Право/ 5. Кримінальне право та кримінологія

к.ю.н., доцент Романюк О.І., Познякова Н.Ю.

Донецький Національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

Регулювання піратства в міжнародному морському праві

 

 

 Проблема боротьби з морським піратством останнього часу набула значної актуальності. За даними Міжнародного морського бюро, забезпечення безпеки мореплавства є найважливішою умовою реалізації державами принципу свободи відкритого моря [1].

Морське піратство давно стало серйозною проблемою для всього світового співтовариства. У 2012 р. було скоєно 297 піратських нападів на морі. Велика їх частина була здійснена біля узбережжя Сомалі - 150 випадків. Порівняно з 2011 р. - це набагато менше (439 нападів). Вказана тенденція обумовлена значним зниженням рівня піратської активності в районі Сомалі, проте акваторії біля берегів Східної та Західної Африки залишаються найбільш небезпечними - 150 нападів на судна у 2012 р. Важливу роль у зниженні кількості піратських атак відіграло співробітництво між країнами з питань протидії піратству. Невтішною є статистика й для України: за останні роки було захоплено десятки суден з українськими моряками. Серед найбільш резонансних захоплень - судна "Фаїна" (з вантажем зброї), "Аріна", "Леман Тімбер", "Lugela" та "Beluga Fortune" [2].

Для України проблема морського піратства масштабно постала у 2005 р. із захопленням судна "Panagia" з повністю українським екіпажем. Спеціальна група співробітників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, що займалася визволенням судна, стикнулася зі значною кількістю проблем, основні з яких полягали в недосконалості міжнародно-правових норм та взаємодії спеціальних служб і правоохоронних органів зарубіжних держав. Тому у сфері вирішення питань протистояння загрозам з боку морських піратів досі актуальною є тема розвитку міжнародної співпраці держав.

Основи сучасної міжнародної співпраці в боротьбі з морським піратством були закладені Женевською конвенцією про відкрите море 1958 року. Згідно неї дії піратів визначалися як неправомірний акт насильства, затримання або пограбування, здійснюваний в особистих цілях, у відкритому морі, проти якого-небудь судна або літального апарата, осіб або майна в місці, що знаходиться за межами юрисдикції будь-якої держави. Відповідно до конвенції держави зобов'язані сприяти знищенню піратства у відкритому морі та місцях за межами юрисдикції будь-якої держави [3].

Згодом для вирішення цього завдання під егідою ООН було прийнято такі міжнародно-правові документи, як: Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі (1974 р.) - Конвенція СОЛАС-74; Конвенція ООН з морського права (1982 р.); Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988 р.); Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988 р.) тощо. У зазначених документах була закладена міжнародна правова основа боротьби зі злочинністю на морі. Наприклад, ст. 100 Конвенції ООН з морського права 1982 р. вимагає від усіх держав безкомпромісної боротьби з піратством [4].

Згодом правові положення цих документів отримали свій розвиток у вигляді нових редакцій, доповнень і додатків, резолюцій, а також інших документів Міжнародної морської організації - ІМО.

У багатьох країнах почали усвідомлювати, що боротьба зі злочинністю на морі, зважаючи на її специфічність і складність, не може бути прерогативою окремого державного органу або держави, головну координуючу роль у цьому процесі відіграє ІМО й особливо її Комітет з безпеки на морі – КБМ. У листопаді 2001 р. на 22-й сесії Асамблеї ІМО було одноголосно прийнято Резолюцію А.924(22), що констатувала необхідність вироблення нових заходів стосовно захисту суден. У грудні 2002 р. на II конференції держав-учасниць СОЛАС-74 було прийнято низку нових рішень щодо посилення безпеки на морі як доповнень до СОЛАС-74. Зокрема, був ухвалений Міжнародний кодекс з охорони суден та портових засобів (Кодекс ОСПЗ), який набув чинності з 1 липня 2004 року.

Важливу роль у координації зусиль міжнародного морського співтовариства в питаннях боротьби з піратством відіграє Міжнародне морське бюро - ММБ, засноване в 1991 р., а також Центр інформації про піратство ММБ, відкритий у 1992 р. в малайзійському місті Куала-Лумпур.

2 червня 2008 р. Рада Безпеки ООН на 5902-му засіданні ухвалила Резолюцію №1816, у якій закликає держави активізувати та координувати свої зусилля з метою протидії актам піратства й озброєного розбою біля узбережжя Сомалі, а також ухвалює, що протягом шести місяців з часу прийняття резолюції держави, які співпрацюють із перехідним урядом Сомалі в боротьбі з морським піратством, можуть: входити в територіальні води Сомалі з метою припинення актів піратства, як це дозволяється робити у відкритому морі стосовно піратства за нормами міжнародного права, і використовувати всі необхідні для цього засоби [5]. Україна стала однією з небагатьох держав-нечленів Ради Безпеки ООН, яка є співавтором. Ухвалення цього документа стало продовженням проведених тематичних дебатів Ради Безпеки щодо боротьби з піратством, одним із ініціаторів яких виступила наша держава. У резолюції виражається стурбованість поширенням піратства на західну частину Індійського океану та підтверджується рішучість світової громадськості боротися з цим явищем. Документ припускає продовження дії затверджених резолюцій, якими було санкціоновано проведення державами і регіональними організаціями військово-морських операцій та інших заходів у територіальних водах Сомалі. Резолюція РБ ООН № 1816 стала основною нормативною підставою для початку 8 грудня 2008 р. антипіратської операції ВМС Європейського Союзу "Атланта" та у січні 2009 р. операції багатонаціональних військово-морських сил Combinet Task Force -151 (CTF-151), що складаються з кораблів понад 30 країн, ініційованої США.

Оскільки для України проблема морського піратства має особливу актуальність, державні органи вивчали питання залучення кораблів ВМС України до операції Євросоюзу. Так, група Центру спецоперацій "А" СБУ та військовослужбовці 801-го загону ВМС України (боротьба з підводними диверсійними силами та засобами) готувалися до виконання завдань щодо боротьби з піратами в Аденській протоці на одному з кораблів військово-морських сил нашої держави [6].

Таким чином, проблема боротьби з піратством насьогодні залишається актуальною: вона впливає на торгове судноплавство в певних районах Світового океану і навіть – на стан регіональної безпеки. Без координації зусиль міжнародного співтовариства і розвитку регіонального співробітництва успішна протидія і боротьба з такими актами насильства в сучасних умовах неможлива.

Література:

1.     Панфілова Ю.М. Відмежування поняття піратства, як міжнародного правопорушення, від інших видів злочинів, які вчиняються у водах світового океану / Ю.М.  Панфілова // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Науковий журнал. – 2012 – №5 (64).

2.     Морське піратство як загроза міжнародній безпеці. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uaforeignaffairs.com/ua

3.     Женевская конвенция о территориальном море и прилежащей зоне 1958 года. // Ведомости Верхо­вного Совета СССР. - 1964. - №43. – ст.472.

4.     Конвенция ООН по морскому праву. Органи­зация Объединенных Наций. – Нью-Йорк. – 1984. – 316 с.

5.     Резолюция Совета безопасности ООН №1816 (2008) Положение в Сомали – [Електронний ре­сурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/ documen/scresol/res2008/res1816.htm

6.     Богданов Д. Предложения Украины по борь­бе с пиратством, от которых трудно отказаться // Defence express 22.09.10 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.defence-ua.com/rus/ hotnews/?id=33059&prn=yes