Право/3.Охрана авторского права.

Швець Г.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельного університету, Вінниця

Літературна творчість як вид інтелектуальної власності

Інтелектуальна діяльність у сучасному світі є вельми розповсюджена, адже постіндустріальне суспільство намагається прискорити процес розвитку суспільства та полегшити його роботу.

         Перелічити все, що належить до поняття інтелектуальної діяльності, - робота довга і безперспективна, адже творчість людини немає меж і наявний сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами. Творчість – це поняття досить абстрактне, але  його вияви надають нам доволі матеріальні результати.

Дослідження інтелектуальної творчості як шляху отримання матеріального прибутку є важливим та актуальним.

Попередні дослідники погоджуються з важливістю інтелектуальної діяльності та її захисту. Вперше його вжив суддя Масачуссетського окружного суду Чарльз Вудбері в рішенні у справі Davoll et al. v. Brown,відзначивши: «лише в такий спосіб ми можемо захистити інтелектуальну власність, праці розуму, творіння та інтереси людини…, як ми захищаємо вирощувані ним пшеницю чи птаха». У 1846 р. французький автор А. Неон ужив термін «propriété intellectuelle» в праці «Цивільне право авторів, артистів та винахідників», у якому розглядались аспекти прав володіння та розпорядження результатами інтелектуальної діяльності. [4]

 До наших земляків можна віднести А. Кубаха, який розглядає інтелектуальну творчість як можливість отримання матеріальної чи суспільної користі з її плодів.

Метою даної статті  є аналіз понять інтелектуальної власності, а в особливості літературної творчості та її ознак,авторські права та захисту авторських прав в Україні.

Поняття «інтелектуальна власність» розуміють у значенні, проголошеному в Конвенції «Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності», що підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року, а саме: «Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб». [5]

За А. І. Кубахом, інтелектуальна власність повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність може не приносити прибутку, але при цьому вона створює додаткові труднощі для конкурентів, полегшуючи тим самим просування власних товарів і послуг виробника на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.

 Літературно-мистецька діяльність — особливий вид творчої інтелектуальної діяльності, що характеризується такими специфічними ознаками: об'єктом правової охорони виступає твір, виражений у певній об'єктивній формі, яка унеможливлює його відтворення; об'єктом правової охорони виступає форма, а не зміст твору; правова охорона надається твору незалежно від його науково-теоретичного чи художньо-естетичного рівня, жанру, призначення, суспільних та інших якостей; літературно-художня діяльність та її результати не підлягають будь-якій перевірці на відповідність вимогам закону; літературно-художня діяльність та їх результати не підлягають будь-якому обмеженню та ліцензуванню, перевірці, експертизі тощо (свобода слова, — конституційний принцип літературної діяльності); авторське право на літературно-художній твір виникає з факту його створення, а не реєстрації; застосування результатів літературно-мистецької діяльності сприяє збагаченню внутрішнього світу людини, розвитку особистості. [6]

Особливим інструментом для у формуванні понять «інтелектуальна власність» та «літературна творчість» є авторське право. Авторське право є

підгалуззю цивільного права і ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. [3]

Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва.

Авторські права — це набір суб'єктивних виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

Для того, щоб бути об'єктом авторсько-правової охорони, твори літератури і мистецтва мають об'єктивно існувати, знаходитись в будь-якій об'єктивній формі. Об'єктивність твору означає його дійсне, безумовне існування. Щоб твір став доступним іншим людям без посередництва автора, він має знаходитись в такій об'єктивній формі, яка може сприйматися людськими почуттями: за допомогою зору і слуху, а за відсутності зору — шляхом відчуття через дотик (твори для сліпих). Об'єктивність форми твору в більшості випадків ототожнюється з матеріальністю його форми. Визначаються такі об'єктивні форми, в яких можуть існувати твори літератури і мистецтва: письмова; усна; форма звукового чи відеозапису; образотворча; об'ємно-просторова; цифрова. [5]

Тут об'єднані різні категорії. Наприклад, письмова форма є також формою зображення, оскільки обидві є двохвимірними (плоскими) матеріальними об'єктами, на яких може бути зображено І твір літератури за допомогою знаків писемності, Якщо зробити копію з письмового твору, це буде той же твір, а якщо зробити копію з картини або скульптури, копія так і залишиться копією, навіть якщо вона нічим не відрізняється від оригіналу.

До 1991 року в Україні, як і всьому Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності були відсутні спеціальні закони про охорону суспільної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Виключенням був розділ IV «Авторське право».

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Основною формою охорони результатів творчої діяльності був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об’єкта творчої діяльності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виключних авторських прав. Воно дозволяло виключно використовувати випущені у світ твори на телебачення, радіо, кіно та газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб’єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

 Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини, у сфері інтелектуальної власності. Законом України «Про власність» результати інтелектуальної власності вперше були визнані об’єктами права власності. [3]

         Особливою сферою розповсюдження та захисту результатів літературної діяльності є видавництво - спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції (Закон від 05.06.1997р. №318/97-ВР «Про видавничу справу»).

         Згідно зі ст. 1109 Цивільного кодексу України, автор книги може укласти з видавництвом договір. У договорі зокрема визначаються сфера використання твору (конкретні права що надаються за договором способи використання твору територія та строк на які надаються права тощо) розмір порядок і строки виплати плати за використання твору а також інші умови які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 Кодексу).

Якщо у договорі про видання твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (ч. 8 ст. 1109 Кодексу).

Умови виконання замовлення на видавничу продукцію права та обов’язки сторін визначаються договорами між автором (співавторами) їх спадкоємцями чи особами яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права на об’єкт замовлення замовником видавцем виготовлювачем та розповсюджувачем укладеними відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 28 Закону у видавничій справі забороняється реалізовувати видавничу продукцію без дозволу її власника (співвласників), а також з порушенням законодавства України з питань інтелектуальної власності.

Договір замовлення – це особливий вид договору між видавництвом і автором, за яким видавництво наймає письменника задля створення певного твору. Із умов договору чітко видно, що видавництво вже є власником майнових прав і стало замовником даного твору. У цьому випадку автор передає майнові права - тобто право видавати (можливо, ексклюзивно) свої твори. Це повинно називатися «Авторський договір про видання твору» або «Договір про видання авторського твору». При цьому слід чітко розуміти, що за договором автор передає майнові права - тобто права на публікацію і поширення його твори. Якщо в договорі окремо не зазначено, що майнові права передаються виключно (тобто автор не має права протягом терміну дії договору передавати аналогічні права на це ж твір іншим видавництвам) - вони вважаються невиключними. Немайнові права (право автора називатися автором свого твору) за договором передаватися взагалі не можуть, тому що це заборонено законодавчо. 

Авторські договори укладаються у письмовій формі. Виняток: договір

про опублікування твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо)

може укладатися в усній формі.

         У договорі обов’язково визначено, які саме права на використання

твору передаються і чи є ці права виключними.

Майнові права, не зазначені у договорі як передані, зберігаються за суб’єктом авторського права. Якщо не зазначено інше, передані права вважаються не виключними.

У договорі вказано істотні умови:

- строк дії договору;

- спосіб використання твору;

- територія, на яку поширюється передане право;

- розмір та порядок виплати авторської винагороди;

За вимогою однієї з сторін можуть бути і інші умови.

         Умови договору є не дійсними, якщо:

- погіршують становище автора (правонаступника) у порівнянні з обумовленим чинним законодавством;

- обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи у зазначеній галузі;

На сьогоднішній день є розповсюдженим незаконне використання продуктів інтелектуальної творчості, в особливості результатів літературної діяльності.

Щодо адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності, то ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнає адміністративно караним таке порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, як незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом. [2]

Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності, насамперед, може бути здійснено судом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. [1]

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права", порушенням авторського права і суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є, наприклад: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав, та їх майнові права; б) піратство у сфері авторського права і  суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору та низка інших порушень. [3]

Закон дозволяє в деяких випадках вільно використовувати твір без

згоди автора чи відтворювати примірники твору бібліотекам або архівам,

для навчання та в особистих цілях.

Закон дозволяє вільно використовувати твір без згоди автора, але з

обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення у разі:

  - використання цитат, в тому числі в формі оглядів преси, включення

уривків з виступів і творів до фонограм, відеограм, програм мовлення;

  - як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення чи передачах навчального характеру;

  - відтворення в пресі (передрукування) чи публічне виконання опублікованих в газетах чи журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи творів такого ж характеру, якщо це спеціально не заборонено автором (немає примітки: передрук без дозволу заборонено);

  - відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці

виставках, у колекціях тощо.

Без згоди автора дозволяється:

-         відтворення бібліотеками і архівами примірників твору репрографічним способом;

-          за замовленнями фізичних осіб для використання з метою освіти чи

приватного дослідження (мова йде про окремі статті чи уривки творів);

-         для збереження або зміни пошкоджуваного чи загубленого примірника своєї бібліотеки або з фонду аналогічної бібліотеки, коли це не має систематичного характеру;

-         репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних

занять або як ілюстрації для навчання;

-         відтворення виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім’ї

(за винятком архітектурних споруд, комп’ютерних програм, репрографічного

відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва). [6]

В усіх інших випадках використання твору без згоди автора забороняється законом.

Література

1.                 Цивільний кодекс України від 16.03.2003р.

2.                 Кримінальний кодекс України від 15.04.2001р.

3.                 Закон України „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р., № 3792 – XII.

4.                 Цибульов П. М. Основи інтелектуальної    власності: навчальний посібник / П. М. Цибульов. — К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2005. —     108 с

5.                 Верба І.І. Основи інтелектуальної власності: навчальний посіб-

ник/ І.І.Верба, В.О.Коваль; за ред. С.В. Чікін. – 2-ге вид., перероб.

і доп. – К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 262 с.: 23 іл.

6.                 Право інтелектуальної власності: Академ. курс: підручник для студентів вищих навчальних закладів /    О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський,  В. С. Дроб’язко та ін.; за ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — 2-ге вид., переробл. та доп. — К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. — 672 с.