в світі. Соціально-економічною підставою трудової міграції є незбалансованість між попитом та пропозицією робочої сили на вітчизняних та іноземних ринках праці, бажання частини населення покращити свої умови праці та матеріальне становище, знайти адекватні можливості професійної самореалізації. Основні причини, загальні фактори та особливості розвитку сучасної міграції робочої сили наведені в таблиці 1.

Таблиця 1- Характерні риси міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах

Сучасна міграція робочої сили
Основні причини	Загальні фактори	Особливості розвитку
З боку країн-донорів: · великий природний приріст населення; · високий рівень безробіття серед працездатного населення; · низький життєвий рівень значної частини населення; · порівняно низька заробітна плата; · неможливість знайти високооплачувану роботу та реалізувати професійні здібності. З боку країн-реципієнтів: · потреба у додатковій робочій силі; · потреба у висококваліфікованих фахівцях; · кращі умови життя та праці, високий рівень заробітної плати.	· Інтеграційні процеси, які сприяють зростанню міжнародних зв’язків; · Бурхливий розвиток міжнародних пасажирських сполучень, високий рівень засобів комунікації; · Висока швидкість поширення інформації.	· Постійне збільшення масштабів залучення населення практично всіх країн світу до світового міграційного кругообігу; · Підвищення попиту на висококваліфікованих спеціалістів серед мігрантів; · Зростання масштабів нелегальної міграції; · Підвищення вимог до контролю за міграційними потоками.

Однією з головних тенденцій світового ринку праці є зростання потреби в інтелектуальній робочій силі, інтелектуалізація праці. Завдяки синергетичному ефекту глобалізації і технологічної революції на ринках праці країн світу відбуваються значні зрушення, проявом яких є: зниження частки виробничого сектору і зростання сектору послуг, посилення конкурентної боротьби за кваліфікований персонал серед учасників світового ринку праці. В рамках загальної тенденції переливу робочої сили з виробничих галузей в сферу послуг утворилися різні національні типи структури зайнятості, а саме: інформаційна та інформаційно-індустріальна. Зростання частки зайнятих у сфері інформатики пов’язане з перетворенням знання й інформації в основне джерело підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

Науково-технічний прогрес прискорив моральне старіння професійних знань, що призвело до появи нових професій та спеціальностей. В свою чергу інформаційна революція спричинила виникнення нетрадиційних форм зайнятості (часткової, тимчасової, короткострокової, контрактної, субпідрядної, надомної). Соціально значущою інновацією в цій сфері вчені вважають роботу на відстані з використанням новітніх технологій: віртуальні офіси, віртуальні мережі, телеком’ютинг (поширений в США), телеробота. У розвитку сукупної робочої сили якісний аспект переважає над кількісним. На європейському ринку праці все популярнішим стає термін employability (придатність до працевлаштування), який характеризує сукупність знань, умінь, навичок, володіння підходами для вирішення виробничої ситуації, а також здатність і бажання до неперервного удосконалення та професійного розвитку [12].

У щорічній доповіді про глобальні тенденції у сфері зайнятості відзначається, що економічна криза може призвести до різкого збільшення числа людей, які збільшать армію безробітних, «працюючих бідних» та незахищених зайнятих [12]. Зараз в усьому світі кількість безробітних досягла 202 млн. осіб, що є найвищим показником з 1991 року [12]. Аналізуючи рівень безробіття у 2010 році необхідно відмітити, що в усіх країнах-членах ЄС (ЄС-27) даний показник складав близько 10% (рис.1).

Рис. 1. Рівень безробіття в Україні і країнах ЄС у 2010 р., % [11]

Зростає безробіття і серед молоді. В даний час без роботи залишаються приблизно 73,8 мільйона молодих людей, або 12,6%. Очікується, що до 2014 року їх кількість може збільшитися ще на 500 тисяч чоловік, а до 2017 року рівень безробіття серед молоді може скласти 12,9%. В даний час в країнах з розвиненою економікою приблизно 35% молодих людей не можуть знайти роботу протягом 6 місяців або довше. У 2007 році показник знаходився на рівні 28,5% [11].

Об’єктивною реальністю сьогодення стала зростаюча мобільність робочої сили та інтенсифікація зовнішньої трудової міграції, завдяки яким для деяких національних ринків праці випробуванням стала зростаюча конкуренція з боку країн із низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, на яких зайняте корінне населення тощо. Для країн, що розвиваються, однією з проблем стає „відтік мізків”, який відбувається двома напрямами: з одного боку, емігрують висококваліфіковані кадри, що здобули вищу освіту у своїх країнах й не знайшли роботи, яка б відповідала їх кваліфікації та прагненням; з іншого боку, з країн, що розвиваються, у США, Англію, Канаду їдуть з метою здобуття освіти молоді люди, які по завершенні навчання не повертаються на батьківщину. За підрахунками учених, еміграція висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладенню в економіку обраної ним країни мільйона доларів. Однією з найвагоміших причин останнього явища є вартість робочої сили в економіках розвинутих країн (Норвегія – 28,5 євро за людино-годину; Німеччина – 26,4 євро; США – 22,4 євро; Японія – 20 євро). Основними постачальниками на світовий ринок кадрів виступають Індія, Пакистан, Єгипет та ін. Серед трудових мігрантів чітко виділяються ті, хто має високу загальну та професійну освіту, постійну та гарантовану роботу, високу заробітну плату, гарні умови життя, соціальні пільги та гарантії – це привілейована робоча сила. Проте більша частина працівників-мігрантів, і особливо з країн, що розвиваються – це низькокваліфіковані робітники, які шукають будь-яку роботу, погоджуючись часто на важку, фізичну та небезпечну для здоров’я працю. Ця частина міжнародної робочої сили в кількісному вимірі набагато більша. Серед неї багато нелегалів та біженців, які найчастіше зазнають тягар експлуатації, дискримінації, принизливого ставлення місцевого населення, підпадають під депортаційну політику країн-експортерів робочої сили. За експертними оцінками, розміри нелегальної імміграції робочої сили в США коливаються в межах від 2 до 15 млн. осіб, в Західній Європі – від 1,5 до 5 млн. осіб, в Росії – від 4,5 до 5 млн. осіб [11].

Іншою сучасною тенденцією розвитку ринку праці можна вважати зростання економічної активності жінок на ринку праці (з 50,2% до 51,7%) та зниження активності чоловіків (з 82% до 77,7%). Проблемою повільного процесу подолання гендерної нерівності у сфері праці є те, що майже половина (48,4%) жіночого населення у віці від 15 років залишаються все ж економічно неактивними (серед чоловіків – 22,3%)[12].

Відбуваються активні пошуки шляхів регулювання міжнародного ринку праці, розширюється міжнародна співпраця та координація, створюються міжнародні установи та організації, наприклад Міжнародна організація праці (МОП), Комісія ООН з народонаселення, Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара у справах біженців при ООН (УВКБ), Система постійного нагляду за міграцією (CONEMI), Міжнародний комітет з питань міграції (СІМЕ). Прийняті в їх рамках рішення еволюціонують від рекомендацій до обов’язкових для членів міжнародного співтовариства норм (регулювання міграції в умовах глобалізації стає можливим на основі багатостороннього міжнародного співробітництва).

Таким чином, на світовому ринку праці є такі основі тенденції:

- глобалізація та загострення впливу фінансово-економічної кризи, які посилюють дисбаланс між попитом і пропозицією на робочу силу;

- перетворення в розвинутих країнах людського фактору з об’єкту жорсткої економії капіталу в об’єкт його найбільш прибуткового інвестування;

- вплив науково-технічної революції, яка сприяє як значному піднесенню продуктивності праці, так і призводить до скорочення робочих місць, передусім у промисловому секторі;

- плюралізація видів та форм зайнятості;

- розвиток нелегального сегменту на міжнародному ринку праці;

- зростаюча мобільність робочої сили, інтенсифікація міграційних процесів.

Україна прагне до міжнародного співробітництва, складовою частиною якого є міждержавний обмін робочою силою. Трудова міграція поступово стає невід’ємною реальністю функціонування вітчизняного ринку праці, набуваючи з часом стабільного та масового характеру. Тисячі українців працюють сьогодні за межами власної держави. Рейтинг країн, в яких офіційно працевлаштовуються наші співвітчизники, показує що найпопулярнішими серед них є Греція, Кіпр, Росія, Чехія, Польща, Болгарія. Що стосується іноземних працівників, то найчастіше до нас приїжджають громадяни Туреччини, В’єтнаму, Китаю, Росії, Болгарії, Молдови.

Враховуючи співвідношення чисельності імміграційних потоків в Україну та еміграційних потоків з України можна стверджувати, що на сучасному етапі країна виступає державою-експортером робочої сили. Чисельність українців, що виїжджають працювати за кордон в середньому у 10 разів вища чисельності іноземців, що приїжджають в Україну (табл.2).

Таблиця 2 - Зовнішня трудова міграція в Україні [8]

Показники	2010 рік	2011 рік	2012 рік
Чисельність українців, які виїхали працювати за кордон, осіб	11 816	18 741	24 397
Чисельність іноземців, які приїхали працювати в Україну, осіб	2 003	1 820	2 187
Кількість країн-реципієнтів української робочої сили	26	42	45
Кількість країн-донорів іноземної робочої сили	73	79	81

Якщо до офіційних працівників-мігрантів додати громадян України, які нелегально влаштувались за кордоном, то цей розрив буде ще більшим. Реальні масштаби зайнятості громадян України за кордоном набагато чисельніші за державну звітність - за підрахунками фахівців від 1 до 3 млн. працеспроможного населення України працює за межами власної держави [11].

Трудова міграція в Україні згодом набуває чітко виражене економічне підґрунтя. Економічна ситуація країни поки не дає підстав сподіватись на швидкий підйом національного виробництва та розширення можливостей працевлаштування на вітчизняному ринку праці. Ознаками, які характеризують сучасний стан ринку праці в Україні є:

– зростання безробіття у зв’язку зі значним падінням обсягів національного виробництва;

– нераціональна структура галузевої зайнятості, істотне перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

– високі обсяги прихованого безробіття, яке може вважатись своєрідним резервом поповнення офіційного;

– зубожіння значної частини населення України;

– постійна депопуляцію та загальне старіння населення, що призводить до скорочення чисельності трудового потенціалу України;

На фоні змін в структурі зайнятості трудових ресурсів спостерігаються небезпечні тенденції, пов’язані з втратою кадрів галузями економіки, які забезпечують майбутній економічний розвиток України. В першу чергу, це стосується фундаментальних наук та системи освіти, звідки відбувається основний відтік висококваліфікованих фахівців. Країну залишають молоді, перспективні вчені, які в майбутньому мали скласти науковий потенціал держави. Інтелектуальний капітал є найціннішим здобутком будь-якого суспільства, справжня ціна втрати якого стає відчутною лише через певний час, у зв’язку з чим проблема розробки ефективно діючого механізму управління зовнішньої трудовою міграцією стає значно актуальнішою.

Негативний вплив міграції виражається у посиленні демографічної кризи. Вона є однією з причин ще більшого скорочення населення України. Середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн. Оскільки доходи від зовнішньої трудової діяльності в основному використовуються на особисті потреби, то національна економіка не збагачується за рахунок інвестицій від такої великої кількості зовнішніх трудових мігрантів. Трудова міграція побічно погіршує загальний економічний розвиток країни. Економічно відсталі регіони знаходяться у так званому замкнутому колі: відсутність робочих місць – висока еміграція – брак робочої сили – малі інвестиції – слабка економічна активність – відсутність робочих місць. Міграція також призводить до розриву сім’ї та зміни гендерних ролей у суспільстві. Крім того, через виконання низькокваліфікованої роботи за кордоном мігранти втрачають свою кваліфікацію та не можуть займати колишні посади після повернення в Україну. Варто додати психологічні труднощі та соціальну незахищеність трудових мігрантів за кордоном.

В умовах вичерпання потенціалу демографічного зростання в Україні збільшення загальної кількості населення держави лежить в площині використання важелів міграційної політики, спрямованої на скорочення міграційного відпливу населення за кордон і повернення працівників-мігрантів в країну. Першочерговими завданнями держави мають стати: скорочення масштабів міграції; перетворення незворотної міграції у зворотну; усунення причин, що зумовлюють формування потоків нелегальної міграції за кордон. Необхідно розробити в Україні науково обґрунтовану міграційну політику на основі досвіду розвинутих країн, основними завданнями якої мають стати такі:

− створення інформаційної системи державного контролю за міграційними процесами;

− розробка механізмів зменшення масштабної трудової міграції населення за межі країни, центральною складовою якого має стати зниження безробіття серед молоді через реалізацію комплексу програм щодо оптимізації напрямків професійно-освітньої підготовки, перекваліфікації, розвитку малого бізнесу, стимулювання самозайнятості тощо;

− укладання угод щодо працевлаштування з країнами-споживачами української робочої сили, у т. ч. сезонного працевлаштування, стажування.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України необхідне впровадження системи заходів внутрішнього спрямування (заходи макроекономічної стабілізації – створення робочих місць, забезпечення гідного розміру заробітної плати, залучення іноземного інвестування) та зовнішнього спрямування (забезпечення можливості офіційної трудової міграції за кордоном, вільного повернення з-за кордону, гарантії захисту трудових прав громадян).

Література

1. Леонтенко О. Міжнародний ринок праці та Україна: проблеми інтеграції // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 5. – К.: КНЕУ. - 2008. - С. 96-101.

2. Ткач В.Ю. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. – 2010. - № 2. – С. 138-143.

3. Заклетка О., Юрченко В. Трудова еміграція як умова розвитку міжнародного ринку праці // Вісник КНТЕУ. – 2011.- № 4. – С. 9-20.

4. Макуха С. М. Міжнародні господарські зв’язки країн із перехідною економікою в умовах глобалізації. –Х.: Право, 2005. - 304 с.

5. Довжук Б. Актуальне регіональне дослідження трудової міграції // Україна: аспекти праці. -2005. -№ 3. - С. 37-39.

6. Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 5.- К.: КНЕУ.- 2009. - 150 с.

7. Столбовий В. Методи регулювання зовнішніх міграційних процесів // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 1. - С. 72-75.

8. Міграція населення України // Державна служба статистики України [електронний ресурс]- режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

9. Экономика Украины [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.economukraine.com.ua/index.php?id=13748&show=50668

10. Біляцький С. Нові світові тенденції на ринку праці // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 4. - C. 3-8.

11. Подробности [Электронный ресурс] - Режим доступа:

http://podrobnosti.ua/society/2013/03/18/894143.html

12. Forbes [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.forbes.ru/news/233286-chislo-bezrabotnyh-v-mire-v-2013-godu-prevysit-200-mln-chelovek