История/4. Этнография

Аспірант Набоков Р. Г.

Харківська державна академія культури, Україна

Свято в контексті народної сміхової культури

У реалії сучасного українського суспільства вплітається безліч свят: офіційних і народних, релігійних і професійних, таких, що дісталися нам у спадок від радянського минулого (свято 8-го березня) і нової ідеології (свято Незалежності України), а також запозичені з інших культур (свято Святого Валентина) тощо. Синдром святкування в Україні можна пояснити, з одного боку, складністю соціокультурного становища, з іншого — особливостями національного менталітету, для якого свято і гумор є способами виживання.

На думку Т. І. Гаєвської, свято — це «соціально значуща, донесена традицією або встановлена подія, що має розгалужене художнє оформлення і пробуджує емоційні переживання учасників для підтвердження її ціннісно-ідеологічного значення в суспільстві. Святом називають урочисте відзначення знаменних особистих або соціальних подій [3, с. 80]. У святкуванні відбувається співучасть у реальному дійстві, єднання та комунікація.

Звичайно, кожне свято має свої особливості, від основної ідеї до специфіки художніх засобів, але усі вони мають свою константу — сміх. А. Бергсон пов’язує сміх із комічним і на запитання, що таке сміх, у чому сутність смішного, дає три відповіді: по-перше, не існує комічного поза власне людським; по-друге, у сміху немає сильнішого ворога, ніж важкі переживання; по-третє, смішне не може оцінити той, хто відчуває себе самотнім, сміх потребує відгуку. А. Бергсон робить висновок, що сміх повинен відповідати потребам спільного життя людей і мати суспільне значення [2, с. 10-14]. Саме таким вимогам відповідає свято з його атмосферою радості та масових розваг.

Усі характеристики сміху втілюють здібність людини до комічної оцінки дійсності та поєднуються у сміхову культуру суспільства. Сміх базується на суспільних цінностях і нормативах, але він знаходить в них невідповідності, «перевертає» їх або принижує. Отже елементами сміхової культури є гротеск, іронія, гумор, пародія, сатира. У святі здебільшого використовується гумор, іноді пародія і гротеск, але не сатира.

Гумор зазвичай виражається в доброзичливій реакції на щось смішне або безглузде. Об’єкт гумору, якщо й піддається критиці, то вона є поблажливою і благодушною, зберігаючи свою привабливість для суб'єкту комічного, який симпатизує йому. Одним з головних завдань гумору є створення комічного ефекту для підвищення настрою та відволікання від актуальних проблем. На відміну від гумору гротеск є цілеспрямованим перетворенням предмету, слова, дії на щось фантастичне, сюрреалістичне та абсурдне, для його подальшого спростування через сміх.

Поняття «народна сміхова культура» було уведено, як відомо, М. М. Бахтіним, який усе розмаїття сміхових форм поділяв на три види, а саме: 1) обрядово-видовищні; 2) словесні сміхові (здебільшого, пародійні) твори; 3) різноманітні жанри фамільярно-майданної мови [1, с. 9]. Усе це розмаїття сміхових форм, при їх значних відмінностях, переплітаються і взаємодоповнюють одна одну та відображають єдиний сміховий аспект світу. Оскільки ми робимо акцент на святі, то нас цікавлять обрядово-видовищні форми сміхової культури.

На увагу заслуговує характеристика М. М. Бахтіним саме «святкового сміху», котрий, по-перше, є усенародним, тобто, сміються усі, це не індивідуальна реакція на те чи інше одиничне (окреме) явище; по-друге, він є універсальним, спрямованим на все й усіх, у тому числі й на учасників свята, увесь світ уявляється смішним, сприймається й розуміється у своєму сміховому аспекті, у своїй веселій відносності; нарешті, по-третє, цей сміх є амбівалентним, він веселий, радісний і, водночас, глузливий, котрий висміює, заперечує і стверджує, ховає і відроджує [1, с. 17]. Отже, до особливостей народної сміхової культури можна віднести: природність, нормативність, світовідчування та традиційність як характеристику народної культури в цілому.

З розвитком масових форм театрального мистецтва, сміх, частково зберігаючи архаїчне значення завершення трудів і боротьби за виживання, стає символом свята. Святкове спілкування характеризується колективним осміюванням, отже, задовольняє певні соціальні потреби і сприяє консолідації.

Сучасна сміхова культура має ряд особливостей. Розширюється спектр явищ, що осміюються, у порівнянні з минулими періодами: разом з поверхневим осміюванням усього незрозумілого виникають нові форми, орієнтовані на високоосвічену аудиторію, на вимогливого глядача. На розвиток сміхової культури, звичайно, впливають усі перипетії часу, коли загострюються соціокультурні протиріччя в умовах формування глобальної культури.

Література:

1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. М. Бахтин. 2-е изд. — М. : Худож. лит., 1990. — 543 с.

2. Бергсон А. Смех / А. Бергсон; предисл. и примеч. И. С. Вдовина. — М. : Искусство, 1992. — 127 с.

3. Гаєвська Т. І. До змісту понять «свято», «святок», «святкувати» / Тетяна Іллівна Гаєвська // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць; вип. XXV. — К. : Міленіум, 2010. — С. 76-81.