педагогика / методические основы воспитательного процесса

Тодорчук О.М.

Викладач 2 категорії

Дитяча художня школа

Енергодарської міської ради Запорізької області

м. Енергодар

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Вміння образно мислити і фантазувати дає людині можливість проявити себе в будь-якій галузі культурного простору, розвиватися у художній, науковій і технічній творчості. На формування образного мислення і творчої фантазії плідно впливає естетичне виховання дітей засобами образотворчого мистецтва. Адже образотворче мистецтво, впливає на дитину найефективніше, завдяки своїй універсальності плідно розвиває її емоційно-чуттєву сферу, пам'ять, увагу, образне і асоціативне мислення, формує загальну та естетичну культуру. Процес малювання збагачує внутрішній світ дитини, її духовне життя, пробуджує сприятливість до прекрасного, і є джерелом позитивних емоцій і вражень. А враження дитинства, визначають майбутнє кожної людини. Вони так само, як і роки навчання, основа для дорослого життя.

Дитина у віці 2 – 3 років починає малювати сама, цей процес розпочинається і розвивається інстинктивно у період раннього дитинства. Все що їм потрібно від дорослих на цій стадії творчого розвитку - це аркуші паперу у необмеженій кількості, і веселі яскраві олівці і фломастери. Маленький художник під чарами натхнення створює власний чарівний світ. Погляд замріяний і одночасно зосереджений; язичок, наче йому також цікаво, постійно виглядає. І не біда що фарбою замастили стіл, одяг, рученята і, навіть, носик – мистецтво потребує жертв. Але вони підростають. Один з десяти, не більше, час від часу візьметься щось намалювати. Причина в тому, що діти починають бачити недосконалість свого малюнка у порівнянні з натурою або роботами художників. Коли вони входять у період пізнього дитинства, настає етап розчарування і байдужості до малювання. Чи можливо цьому зарадити, як потрібно ставитись до художньої творчості у перехідному періоді, чи слід її стимулювати? Кершенштейнер, систематично дослідивши дитяче малювання, розподіляє весь процес розвитку дитячого малюнка на 4 ступені. Залишаючи в стороні стадію каракулей, штрихів безформного зображення окремих елементів і починає відразу з того періоду, коли у дитини з’являється осмислений малюнок.

4 ступені процесу розвитку дитячого малюнка по Кершенштейнеру

1. Схема – це початковий етап процесу розвитку, дитина малює схематичне зображення предмету, дуже далеке від реалістичного зображення. У малюванні фігури людини в основному передається голова, ноги, часто тулуб і руки. І цим, зображення фігури обмежується. Це так звані голово – ноги, схеми зображувані дитиною замість людської фігури. Зрозуміло, що ця бідність обробки, відбувається від недостатньої художньої мети, сприяють і технічні обмеження. Кругле обличчя з двома підтримуючими лініями відповідають тому, що дитині зробити легко і зручно. Суттєвою особливістю цієї стадії є те, що дитина малює по пам’яті, а не з натури навіть якщо зображувальний об’єкт знаходиться безпосередньо перед нею. Правильно, називають ці малюнки, рентгенівськими [2, с. 67].

2. Поява відчуття форми і лінії - в дитини поступово виникає потреба не тільки перелічувати конкретні ознаки об’єкта, але і передавати формальні взаємовідносини частин. На цій другій стадії дитячого малюнка ми помічаємо поєднання формального і схематичного зображення - це ще малюнки схеми, а з іншого боку ми знаходимо тут основи зображення, схожого на дійсність. Звичайно, ця стадія не може бути різко відокремлена від попередньої, однак вона характеризується значно більшою кількістю деталей, більш відповідає реальності, розміщення окремих частин об’єкту: таких вагомих пропусків, як відсутність тулуба або рук, більше не трапляється, весь малюнок наближатиметься до дійсного виду зображуваного об’єкту.

3. Правдоподібне зображення – схема зникає з дитячого малюнка зовсім. Малюнок має вигляд силуету або контурів. Дитина ще не може передати перспективи, пластичності предмету, але в загалі зображення предмету подібне до реального, схоже на його справжній вигляд. Зовсім невелика кількість дітей підуть далі третьої ступені власними зусиллями без допомоги викладачів. До 10-річного віку - це зустрічається лише у поодиноких випадках. З 11 років починає відокремлюватися певний відсоток дітей, здатних до просторового зображення об’єктів [2, с. 68].

4. Пластичне зображення – окремі частини предмета зображуються випукло за допомогою розподілення світла і тіней, з’являється перспектива, передається рух і більш менш повне пластичне враження від предмету.

Люкенс, у своїх дослідженнях про малюнки дітей, писав, що період охолодження дітей до малювання настає між 10 і 15 роками. Після цього етапу, інтерес до малювання наступає знову і приходиться він на період від 15 до 20 років. Але це нова хвиля зображувальної творчості, і її переживають тільки діти, з наявністю підвищеної обдарованості в художньому відношенні. Більшість дітей залишаються на все життя на тій стадії малювання, на якій їх застав цей переломний процес, і малюнки дорослої людини дуже мало відрізняються від малюнків 8 – 9 річної дитини, яка завершує свій цикл зацікавленості малюванням [2, с. 66].

Барнес, досліджуючи дитячі малюнки, доводить що цей етап приходиться на 13 – 14 років. Можливо встановити, що дівчата в 13, а хлопці в 14 років стають менш відважними в своїх проявах, у зв’язку з періодом статевого дозрівання. Діти, які зовсім відмовляються малювати - старше 13 років [2, с. 67].

Перевірити і дослідити актуальність цих тверджень, що до етапів розвитку сучасного дитячого малюнка, мені допоміг найулюбленіший малюками об’єкт зображення - фігура людини. Чому тільки малюками? Тому що саме вони 2 – 3 річні безстрашно, з величезним задоволенням і сяючими очима, малювали своїх милих голово - ніжок. Захоплено розповідаючи - малювали діти 4 – 5 років , 6 - 7 річні - сміливим розчерком додавали деталі, діти 8 – 9 років - старанно виводили і з гордістю дарували мені свої малюнки. 10 – 11 річні учні 5 класу загальноосвітньої школи, довго допитувались: «Навіщо Вам наші малюнки, що Ви будете з ними робити?» І на запитання: «Чи подобається вам малювати?» – дехто з дітей вже впевнено відповів: «Ні!» Збентеженість я побачила в очах підлітків до яких зверталась із проханням, намалювати людину. Сором’язливо віддали мені свої малюнки дорослі і ніби, виправдовуючись, пояснювали: «У зображуваної дівчинки руки заховані, тому що, я не вмію їх малювати».

Охолодження дітей до малювання, приховує за собою перехід малювання в нову, вищу стадію розвитку, яка стає доступна дітям лише за наявністю сприятливих зовнішніх стимулів, таких як художні зразки вдома, наявність природних здібностей до цього виду творчості або викладання образотворчого мистецтва [2, с. 68].

Про успіхи і досягнення у галузі розвитку дитячої творчості свідчить досвід роботи позашкільних закладів, зокрема Енергодарської дитячої художньої школи. Адже задача педагогічного колективу нашої школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині, яка прийшла до нас, повірити в свої сили, пробудити в собі талант. Протягом останніх шести – семи років, крім основного контингенту учнів 1 – 6 класів ( з10 річного віку ), суттєво збільшився прихід дітей молодшого шкільного віку до 0 – х класів ДХШ. Про успіхи і досягнення наших учнів свідчить велика кількість переможців міжнародних, всеукраїнських і обласних конкурсів дитячого малюнка. Молодших школярів віком від 6 до 9 років ми приймаємо до художньої школи без конкурсу і екзаменів. Л. С. Виготський, вивівши теорію співвідношення навчання і розвитку, довів, що навчання є рушієм розвитку дитини тоді, коли воно збігається у часі з оптимальними сензитивними (чутливими) періодами. Дошкільний вік загалом найбільш сензитивний до тих видів навчання, які впливають на розвиток сприймання, уяви й образного мислення [2, с. 15].

Дитина молодшого шкільного віку безпосередня, смілива, емоційна в її психіці відбуваються важливі зміни, які впливають на спосіб мислення, почуття, стосунки з оточуючим світом. В цей період маленька людина починає усвідомлювати своє внутрішнє « Я» та відокремлювати себе від оточення. Продовжуючи відчувати себе дитиною, вона водночас прагне розмірковувати, оцінювати і поводитися як доросла людина, однак в образотворчій діяльності - це майже неможливо, тому діти цієї вікової категорії ще не можуть передавати об’ємність та реальні пропорції об’єктів, їхнє розташування у просторі та колірні відмінності. При виконанні завдань за уявою або з пам’яті діти молодшого шкільного віку легко змінюють задум під час роботи, переходять від одного сюжету до іншого, можуть лишити малюнок незакінченим. Все це пояснюється іншими віковими особливостями молодших школярів – нестійкою увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати та зосереджуватися, швидко втомлюваністю та збуджуваністю. Спостережливість ще розвинута досить слабо і тому потребує особливої уваги у процесі навчання. Просторово - об’ємні зображення на площині вони роблять з допомогою до перспективних прийомів, а в роботі з кольором використовують переважно так звані «відкриті» кольори (тобто кольори – фарби), не звертаючи уваги на колірні відтінки та сполучення. . Але їхні роботи завжди мають смислове значення [5, с. 5-6]. Психологи приходять до спільного висновку, що на цій стадії малюнок дитини - це перелік або графічна розповідь дитини про зображуваний об’єкт.

Уроки образотворчої діяльності - важлива частина всебічного, гармонійного розвитку особистості кожної дитини. Завдяки художній творчості відбувається процес формування образного та асоціативного мислення, пам’яті, творчої фантазії, уваги, моторики і координації рухів. Однак, цьому процесу, все ще заважає розповсюджена думка про те, що для занять художньою творчістю потрібні природні здібності, якими більшість дітей не володіє, і тому немає потреби заохочувати їх до цього виду діяльності. І навіть завітавши з дитиною до художньої школи, деякі батьки вагаються , чи зможе їхня дитина навчитись малювати, знову ж таки, у порівнянні з кимось іншим. Ця помилкова думка і критична лінія поведінки з боку дорослих, стосовно дитячої творчості, недопустима. Кожна дитина молодшого шкільного віку із задоволенням долучиться до мистецтва і творчості, якщо ми, дорослі, батьки і викладачі, зрозуміємо, підтримаємо, допоможемо і, звертаючись до кожного маленького художника, скажемо, що він здібний, сміливий і талановитий.

Беручи до уваги наукові дослідження процесів розвитку дитячого малюнка, враховуючи особливості вікової психології і сензитивні періоди навчання і розвитку дітей молодшого шкільного віку, на основі власного педагогічного досвіду, я працюю над розробкою проекту програми для 0 – х класів ДХШ «Дивосвіт». Проект має складатися з трьох навчальних програм - молодша вікова група (з 6 років), середня вікова група ( з 7 років) і для старшої вікової групи (з 8 і 9 років). Програми будуть пов’язані загальною методичною концепцією і побудовані на основі принципу безперервності і повторення з поступовим ускладненням змісту навчального матеріалу для кожної вікової групи. Послідовність тем і завдань забезпечуватимуть між предметний зв'язок дисциплін: «Малюнок», «Живопис», «Композиція», і нададуть можливість згрупувати їх у невеликі розділи . Всі три предмети у такому взаємозв’язку дозволяють успішно формувати знання, вміння і навики учнів, змінюючи час від часу види діяльності.

Головна концепція проекту програми «Дивосвіт»: розвиток у дитини стійкого інтересу до образотворчої діяльності.

Наявність інтересу допомагає учню долати труднощі, виховує потребу до знань і вміння використовувати ці знання в художній практиці. Під впливом інтересу, змінюється весь характер діяльності учня: поліпшується творча продуктивність, підвищується рівень естетичного сприйняття. Інтерес додає учневі позитивних емоційних переживань і благотворно впливає на всебічно гармонійний розвиток особистості дитини.

Орієнтиром для початку роботи над проектом програми «Дивосвіт» (молодша вікова група), я обрала для себе малюнок 6 – річної дитини на першій стадії розвитку – схема. Вона малює те, що їй відомо про зображувальний об’єкт, те що на її думку в ньому найбільш суттєве. З цієї ж причини дитина часто зображує на малюнку зайве, те, чого вона не бачить; несвідомо ігноруючи в зображенні очевидні, але не суттєві для неї об’єкти і деталі [6, с. 54]. Не тільки прямі спостереження, але й аналіз малюнків вказують на те, що дитина малює по пам’яті. На уроці 6 – 7 річні діти малювали портрет мами, і не рідко поряд з мамою з’являвся ще хтось дуже важливий у їхньому житті. На цьому ж уроці я здогадалась, що одна з мам вагітна і чекає другу донечку. У зображенні людини або тварини в профіль ми іноді спостерігаємо зображення обох очей, рот зображений в фас. Просторово - об’ємні зображення на площині вони роблять з допомогою до перспективних прийомів. Діти ще й досі використовують рентгенівський малюнок, наприклад: у зображенні одягненої людини, спочатку малюють голову, тулуб, руки, ноги, а потім діють як при одяганні ляльки, домальовуючи одяг поверх тіла. Із величезним задоволенням малюють фарбами. Радіють кольорам, їх поєднанням у процесі роботи. Дитині взагалі приємно мазати, змішувати, створювати нові кольори. Що стосується поетапності зображення - тут все логічно. Об’єкти на малюнку з’являються послідовно, по мірі їх значимості і важливості для дитини, таким чином, якщо на сімейному портреті дитина когось забула або не схотіла намалювати, то треба якомога хутчіш щось змінювати на краще і звичайно - не дитячий малюнок. Головне про що потрібно пам’ятати у спілкуванні і роботі з дітьми - це психологічне здоров’я кожної дитини.

Для організації навчально–виховного процесу у дітей молодшого шкільного віку дуже важливо знати і враховувати процеси розвитку дитячого малюнка, вікові психологічні особливості і сензитивні періоди які вже заклала природа, для того щоб потік стихійної, спонтанної дитячої творчості , обережно спрямувати в русло творчості пов’язаної з оволодінням техніками і матеріалами, уміннями і навичками. Дитину потрібно навчити володіти матеріалом,тим особливим засобом вираження, який дають композиція, малюнок і живопис. Тільки культивуючи оволодіння матеріалом, ми зможемо правильно спрямувати розвиток дитячої творчості. Задача навчання складається з двох основних напрямків: з одного боку потрібно розвивати творчу уяву, з іншого, навчати процесу відтворення образів. Тільки там, де є достатній розвиток обох напрямків, дитяча творчість може розвиватися правильно [3, с. 12].

Одним з важливіших факторів організації навчально-виховного процесу - є розвиток у дитини стійкого інтересу до образотворчої діяльності. Проведення першого уроку має важливе значення для формування у дітей інтересу до практичної художньої діяльності. Тема - обов’язково вільна, матеріал теж на вибір учня. Малюючи по пам’яті, необмежені у матеріалі і форматі, діти максимально розкриваються і дають змогу викладачу (сторонній людині , яку вони вперше бачать) зазирнути в свій внутрішній світ радостей і переживань. Цим моментом не можна нехтувати, проявивши інтерес і повагу до дитячої творчості, викладач викликає довіру до себе, відкриває дитячі серця.

Добираючи теми і завдання для уроків, я використовую процеси розвитку дитячого малюнка і вікові психологічні особливості дітей як основу для пояснення нового матеріалу. Коли дитина відчуває що вона хоч трохи знайома з тим, що відбувається на уроці, її дуже легко інтригувати, зацікавлювати і тим самим поширювати її знання. Етап малювання голово – ногів вони вже переросли, але ще добре пам’ятають і він допомагає пояснити і навчити основам компоновки фігури людини на площині. « Де буде голова? …А ноги?»- і розмір фігури вже визначений, далі діти вже самі розуміють чого не вистачає і не вагаючись домальовують свої перші вже закомпоновані образи. Допомога викладача, у такій особистій справі як створення образу, іноді потрібна дитині, але робити це треба обережно і тільки з допомогою правильних слів, жестів і міміки. Рентгенівський малюнок, допоможе викладачу пояснити, а дітям зрозуміти взаєморозташування об’єктів на площині. Наприклад: виконуємо поетапну композицію «Жили – були дід та баба …» За допомогою традиційного початку багатьох таких знайомих і улюблених казок, діти з легкістю засвоять новий матеріал. На зображувальній площині спочатку компонуємо діда, потім перед дідом стає на малюнку баба, і останньою зображуємо маленьку онучку Снігуроньку. Перед етапом малювання потрібно розіграти з дітьми сценку появи діда, баби і Снігуроньки. Спостереження з наступним процесом малювання дуже важливе для ґрунтовного навчання образотворчій грамоті. Ще одна характерна особливість дитячого малювання - це прагнення відобразити величезну кількість деталей на початку зображення, не намалювавши, навіть, загальної форми об’єкту. Організовувати завдання на уроці потрібно так щоб відволікати дітей від насиченої деталізації на початку зображення і вчити працювати від плями. Отже, спочатку загальна форма, а вже потім деталізація і оздоблення. Дитячі долоньки найкращі помічники у розумінні загальної форми і її компоновки на площині. В нас на уроці вони перетворюються то на пташку, то на рибку, стають гілочками на деревах, яскравими метеликами, гарними квітами, пухнастими рукавичками і веселими медузами. Подібні перетворення власних, таких знайомих долоньок, на безліч нових, непередбачуваних образів весь час інтригують, дивують і підтримують стійкий інтерес на різних етапах процесу навчання. Долонька - це мобільний шаблон, який завжди під рукою.

Познайомити дітей з фарбами допоможе казка. Казка – особливий жанр поетичної творчості. Мова її яскрава і кольорова, в ній багато фантастичного, небувалого і чарівного. Вона є часткою краси, завдяки їй діти пізнають світ розумом і серцем, виявляють своє ставлення до добра і зла. Люблять діти казку слухати, читати, а особливо малювати. Якими кольорами малювати чудеса дітям теж розповідає казка. «Є на світі диво Радуга – дуга. З неї чарівники – художники і беруть свої кольори. А ви, наші маленькі учні, ще тільки навчаєтесь бути чарівниками і тому всі кольори і відтінки одержуватиме шляхом змішування…» Дитині радіють кольорам, їх поєднанням у процесі роботи їм взагалі приємно мазати, змішувати, створювати нові кольори. Дивуються чудесам які вони створюють власними руками з допомогою фарб і пензлів, на великому форматі паперу.

Гра - основна форма розвитку стійкого інтересу у дитини. Гра - це природний стан дитини, і зважаючи на те, що нервова система дітей шостого року життя дуже вразлива, то весь свій досвід діти краще засвоюватимуть якщо ми, дорослі, використовуватимемо гру у навчанні. Урок повинен нагадувати дитині природне середовище, тобто гру з елементами навчання, а не навпаки. Діти втомлюються вже від самого слова навчання. Отже, граючись, будемо навчати дітей бути учнями [1, с. 22]. Процес переходу від гри до навчання, повинен бути поступовим. У структурі кожного уроку потрібно дотримуватись поетапного повідомлення і виконання завдання - це обов’язково повинно бути у ігровій формі, і з несподіванкою. Таким чином, за урок буде не один, а декілька моментів сприйняття і повторення навчального матеріалу, і всі вони будуть ефективними. На уроці бувають випадки, коли дитина зовсім розгубилася перед поставленою задачею. Наприклад, ледь не плачуча дитина каже: «Я не знаю як малювати котика». Потрібно пробудити її уяву і пограти з нею. «За плющи очі, і уяви собі котика. Який він? Біленький, руденький чи зелененький?» І ось дитина вже посміхається. «А якої форми в нього голова? Трикутна, квадратна?» – дитина сміючись хапається за олівець і відповідає: «Кругла, ось така!» І вона вже із задоволенням малює.

Одна з форм розвитку стійкого інтересу до художньої діяльності - колективна творча робота всієї групи. При створенні колективної композиції, кожна дитина відчуває як свою індивідуальність, так і вплив колективу. Наприклад: на початку роботи над колективною композицією кожен учень створює власне «Віконечко» в якому зображує себе і того з ким хотів би знаходитись поряд. Наступний етап. Використовуючи «Віконечка» створити гармонійну, колективну композицію «Дім, який побудували діти», кожна дитина відчуває себе активним учасником такої важливої і цікавої колективної творчості. В учнів розвивається здатність комплексного бачення складної, багатопланової композиції, в ігровій формі вони знайомляться і засвоюють нову техніку – колаж, вдосконалюють навички роботи в техніці – аплікація. Важливість такого роду завдань важко переоцінити, бо в процесі їх виконання розвивається відчуття співдружності, власної гідності і взаєморозуміння.

Дітей захоплюють різні життєві події: осінній дощик, день народження, перший сніг, новорічні свята, цукерки, весняні квіти, маленьке кошенятко, повітряні кульки, літнє сонечко - весь цей калейдоскоп яскравих подій і цікавих спостережень, можна виконати у різноманітних художніх техніках і розфарбувати всіма кольорами веселки. Вправи і творчі завдання, композиційні рішення і ігрові моменти, казково – фантастичні сюжети і образи, переплітаються між собою, доповнюють один одного і збагачують можливості викладача надихнути дітей до творчості. Розділіть з дітьми радість від знахідок у малюванні, у створенні образів, підтримуйте і підбадьорюйте їх у процесі роботи, це надасть їм впевненості у собі.А спілкування і робота побудовані на взаєморозумінні, повазі та посмішці - підтримуватимуть інтерес,приноситимуть велике задоволення і високі результати у навчанні. Далеко не всі діти у майбутньому стануть художниками-професіоналами, проте любити, розуміти мистецтво будуть всі, і щасливих, вражених красою особистостей стане на багато більше.

Список використаної літератури

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – М., 1991.

2. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психол. очерк: Кн. для учителя. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с.

3. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К., 1978.

4. Кондратюк А. П. Педагогика. – Киев.: Вища школа, 1982. - 381с.

5. Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі: Методичний посібник. – Рівне.: ТзОВ «Каліграф», 2000. – 79 с.

6. Яремків М. М. Композиція: творчі основи зображення. Навчальний посібник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 112 с.