Васильянов Д.С.
головний
лікар Кам’янець-Подільської міської лікарні №1, Україна
Войтенко Т.О.
лікар-терапевт
Кам’янець-Подільської міської лікарні №1, Україна
Михальська Ю.А.
лікар-терапевт
Кам’янець-Подільської міської лікарні №1, Україна
Теоретичні аспекти проблем ставлення до здоров’я
Поняття
«ставлення до здоров'я» є системою індивідуальних, виборчих зв'язків
особистості з різними явищами навколишньої дійсності, сприяючими або, навпаки,
загрозливими здоров'ю людей, а також що визначають оцінку індивідом свого
фізичного і психічного
стану.
Зараз здоров'я
розглядається як складний
багатовимірний феномен, що має гетерогенну структуру, поєднує в собі
якісно різні компоненти й відображає фундаментальні аспекти людського буття. Ця
складність і неоднорідність складу, властива самій природі здоров'я,
акцентована у формулюванні, запропонованій експертами Всесвітньої Організації
Охорони здоров'я: «Здоров'я — стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, а не тільки
відсутність яких-небудь хвороб і дефектів». Правильне розуміння здоров'я людини
дає уявлення про соціально-біологічну суть людини [5, с. 209-220].
З найдавніших часів людство прагнуло
приділяти увагу своєму здоров’ю. Із традиції йоги до наших часів дійшли
технічні прийоми збереження та підтримки здорового стану організму, основою
яких є думка про те, що внутрішнє, духовне, здоров’я досягається через
зовнішнє, фізичне. Християнство залишило після себе досвід використання
прийомів духовного дорослішання особистості, формування та вдосконалення
духовного світу особистості засобами релігійного виховання.
З розвитком психології, як самостійної
науки, на початку ХХ століття погляди щодо здоров’я людини та умов його
збереження та вдосконалення також не були однозначними.
Фізичне та психічне здоров'я у всі часи було
нескороминущою цінністю для кожної людини, хоча в певні історичні періоди деякі
суспільства, безсумнівно, втрачали або ігнорували усвідомлення реальної
цінності індивідуального та суспільного здоров'я, обмежуючись її декларацією.
Ще в старовину воно розумілося лікарями й
філософами, як головна умова вільної діяльності людини, її досконалості.
Особливістю підходу до здоров'я, що
сформувався в античний період європейської історії, вважається те, що,
відтісняючи духовний елемент на другий план, на перший план був винесений
фізичний компонент індивідуального здоров'я й здорового способу життя. У цей
період з'явилися й перші концепції здорового способу життя: “пізнай самого
себе”, “піклуйся про самого себе”, згідно яким у кожної людини повинен бути
певний образ дій, здійснюваний по відношенню до самої себе та, включаючи
турбування про самого себе, зміну, перетворення себе.
Ставлення до
здоров'я почало принципово змінюватися вже в рабовласницьких суспільствах у
міру виникнення і поглиблення майнової та соціальної нерівності людей. При
цьому представники вищих верств, вдаючись до надмірностей і комфорту, все у
меншій мірі надавали увагу своєму здоров'ю і все більше сподівалися на
лікування його порушень та на лікарів.
На
думку В.В.Давидовича й А.В.Чекалова, саме ця обставина сприяла тому, що
медицина втратила своє профілактичне значення, й стала звертати основну увагу
на лікування хвороб та розглядати пацієнта, як пасивну особу, одержуючу певні
розпорядження, у виробленні яких вона не бере участі [3, с. 211-220].
Це
закономірно призвело до переоцінки та зміни не тільки розподілу ролей лікаря й
пацієнта в діагностично-лікувальному процесі, але й до зміни ставлення пацієнта
до власного здоров’я.
Серед учених і філософів, які на різних
етапах висловлювали валеологічні думки й ідеї, слід згадати З.Фрейда, на думку,
якого метою органічного життя ні в якому разі не може бути якийсь новий стан,
який ще ніколи не досягався в минулому. Навпаки, ним може бути лише старий,
вихідний стан, який істота колись залишила й до якого прагне обхідними шляхами
[2].
А.Адлер, один з послідовників З.Фройда,
дотримувався іншої думки, розглядаючи життя людини як процес розвитку,
самовдосконалення, тобто досягнення якогось нового, досі невідомого стану [1,
с. 20-38].
М.М.Амосов дотримувався думки про те, що
наявність здоров’я не веде людину до щастя, його цінність полягає у тому, що
воно є необхідною складовою частиною ефективної діяльності людини.
Утративши цілісний підхід до людини –
хворої чи здорової, “офіційна медицина
стала “медициною хвороб” і навіть симптомів, але не “медициною здоров'я”; не
зробити людини здоровою, а врятувати її, зняти гострий біль, заглушити
загострення хвороби - у цьому полягають її задачі і цим фактично обмежуються її
можливості”.
Сучасні дослідження свідчать про те, що
найчастіше причиною розвитку захворювань та девіантних форм поведінки людини
знаходиться в її психіці. Так, за даними досліджень Ю.П.Лісіцина і В.П.Петленко, основними та визначиючими
факторами обумовленості здоров’я є: спосіб життя – 50-55%, зовнішнє середовище
– 20-25%, генетична передумовленість – 15-20%, охорона здоров’я – 8-10% [4].
Отже, здоров’я людини залежить від
багатьох причин, але так чи інакше в їх основі лежать соціально-психологічні
закономірності.
Здоров'я, потреба
й прагнення в його збереженні практично в більшості людей виступають на перший
план. Інакше кажучи, здоров'я - це абсолютна й життєва нескороминуща цінність,
що займає самий верхній ступінь в ієрархічних сходах потреб.
Усвідомлення (чи,
навпаки, недостатнє усвідомлення) переваг здорового способу життя та
необхідності його реалізації (чи відмова від нього) базуються на ставленні
особистості до свого здоров'я та залежать від особливостей цього ставлення, що
робить дослідження цього феномену та психологічних чинників, що впливають на
нього, своєчасним, актуальним та таким, що може знайти практичне застосування.
При аналізі ставлення до здоров'я важливо враховувати і чинник часу, що
припускає розгляд його становлення і динаміки. Формування ставлення до здоров'я
— процес складний і суперечливий, який обумовлений двома групами чинників:
зовнішніми (характеристики навколишнього середовища, зокрема, особливості
соціального мікро- і макросередовища,
а також професійного середовища, в якому знаходиться людина) та внутрішніми
(індивідуально-психологічні і особові особливості людини, а також стан її
здоров'я).
Важливо також відзначити, що відношення людини до свого здоров'я виступає
внутрішнім механізмом саморегуляції діяльності й поведінки в цій сфері (по
аналогії із психологічним механізмом самооцінки). Проте регуляторна функція
відношення вступає в дію лише на певному етапі онтогенезу, з накопиченням
соціального і професійного досвіду вона удосконалюється.
Відповідно до теоретичної концепції,
ставлення є плодом індивідуального досвіду та утворюється за механізмом
тимчасового зв'язку. Тому виникле в процесі індивідуального розвитку людини
ставлення не залишається незмінним, воно безперервно змінюється на основі
нового життєвого досвіду. Оскільки кожне ставлення виникає і розвивається в
єдності з іншими ставленнями, то при зміні одного ставлення міняються й всі
інші; мінливість ставлень особистості - це правило, а не виключення.
В.М Мясищев відмічав, що “ставлення
людини до свого здоров'я не може бути зведеним тільки до турботи про здоров'я
чи нехтування ним. Бережливе ставлення до власного здоров'я, як і до здоров'я
інших громадян, є проявом суспільної свідомості. Формування саме такого
ставлення до здоров'я, коли воно розглядається як суспільна цінність, - мета
санітарної пропаганди й виховання” [3, с.69-70].
На думку А. Є. Лічко, слід звернути увагу на те, що мінливість різних за
змістом ставлень вельми не однакова. Ставлення можуть бути стійкі і нестійкі,
варіюючи від моментальної ситуативної лабільності до високої стабільності;
стабільні ставлення можуть бути й інертно стійкими.
Ставлення до здоров'я - одне з центральних, але поки
ще дуже вивчених питань психології здоров'я та медицини. Пошук відповіді на
нього зводиться до одного: як домогтися того, щоб здоров'я стало провідною,
органічною потребою людини на всьому протязі її життєвого шляху, як допомогти
людям сформувати адекватне ставлення до свого здоров'я [5, с. 209-220].
Таким чином,
відношення людини до свого здоров'я, з одного боку, відображає досвід індивіда,
а з іншої — робить істотний вплив на його поведінку. На підставі вище
викладеного можна зробити висновок про найважливішу роль виховання у кожного
члена суспільства відношення до здоров'я як до однієї з головних людських
цінностей, а також про необхідність розробки основних положень і умов здорового
способу життя, методологію їх впровадження.
Література:
1. Адлер А. Понять
природу человека. / А.Адлер. — СПб., 1997. — С. 20—38.
2. Ананьев В.А. Основы психологии
здоровья. Книга 1. Концептуальные основы психологии здоровья. / В.А.Ананьев. -
СПб.: Речь, 2006. - 384 с.
3. Васильева О.С., Филатов Ф.Р.
Психология здоровья человека. / О.С.Васильева, Ф.Р.Филатов. - М.: Академия,
2001. - 352с.
4. Лисицын Ю.П., Петленко В.П.
Детерминационная теория медицины. / Ю.П.Лисицын, В.П.Петленко. - СПб.: Питер,
1992. – 286 с.
5. Психология здоровья: Учебник для вузов
/ Ред. Г. С. Никифоров. - СПб.: Питер, 2003. – 606 с.