Клименко Олександр Олегович

студент 5-го курсу,групи М03/13

Економічного факультету, кафедри «Менеджмент»

Київського національного лінгвістичного університету

ВЕНЧУРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті досліджено створення і розвиток механізму венчурного інвестування інноваційних проектів. Виявлено, що венчурне фінансування залишається одним із найважливіших джерел капіталу для підприємств, швидке зростання та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніхінвестицій.

Ключові слова: венчурний капітал, венчурні інвестиції, венчурні фонди, інновації, інноваційна діяльність, інвестування.

Постановка проблеми. Венчурний бізнес є порівняно новим терміном для української економічної практики, хоча проблема розвитку механізмів венчурного інвестування розглядалася українськими вченими ще у середині 1980-х років. В умовах сьогодення в країні важливим завданням є пошук нетрадиційних шляхів інвестування нових розробок. Одним із можливих напрямів вирішення цієї проблеми може бути розвиток венчурної індустрії. Світовий досвід свідчить, що країни, які послідовно забезпечують безперервний та якісний трансферт наукових знань у нові технології та вироби, отримують значні переваги в забезпеченні стійких темпів економічного розвитку. У свою чергу інноваційний розвиток передбачає залучення венчурного капіталу як необхідного атрибуту. Венчурний капітал за певних умов може стати ефективним джерелом фінансового забезпечення наукових розробок та перетворення їх на конкурентоспроможний продукт, що обумовлює актуальність теми статті.

Мета статті. Метою дослідження є обґрунтування науково-методологічних засад використання венчурного інвестування для забезпечення ефективного інноваційного розвитку підприємств.

Виклад основного матеріалу. Розвиток венчурного бізнесу в Україні розпочався після створення Фонду «Україна» (1992 р.). На сьогодні цей Фонд здійснив інвестиції на загальну суму понад 10 млн. дол. США. У 1994р. на українському ринку з'явився Western NIS Enterprise Fund з початковим капіталом у сумі 150 млн. доларів, який надав уряд США, а у 1998 р. приступив до роботи Blak Sea Fond. У цьому ж самому році була створена компанія Euroventures Ukraine із загальною капіталізацією 30 млн. дол. США. Значна частина фінансування через ці фонди здійснюється за рахунок коштів Європейського банку

реконструкції та розвитку (за виключенням Western NIS Enterprise Fond). Протягом цього часу українських венчурних фондів, створених за українськими законами, поки що не було зареєстровано. Всі діючі на території України зарубіжні фонди умовно можна розділити

на дві групи: активно діючі фонди; фонди, що заявили про свою зацікавленіст в присутності на українському ринку, але ще не проявили ділової активності («пасивні» фонди). Розподіл фондів на «активні» і «пасивні» ґрунтується на відомостях про обсяги здійснених в Україні інвестицій. Найбільшою активністю в нашій країні характерисуються фонди щойно сформовані і діючі за участю міжнародних фінансових організацій і держав-донорів. Майже всі українські венчурні фонди працюють із зарубіжними капіталами, а очолюють їх

іноземні менеджери.

Венчурний капітал не просто тісно пов'язаний з інноваціями. Він є критичним чинником в інноваційному процесі. Технологічні революції, що призвели до трансформації цілих галузей економіки, очолювалися фірмами з підтримкою венчурним капіталом. Так, наприклад, були профінансовані венчурним капіталом фірми, що йшли попереду кожного нового покоління комп'ютерних технологій (персональні комп'ютери, програмне забезпечення і ін.). Ринок венчурного капіталу прийнято ділити на формальний (інституційний) і неформальний сектори. Інституційний сектор представлений в основному фондами венчурного капіталу, а неформальний – індивідуальними інвесторами. Суб'єктами ринку венчурного капіталу є:

1) інвестори венчурного капіталу – юридичні і фізичні особи, що надають

фінансові кошти для ризикових вкладень в компанії;

2) компанії венчурного капіталу – ті, що управляють засобами,

одержаними від інвесторів і розміщують їх в різні інноваційні проекти;

3) реципієнти ризикового капіталу – компанії, які фінансуються

венчурним капіталом.

Венчурні підприємці виступають в ролі посередників між інвесторами і реципієнтами ризикового капіталу. Неодмінною умовою вкладень є наявність інноваційної ідеї і ефективного менеджменту. Діяльність венчурного підприємця відбувається по замкнутій схемі: збір засобів інвесторів – пошук відповідних компаній і інвестиції в них – формування доданої вартості в компанії – вихід з компанії і повернення грошей інвесторам. До основних принципів венчурного фінансування слід віднести: диверсифікацію ризику між партнерами на основі широкого залучення зовнішніх інвесторів, поетапність фінансування, опосередковану участь в капіталі стартових компаній, надання консалтингових послуг. Враховуючи існуючий ризик необхідно усвідомлювати, що раціонально використовувати

венчурне фінансування можна лише у тому випадку, коли очікувана прибутковість даного бізнесу достатньо висока (більше 30%). Звичайно, встановлюють наступні середні значення очікуваної прибутковості залежно від напряму інвестування: венчурні програми – 30%, нова продукція – 30%, розширення функціонуючого бізнесу – 15%, традиційна технологія – 10%

Становлення венчурного капіталу співпало за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і зростанням добробуту середнього классу населення. Сучасні гіганти комп'ютерного бізнесу: Dec, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Microsoft, Lotus, Intel зуміли забезпечити досягнення значних рубежів завдяки венчурному капіталу. Більше того, активне зростання позицій таких нових галузей, як персональні комп'ютери і біотехнологія, виявилося можливим в основному за участю венчурних інвестицій.

Висновки. Отже, венчурний капітал виступає одним з найважливіших джерел фінансування інноваційної діяльності. Він є високоризиковим пайовим (акціонерним) капіталом, що інвестується в компанії з перспективами великого зростання, які пов'язані з нововведеннями і управляються спеціалізованими фірмами. Потреба венчурного капіталу в основному викликана кризою нововведень в результаті зростання великих агрокорпорацій, активним розвитком мікроелектроніки і малого підприємництва. А тому задача венчурного бізнесу полягає в забезпеченні стійкої комунікації між замовниками інновацій і їх виконавцями.

Список використаних джерел

1. Андрощук Г.А. Фінансування інновацій і роль венчурного капіталу: бізнес- ангели / Г.А. Андрощук // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 9. –С. 25–29.

2. Баранецький І.О. Особливості та перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україні / І.О. Баранецький // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – № 4. – С. 46–52.

3. Васенко В.К. Агропарки як важливий інструмент активізації інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки України // Економіка АПК. – 2004. – № 9 (119). – С. 84–88.

4. Гайдуцький А.П. Економічні механізми забезпечення інвестиційної конкурентоспроможності аграрного сектора економіки / А.П. Гайдуцький // Економіка України. – 2003. – № 2. – С. 69–73.