Экономические науки/ 8.Математические методы в экономике

Кононюк А. О.

Науковий керівник: к.е.н. Радзіховська Л.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

СИНЕРГЕТИКА В УПРАВЛІННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ СИСТЕМАМИ

Об’єктами дослідження сучасної науки є складні системи різноманітного походження, що становлять синтез різноманітних підсистем, які виконують певні технологічні функції і пов’язані між собою процесами інтенсивної динамічної взаємодії та обміну енергією та інформацією. Управління такого роду системами є надзвичайно складним і, нажаль, малодослідженими в межах існуючих теорій управління. Внаслідок чого на початку XXI століття була сформована нова інтегральна наука – синергетика, яка досліджує функціонування систем органічної та неорганічної сутності, зокрема процеси в соціально-економінчих системах.

Вивченню проблематики синергетики в управлінні соціально-економічними системами присвятили свої наукові праці такі провідні вчені в галузі менеджменту , як А. Войчака, Л. Довгань, Р. Дафт, Д. Егоров, Г. Мінцберг, М. Портер, І. Пригожин, Д. Хассі, О. Белоцерковский , Г. Хакен та інші.

На сучасному етапі предметом вивчення синергетики (або новітньої загальнонаукової теорії самоорганізації) є дослідження законів та закономірностей глобальної еволюції довільних відкритих, складних, нерівноважних систем, головною рисою яких є нестійкість, нерівноважність та нелінійність. До таких систем належать і сучасні економічні системи [1].

Виникнення цієї науки зумовлено насамперед тим, що системний підхід застосовувався при дослідженні високоорганізованих матеріальних систем, але поза увагою залишалися процеси самоорганізації у цих системах. Результати, що були одержані засновниками синергетики Г. Хакеном та І. Пригожиним, виявились настільки цінними, що це дало змогу поширювати їх на системи довільної природи.

Сутність синергетичного підходу до ефективного управління системами полягає в тому, що він орієнтований не на цілі та сподівання суб’єкта управлінської діяльності, а на те, що притаманне саме системі, тобто на її власні закони еволюції та самоорганізації. При цьому увага приділяється погодженості управлінського впливу із тенденціями динаміки системи.

Головний акцент у синергетиці робиться на явищах самоорганізації. Процеси самоорганізації в системах Г. Хакен визначає як виникнення певних просторових, часових або функціональних структур без специфічного впливу на систему з боку зовнішнього середовища, тобто виникнення або зростання впорядкованості із хаосу [4].

Для теорії управління важливим є поняття точки біфуркації, що являє собою такий стан системи, коли відносно незначні зміни параметрів системи або зовнішніх факторів можуть привести до значних якісних змін у поведінці системи, її стані, траєкторії або її структурі.

З точки зору синергетики розвиток економічних систем відбувається у двох формах — еволюційній та революційній (стрибкоподібній). У точці біфуркації відбувається руйнування старої структури економіки та зародження нової. Таке співіснування елементів старої та нової структур породжує хаос. Але саме він сприяє виходу економіки на новий виток розвитку. У точці біфуркації змінюється структура економіки та макроекономічні пропорції, при цьому перший удар завдається зв’язкам системи. В ході адаптації до нової структури відбувається зміна механізмів функціонування економіки.

Синегретичний підхід у теорії управління повинен базуватись, по-перше, на кардинальній зміні формування цілей поведінки соціально-економічних систем, по-друге, на безпосередньому врахуванні природних властивостей об’єктів, і по-третє, на формуванні нового механізму генерації зворотних зв’язків, тобто законів управління.

Загалом, синергетичний підхід у теорії управління заснований на ідеї спрямованої самоорганізації і дозволяє по-новому поставити і ефективно вирішувати багато проблем управління, які або не піддавались вирішенню відомими методами існуючої теорії управління, або і зовсім не порушувалися в силу їх особливої складності. Стратегія управління спрямованими процесами самоорганізації в соціально-економічних системах полягає у формуванні та підтримці зовнішньо та внутрішньо системних інваріантів, що визначають структуру відповідних цілей системи.

Відомо, що основною перешкодою на дорозі визнання нового підходу є стереотипи мислення, що встановилися в межах відповідної наукової або прикладної галузі. Суть їх полягає у погляді на ту чи іншу проблему із застиглих позицій або, кажучи мовою теорії систем, у перебуванні дослідника в незмінній системі координат. Найбільш радикальним засобом подолання таких стереотипів є ведення нової мови науки і побудова на його основі узагальнених моделей, що описують розширену сферу поведінки з безліччю «позицій спостереження» , з яких можна «розглядати» досліджувану проблему. Однак, для цього необхідно подолати ті багаторічні стереотипи, які встановилися в теорії управління, незважаючи на її колишні досягнення і успіхи [2].

Таким чином, використання ідей синергетики в теорії управління дозволяє сформувати наступні висновки.

1. Оскільки будь-який розвиток багатоваріантний, особа, що приймає рішення, повинна не тільки вибрати оптимальний варіант розвитку, але й сформувати найбільш ефективну підсистему управління, що поєднують елементи примусу і самоорганізації.

2. Використовуючи принципи синергетики, можливо скоротити час виходу системи на сприятливу траєкторію розвитку. Врахування механізмів самоорганізації дає змогу досягнення максимального результату за допомогою мінімальних зусиль. Важлива не величина керуючого впливу, а правильний вибір місця, часу і типу керуючого збурення. Особливо уважно необхідно здійснювати управляючі дії в момент біфуркації, коли подальший результат визначають випадкові впливи, і існу великий ризик породити хаос. Однак, саме в цей момент управління системою надзвичайно важливе.

3. Важливим є фактор часу – запізнілий або передчасний керуючий вплив здатний привести систему в стан хаосу або підштовхнути до результату зворотного від очікуваного[3].

Отже, ми прийшли до висновку, що синергетична концепція дає новий імпульс теорії управління, об’єднуючі в собі елементи силового управління і елементи самоорганізації об’єкта управління.

Література:

1. Войчака А. методологи синергетики / Войчака А. // Вопросы философии. – 2006. - № 5. – С. 79-94.

2. Егоров Д. Г. Зачем економике сынергетика? / Д. Г. Егоров // Общественные науки и современность. – 2006. - № 3. – С. 149 – 154.

3. Белоцерковский О. М. Экономическая синергетика / О. М. Белоцекровский, Г. П. Быстрый, В. Р. Цыбульский. – М: Логос, 2006. – 456с.

4. Хакеном Г. Синергетический механізм поведения систем управления как фактор самоорганизации команды менеджеров / Пригожиним І. // Человек и труд. – 2003. - № 10. – С. 77,78.