Экономические науки/7. Учет и аудит

Пікінер В.В.

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара, Україна

Деякі аспекти розкриття екологічної інформації у звітності підприємств в умовах переходу до стійкого розвитку

Вимогою часу стає інформаційна відкритість компаній, що відображає не тільки загальний стан ділового середовища, а й рівень розвитку корпоративного управління.

Серед українських підприємців формуються тенденції, характерні для світового ділового співтовариства, яке поступово дійшло до розуміння важливості підготовки та оприлюднення так званих нефінансових звітів для підвищення якості управління. Таким чином зростає зацікавленість інвесторів та власників до інформації про соціальні та екологічні показники господарської діяльності підприємств.

У спеціальній літературі та у наукових колах таку звітність називають по-різному: «звітність про соціальну відповідальність» (Social Responsibility Reporting), «звітність про корпоративну соціальну відповідальність» (Corporate Social Responsibility Reporting) «звітність зі стійкого розвитку» (Sustainable Development Reporting), «нефінансова звітність», «соціальна звітність» (Social Reporting), «екологічна звітність» (Ecological Reporting), «звіт з прогресу» (Progress Report) тощо. Глобальна ініціатива зі звітності (GRI – Global Reporting Initiative) термін «звітність зі сталого розвитку» трактує як звітність, що охоплює одночасно економічні, екологічні та соціальні аспекти діяльності підприємств (організацій). У вітчизняній та зарубіжній практиці найбільш часто вживають назву «нефінансова звітність», підкреслюючи відмінність показників такої звітності від показників, що підлягають відображенню у фінансовій звітності. Вперше такі звіти розробили європейські компаній у 70-х рр. ХХст. Лідером серед європейських країн стала Великобританія. Також популярною така звітність є у Північній Америці, Японії, Південній Кореї. Сьогодні під нефінансовиви звітами прийнято вважати всі звіти з соціальної відповідальності бізнесу.

Звіти з соціальної відповідальності, починаючи з 90-х років минулого століття, вказують та доводять інвестору, що компанія, яка надає такі звіти, приділяє постійну увагу екологічним та соціальним аспектам своєї діяльності, а ризики соціальних та внутрішніх конфліктів, екологічні санкції для неї мінімальні. Європейська комісія, ООН, інші міжнародні організації рекомендують урядам зробити таку звітність обов’язковою. Сьогодні у 12 країнах світу підготовка звіту про сталий розвиток стала вже законодавчо затвердженою нормою. В Україні такої обов'язкової норми немає, але очевидно, що у найближчий час ситуація зміниться. Зараз понад 70 вітчизняних компаній вже готують нефінансові звіти, слід зазначити, що деякі з цих компаній тільки позиціонують себе соціально відповідальними.

Великий внесок у розвиток звітності зі сталого розвитку внесла Глобальна ініціатива зі звітності (GRI), яка вже розробила та випустила 4 версії Керівництва зі звітності у сфері стійкого розвитку, що відповідають іншим міжнародним стандартам, таким як 10 принципів Глобальної угоди ООН.

Нефінансові звіти можуть складатися у двох формах: довільній або стандартизованій. Звіти у довільній формі складаються у вигляді буклетів або розміщуються на веб-сайтах та місять інформацію про соціальні та природоохоронні програми компаній (наприклад, доброчинність, соціальні витрати на розвиток людських ресурсів – на охорону здоровʼя, розвиток спорту, культури, про інвестиції у захист навколишнього середовища тощо). Стандартизовані звіти відображають аспекти та результати соціально відповідальної діяльності компаній. Сьогодні найбільш розповсюдженими є такі стандартизовані звіти:

– звіт з прогресу або звіт про виконання принципів Глобального договору ООН;

– звіт за GRI-стандартом або звіт зі сталого розвитку;

– звіт за стандартом АА1000.

Останнім часом набуває більш широкого вжитку назва «інтегрована звітність», яка пов’язана зі створенням у 2010 році Міжнародної комісії з інтегрованої звітності (IIRS) і Міжнародного комітету з інтегрованої звітності за рішенням Глобальної ініціативи зі звітності (GRI) та Проектом принца Уельського у сфері звітності у сфері сталого розвитку (A4S). З 1 червня 2010 року компанії, зареєстровані на фондовій біржі Йоганнесбурга (ПАР), повинні представляти інтегрований звіт [1]. Дослідники працюють над пошуком нового формату звітності, який би інтегрував фінансову і нефінансову звітність.

Головна мета інтегрованої звітності – відображення повної інформації про діяльність підприємства та структурування відповідно до стратегічних завдань підприємства, моделі бізнесу та управління.

Основними перевагами застосування інтегрованої звітності можна вважати:

– краще задоволення інформаційних потреб інвесторів;

– доступність та більша точність нефінансової інформації;

– вищий рівень довіри до підприємства з боку зацікавлених сторін;

– зростання ймовірності прийняття більш виважених рішень стосовно використання ресурсів.

Інтегрована звітність включає найсуттєвіші розділи, інформація для заповнення яких сьогодні фрагментарно представлена в окремих звітах (фінансових звітах та примітках до них, статистичних звітах, звітах у сфері сталого розвитку тощо). Інтегрована звітність покликана стати єдиним цілим.

Принципами Глобальної ініціативи щодо звітності визначено: відкритість; залучення зацікавлених сторін; верифікація; повнота; значущість; контекст сталого розвитку; точність; об’єктивність; зіставність; ясність; вчасність та регулярність. Відповідність інформації вищезазначеним принципам робить її корисною для користувачів.

Аналіз розкриття інформації у нефінансовій звітності показав, що спочатку перевага віддавалася екологічним аспектам (80% від загального обсягу наведеної інформації), а потім першість перейшла до соціальних аспектів (70% інформації).

Система показників охорони навколишнього середовища, яка зараз діє в Україні, ґрунтується на розробленій у 70-ті роки системі статистичної звітності та, безумовно, потребує удосконалення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку системи звітності у світі. Головними завданнями цієї галузі статистики стало забезпечення органів управління та планування інформацією, яка була б необхідна для визначення стратегії та тактики природокористування і охорони навколишнього середовища, заходів з регулювання впливу господарської діяльності на довкілля. Така система статистичної звітності забезпечувала збір даних про найгостріші проблеми охорони навколишнього середовища та створила підґрунтя для побудови системи показників, що мала більш виражений поелементний характер. Створена система містила показники за такими розділами:

1) показники стану, використання і охорони ресурсів за їх видами: водних, земельних, лісових, атмосферного повітря,тваринного та рослинного світу);

2) показники охорони надр, використання мінеральних ресурсів;

3) показники наявності, стану та охорони заповідників;

4) показники утворення, утилізації промислових відходів та побутових відходів, охорони природного середовища від забруднення ними;

5) показники наявності, стану та використання основних засобів природоохоронного призначення;

6) показники про наявність, обсяги і структуру забруднень;

7) показники антропогенного впливу;

8) дані про природоохоронні заходи;

9) природоохоронні витрати та їх ефективність.

Але характер цих показників не відповідає сучасним вимогам формування інформаційної системи сталого розвитку України, що ґрунтується на принципах міжнародної Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку.

Міжнародне співтовариство та науковці на даному етапі розвитку розглядають екологічні показники в якості комплексного інструментарію, що дає можливість виявляти та оцінювати еколого-економічні тенденції.

Порівняння існуючих в Україні екологічних показників з міжнародною системою показників бази даних світових ресурсів (Resourses Database Index) дозволяє зробити висновок, що чинна в Україні система статистичної звітності в галузі охорони навколишнього середовища не орієнтується на оцінку реакції екосистем на техногенний вплив, як правило, відображає натуральні обсяги та вартісні показники дотримання підприємствами (організаціями, установами) певних законодавчо встановлених параметрів та вимог щодо здійснення екологічної діяльності.

У фінансовій звітності вітчизняних підприємств взагалі не можливо знайти відокремленої інформації, яка б дозволила оцінити результати екологічної діяльності підприємств, адже всі об’єкти цієї діяльності обліковуються у сукупності з іншими активами, витратами, доходами. Економічні показники в галузі охорони навколишнього середовища носять в основному опосередкований характер. Наприклад, у статистичні звітності відображаються капітальні вкладення у природоохоронні заходи. В той же час міжнародний досвід розкриття екологічної інформації у звітності передбачає впровадження інтегральних показників прямої дії (питомі величини), які б відображали еколого-економічні процеси. Наявність у звіті питомих величин є такою ж важливою, як і абсолютних, тому що дозволить непідготовленому користувачу об’єктивно оцінити ситуацію, краще оцінити масштаби екологічних впливів господарської діяльності підприємства.. На нашу думку, ці показники необхідно розраховувати не тільки на макрорівні, а і на мікрорівні.

В консолідованому списку екологічних показників, основаному на стандарті звітності GRI (The Global Reporting Initiative), містяться такі показники: частка вторинної сировини, що використовується; використання енергії; питоме використання енергії у натуральному вираженні; споживання свіжої води для власних потреб; питома вага води, що використовується повторно; викиди парникових газів; викиди речовин у атмосферне повітря; питомі викиди забруднюючих речовин в натуральному вираженні; скиди стічних вод; питомі скиди стічних вод в натуральному вираженні; скиди забруднених стічних вод; обсяг відходів; питомий обсяг відходів у натуральному вираженні; кількість суттєвих аварій з екологічною шкодою; екологічна шкода, що була відшкодована; ініціативи з пом’якшення впливу продукції (робіт, послуг на навколишнє середовище та масштаб цього пом’якшення; інвестиції в об’єкти охорони навколишнього середовища [2].

Таким чином, світова спільнота дійшла висновку про нагальну необхідність підготовки інтегрованої звітності як нової тенденції розвитку. Звітність повинна цілісно представляти всі (економічні, соціальні та екологічні) аспекти діяльності підприємств.

Екологічний аспект сталого розвитку визнається одним з найбільш значущих у діяльності і тому повинен у достатній мірі розкриватися більшістю підприємств, що прагнуть досягти сталого розвитку.

Сьогодні головною перешкодою отримання відповідної об’єктивної інформації є недосконалість існуючої системи обліку та звітності в Україні. Тому потребують подальшого вирішення питання удосконалення методологічних засад відображення в обліку екологічних аспектів, а також розробки концептуальної основи підготовки такої звітності, її форматів.

Література:

1. Костирко Р.О., Ліснича Т.В. Інтегрована звітність – інструмент забезпечення сталого розвитку суспільства. // Економіка. Менеджмент. Підприємсництво. – 2012. – №24 (1). – с. 189- 195.

2. Центр розвитку корпоративної соціальної відповідальності. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.csr-ukraine.org.