Економічні науки / 5. Управління трудовими ресурсами

К.е.н. Гузенко О.П., Лахтерева С.С.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ “ Криворізький національний університет ”, Україна

Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій, Україна

Людський ресурс як інструмент соціально – економічного розвитку країни

За останні роки в Україні актуалізується питання соціально – економічного розвитку через призму людського ресурсу. Це пов’язано з тим, що формування ринкового середовища в Україні і загострення міжнародної конкуренції об’єктивно вимагають кардинально змінити підходи до розвитку людського ресурсу, який справедливо вважається одним із провідних інструментів впливу. В цілому людський ресурс здатен змінювати різні існуючі стереотипи розвитку, в залежності від умов його формування.

Чисельні наукові праці присвячені різним аспектам формування, розвитку та використання людського ресурсу підкреслюють сучасність та актуальність поставленої проблеми. Провідними фахівцями та науковцями проблематика впливу людського ресурсу на соціально – економічний розвиток країни розглядалася під різним кутом зору, проте єдиним твердженням, у їх наукових доробках, залишалася думка про необхідність і доцільність постійного удосконалення вже існуючих сфер його формування та розвитку. Серед вчених – економістів, які присвятили свої праці поставленій проблемі варто назвати: О. А. Грішнову, П.П. Мазурка, Т.В. Мотренка , В.В. Близнюка, В. М. Гейця , А.А. Гриценка та інших.

В.В.Близнюка дослідження показують, що сучасні наукові розробки в контексті людського ресурсу проводяться через призму демографічного потенціалу, сукупної робочої сили , трудових ресурсів, демографічного потенціалу, людського фактора, людського капіталу, індексу розвитку людського потенціалу та інших показників, які його розкривають. Проте досить обмежено торкаються сукупності рис людського ресурсу в контексті соціально – економічного розвитку країни.

Як показують дослідження людський ресурс не лише впливає на соціально – економічний розвиток країни, а перш за все, характеризує її з позиції конкурентоспроможності. Відомо, Україна значно поступається за рівнем розвитку людського ресурсу розвиненим країнам. Це проявляється у:

- низькій якості життя населення України;

- недостатньому фінансовому людського розвитку за рахунок усіх джерел.

Лише існування цих двох чинників низького рівня розвитку людського ресурсу в Україні призводить до негативних соціально – економічних наслідків, серед яких фахівців пропонують відокремити такі: масштабна депопуляція населення з погіршенням якісних характеристик людського потенціалу при значних міграційних втратах населення продуктивного віку та високого професійно – кваліфікаційного рівня; нераціональна демографічна структура населення, що веде до збільшення питомої ваги осіб у віці 60 років і старше ( понад 20 % населення ) і зменшення питомої ваги осіб у віці, молодшому за працездатний.

 Крім того, В.В. Близнюк, В.М. Гейць та А.А. Гриценко [1] звертають увагу на такі чинники негативного впливу як знецінення людського потенціалу, яке торкнулося як загального ( знань, навичок, розумових звичок, які люди отримують у системі формальної освіти), так і специфічного людського капіталу( знань і умінь які працівники здобувають у процесі своєї виробничої діяльності безпосередньо на робочих місцях). Науковці вважають, що саме масове знецінення освітнього потенціалу стало одним з головних чинників різкого падіння якісного рівня людського ресурсу в Україні.
 В свою чергу Т.В. Мотренко [2] застерігає та звертає увагу на той факт, що за умови подальшого зниження рівня розвитку людського ресурсу в У країні слід очікувати таких основних небезпек та ризиків як: погіршення якісних характеристик відтворення населення та різке зниження конкурентоспроможності вітчизняного трудового капіталу; розширення діапазону маргіналізації населення; посилення гендерної нерівності; фемінізація бідності і безробіття; знецінення інвестицій в освіту. Зокрема останній чинник науковець обґрунтовує тим, що викривлена мотивація отримання, зниження якості підготовки у вищих навчальних закладах призводить до того, що в сучасних умовах, вища освіта загалом не перешкоджає деформації пропозиції на ринку праці, відбувається подальше знецінення дипломів з вищою освітою [2].

Узагальнюючі результати проведених досліджень можна зробити наступні важливі висновки: державна соціально – економічна політика, спрямована на підвищення якісного рівня людського ресурсу, не повинна обмежуватися заходами зі збільшення витрат на освіту, охорону здоров’я та соціальний захист населення. У даному випадку необхідним є підвищення дієвості таких випадків та формування сприятливих загальноекономічних реалізації набутих знань, навичок, кваліфікації й інших параметрів розвитку людського ресурсу. Необхідно впроваджувати заходи націлені на підтримання гідного рівня мінімальних соціальних гарантіц населенню, інтенсифікацію інформаційного розвитку; удосконалення фінансування освітньої сфери шляхом збільшення питомої частки коштів, спрямованих на початкову і середню освіту. В цілому необхідно підвищувати рольовий аспект людського ресурсу, який в умовах ринку є основним інструментом соціально – економічного розвитку України.

Література:
1.Капіталізація економіки України [ наукове видання ] / В.В.Близнюк, В.М. Гейць, А.А. Гриценко; За ред. .В.М.Гейця, А.А. Гриценка. – К.:Ін-т екон. та прогнозув., 2007. с. 70 -73
2. Матренко Т.В. Розвиток людського потенціалу як ключовий фактор конкурентоспроможності України / Т. В. Матренко // Кримський юридичний вісник. – 2012 – Вип 3( 10 ) Част. II- с. 25 – 31