Право/2. Административное и финансовое право

Саєнко С.І.

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Гносеологічна рівноправність – визначальна характеристика методів дослідження норм адміністративного права

Вважаємо, що методологічним орієнтиром для пізнання феномену норми адміністративного права повинна стати критична переоцінка кожним науковцем того усталеного постулату, що в певній обраній для себе системі методів наукового пізнання одні із методів можуть бути визнані як такі, що «переважають» над іншими чи є більш цінними для звершення наукових відкриттів. Слід зазначити, що подібні методологічні орієнтири вкладаються в свідомість дослідників вже давно через пропозиції використовувати певні класифікації методологій. Так, зокрема, свого часу правознавцям було запропоновано керуватися як загальним - тільки діалектико-матеріалістичним методом, з можливим паралельним використанням загальних, спеціальних і приватних методів [1, с. 21-28]. Проте, окремі вчені хоча й передбачали, що зазначені методологічні обмеження не зможуть ефективно позначитися на якісному розвитку юридичної науки, при цьому все-таки не знайшли нічого кращого, як запропонувати науковому співтовариству піти шляхом, обмеженого іншими крайнощами методологічного ряду.

Остання теза найбільш виразно відображена в точці зору А.Б. Венгерова, який, заявивши про необхідність переоцінки у найближчому майбутньому ролі діалектико-матеріалістичних переконань, паралельно зробив акцент на необхідності заміни останніх лише методологією синергетики – «наукою про самоорганізуючі, випадкові процеси». Синергетика, на думку згаданого автора, має або поглинути діалектику та зробити її своїм приватним методом (і то, лише для деяких сфер), або ж взагалі замінити її принципово новими підходами до дійсності [2, с. 317-318].

Не піддаючи судження А.Б. Венгерова про діалектико-матеріалістичний метод пізнання ґрунтовному аналізу, відзначимо тільки, що ми солідарні з ним в одному - цей метод (так само як і будь-який інший гносеологічний спосіб або прийом, на наш погляд) не може бути протиставлений іншим методам наукового пізнання, зокрема й при вивченні феномену норми адміністративного прав. Вважаємо, він займає у ряді методів, що використовуються науковим співтовариством, рівне з ними положення. І цю передумову не слід забувати будь-якому досліднику, що, безсумнівно, позначатиметься на всебічності пізнання ним об’єкту свого наукового інтересу.

Але варто звернути увагу й ще на один підхід, що останнім часом презентується в якості альтернативної методологічної основи дослідження правової дійсності. Так, наприклад, з метою здійснення наукового прориву в дослідженні правової проблематики, окремі науковці запропонували піти по іншому шляху, використавши класифікацію методів, градація яких ними проведена з урахуванням рівня наукового пізнання. Акцент у запропонованій класифікації зроблений на необхідності застосування методів вищого, середнього та нижчого рівнів пізнання правової дійсності. Вищий рівень у структурі методології авторами був визначений як філософсько-світоглядний, за допомогою якого можна встановити головні напрями та загальні принципи пізнання в цілому. Середній рівень охарактеризований як загальнонауковий (міждисциплінарний), на якому прийоми та способи пізнання запропоновано використовувати для отримання знань про особливу групу однотипних об’єктів. І, нарешті, приватно-науковий рівень, на думку розробників класифікації, може дозволити врахувати специфіку окремого об’єкту та предмета дослідження, що власне й підтверджує нижчий рівень наукового пізнання [3, с. 24-25].

Ми переконані, що ця класифікація, як і попередньо згадана, не може вважатися цілком придатною для практичного застосування в дослідженнях правової проблематики, зокрема й норм адміністративного права. Зумовлено це тим, що розрізняючи вищий, середній і нижчий рівні пізнання, прибічники названої класифікації тим самим вільно чи мимоволі ставлять різні методи пізнання в нерівне положення. При її використанні в якості методологічної основи може створитися таке уявлення, що методи, які відносяться до нижчого рівня пізнання, є якимись менш важливими методами і можуть не використовуватися при пізнанні сутності та змісту тих чи інших правових явищ. Навпаки, методи, що включаються в його вищий рівень, є вже найголовнішими методами пізнання і тому лише вони спроможні виконати всі гносеологічні завдання.

Насправді, як нам здається, у науці не може бути більш значущих і менш значущих методів пізнання. Усі наукові методи в рівній мірі цінні та важливі. Тому праві ті дослідник, які наголошують, що навіть при появі нових методологічних підходів та подальшому їх використанні, необхідно ґрунтуватися на принципі додатковості, а не на зміні одного уявлення на інше. Підходи й методи повинні доповнювати один одного для цілісного відображення правової реальності й вироблення продуктивних знань про неї [4, с. 12]. І це головна аксіома, якою доцільно керуватися, досліджуючи сутність і зміст норм адміністративного права.

Література:

1. Общая теория государства и права: академический курс в 2-х т. / отв. ред. проф. М.Н. Марченко. - Том 1. Теория государства. - М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416 с.

2. Венгеров А.Б. Теория государства и права: учебник / А.Б. Венгеров. - М.: «Новый юрист», 1998. – 624 с.

3. Вележев С.И. Нормативность и казуальность права: теоретико-методологический и сравнительно-правовой анализ: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Вележев Сергей Иванович. – Санкт-Петербуржский университет МВД России. - СПб., 2005. – 339 с.

4. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології: монографія / Н.М. Пархоменко. – К.: ТОВ «Видавництво “Юридична думка”», 2008. – 336 с.