Корсун Сергій Іванович

кандидат психологічних наук, доцент,

доцент кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ, Україна, м. Київ

ДО ПИТАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ТЕРОРИСТИЧНОЇ ВІКТИМНОСТІ

Світова глобалізація безпосередньо призводить до того, що тероризм, як міжнародна загроза, набуває досить широкого поширення та наближається впритул не лише до кожної держави, але й до кожного громадянина, до кожної людини. Таким чином, терористичні загрози у сучасному світі наявні і вони стосуються кожного. Наразі, юридичні науки приділяють певну увагу проблемам протидії та боротьби з тероризмом, створюються відповідні закони, нормативні акти. Водночас, психологічному забезпеченню боротьби з тероризмом та психологічним засадам уникнення та мінімізації наслідків від терористичних подій, увага у вітчизняній науковій літературі не приділяється, або приділяється вкрай мало та досить побіжно, при розгляді інших аспектів боротьби з тероризмом. З метою ґрунтовного дослідження психологічних засад протидії та попередження терористичних проявів, недопущення та уникнення негативних наслідків нами пропонується інтегрований підхід до розгляду означеної проблеми, що поєднує в собі наукові досягнення кримінології у вивченні феномену віктимності та сучасні досягнення психології.

Слід зауважити, що певні психологічні аспекти захисту та уникнення злочинних проявів містяться в працях вітчизняних науковців, зокрема Д. Александрова, В. Андросюка, В. Бедя, Л. Казміренко, В. Коновалова, М. Костицького, О. Мойсеєвої, С. Тарарухіна, В. Шепітько, Г. Юхновця. Певну увагу до психологічного забезпечення боротьби з тероризмом знаходимо в працях українського науковця-юриста В. Ліпкана. Серед зарубіжних психологів, висвітленню психологічних проблем боротьби з тероризмом присвячені праці відомого російського науковця Д. Ольшанського, а також когорти інших вчених – Ю. Антоняна, Г. Белокурова, А. Боковикова, Т. Нестика, В. Сосніна.  Кримінологічні аспекти віктимної поведінки висвітлені в працях Ю. Александрова, В. Василевича, А. Геля, О. Джужі, Є. Моісеєва, Г. Семакова та інших.

Інтегрально поєднуючи сучасні підходи до теорії віктимності та досягнення психологічної науки – юридичної психології щодо уникнення ситуацій, що є потенційно небезпечними для особистості як об’єкта злочинного посягання ставимо за мету – сформулювати психологічне визначення поняття терористичної віктимності.

У соціально-психологічному значенні віктимність розглянемо як соціально-психологічний феномен, що притаманний особистості і такий, що може бути визначений через здатність та схильність за певних обставин стати жертвою злочину. Віктимність потенційно притаманна кожній людині, вона може бути реалізована певним злочинним актом або залишатися потенційною.

Виділяють підвищену віктимність – такий ступінь уразливості особистості, що перевищує середній рівень. Він залежить від особистісних якостей та поведінки конкретного індивіда.

Мінімізована віктимність – це віктимність нижча від середнього рівня. Індивід не набуває віктимності у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження і до смерті – він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об’єктивна можливість стати жертвою злочину[1].

Потенційна індивідуальна віктимність залежно від можливостей її реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів у зв’язку з особистісними якостями і професійною зайнятістю конкретної особи може розглядатися також з позиції її універсальності. З цієї позиції розрізняють віктимність загальну і вибіркову (спеціальну).

Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній ситуації, яка є для цього достатньою. Однакові особистісні якості, аналогічна поведінка можуть привести до різних наслідків залежно від конкретної ситуації (зовнішніх обставин, характеристики злочинця тощо). Іншими словами, необхідно розрізняти віктимність особисту і ситуативну.

У реалізації віктимних потенцій жертви певну роль відіграє взаємодія її суб’єктивних якостей і зовнішніх обставин. Ступінь віктимності особи є результатом складання ситуативного та особистого компонентів. Тому, зазвичай, шкода, яку завдано жертві, є наслідком реалізації особистої і ситуативної віктимності. Зокрема, ступінь вибіркової (спеціальної) віктимності значною мірою визначається професійною діяльністю (працівники міліції, охоронці, таксисти, інкасатори, касири та інші), але разом з тим вибіркова віктимність є ситуативною, оскільки типовим для неї є перебування потенційної жертви у небезпечних ситуаціях. Водночас потенційна жертва може стати реальною вже тому, що опинилась у несприятливій ситуації, а її особисті якості й поведінка аж ніяк цьому не сприяли [1; 2].

Отже, віктимність, як соціально-психологічний феномен притаманна кожному представнику суспільства, кожному індивіду. У процесі еволюції людство напрацьовувало певні шаблони поведінки, що давали змогу уникнути небезпеки та зберегти життя. Нам відомо про існування інстинктів – сукупності уроджених реакцій на подразники, або актів поведінки, що проявляються у вигляді фіксованої форми дії, що отримується організмом спадково. Однак, людина, на жаль, не лише турбується про безпечні умови проживання для себе та свого потомства, але й винаходить різноманітні способи позбавлення життя собі подібних. Особливу небезпеку становлять різноманітні терористичні прояви, що набули поширення останнім часом. У сучасних умовах потрібно переналаштовувати свою поведінку на врахування та розуміння терористичних загроз. На жаль, думка про можливість тероризму відсутня у свідомості більшості наших співвітчизників.

На нинішньому етапі розвитку психологічної науки уже звучить заклик до переосмислення ролі психології та психологів у боротьбі з насиллям взагалі і з терористичними проявами – зокрема. Перед психологією ХХІ століття постають завдання:

1) спростування біологічного детермінізму у поясненні війн та нерівності;

2) прояснення відмінностей між конфліктом та насиллям, а також переконання суспільства у неминучості та природності конфліктів;

3) спростування легітимності насилля на усіх рівнях суспільства;

4) сприяння ненасильницькому відновленню справедливості;

5) відновлення комунікації між конфліктуючими сторонами;

6) перетворення боротьби за справедливість і мир в одну із центральних проблем психології [3, с. 209].

Таким чином, можемо констатувати, що настав час до переосмислення ролі психології та психологів у боротьбі з насиллям взагалі і з терористичними проявами – зокрема. Запропоновані науковцями психологічні рекомендації щодо мінімізації наслідків терористичних проявів, уникнення ситуацій пов’язаних з терористичними загрозами потребують детального аналізу та вивчення, а отримані в результаті науково0обгрунтовані рекомендації потребуватимуть якнайширшого поширення та впровадження в практичну повсякденну.

Водночас, спираючись на психологічні підходи та керуючись кримінологічною теорією, узагальнюючи існуючі наукові розробки у данному напрямку, спробуємо запропонувати визначення терористичної віктимності.

Терористична віктимність – це соціально-психологічний феномен, що притаманний кожній особистості. Терористична віктимність поєднує у собі ситуативний та особистісний компоненти і може бути визначена як здатність та схильність за певних обставин стати жертвою терористичного акту.

Література:

1. Александров Ю.В. Кримінологія: курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. – К.: МАУП, 2002. – 295 с.

2. Джужа О.М. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами: навчальний посібник / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв, В.В. Василевич. – К.: Атіка, 2001. – 386 с.

3. Соснин В.А. Современный терроризм: Социально-психологический анализ / В.А. Соснин, Т.А. Нестик. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2008. – 240 с.