Карпенко О.Г., Литвинов О.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Екологічне страхування в Україні як механізм забезпечення екологічної безпеки

Подальше соціально-економічний становище України багато в чому залежить від досягнення прийнятного рівня екологічної безпеки та забезпечення самовідтворення навколишнього природного середовища в умовах посиленого антропогенного навантаження на елементи довкілля, що обумовлено постійним зростанням різносторонніх потреб людини, бурхливим розвитком науково-технічного прогресу.

Через неврегульованість механізму економічної відповідальності суб’єктів господарювання, особливо підприємств з підвищеною небезпекою – винуватців аварій, держава бере на себе асигнування значних бюджетних коштів на подолання негативних екологічних явищ. У вирішенні цих проблем особливої актуальності набуває розробка та впровадження дійової системи екологічного страхування практично в усіх галузях народного господарства.

Вагомий внесок у дослідження проблем загрози екологічної безпеки в внесли такі вітчизняні та зарубіжні вчені як О.М. Віленчук, Л.Б. Ганущак, С.І. Дорогунцов, Є.В. Мішенін, К.В. Наконечна, Є.В. Рюміна, О.Ф. Савченко, Г.П. Сєров, М.А. Хвесик, А.В. Чупіс, В.Я. Шевчук, А.В. Яцик та ін.

Екологічне страхування є системою стосунків, що виникають в процесі антропогенної (виробничої) діяльності, між страховиком і страхувальником по запобіганню збитку і його відшкодуванню в разі аварійного забруднення навколишнього середовища.

Мета екологічного страхування – утворення страхових фондів для запобігання екологічним аваріям і катастрофам; відшкодування збитків, заподіяних юридичним і фізичним особам в наслідку забруднення довкілля; забезпечення умов мешкання населення і функціонування підприємців всіх форм власності в зонах надзвичайних екологічних ситуацій. [1]

У економіці України спостерігається спад, ознакою якого стали техногенні аварії і катастрофи на промислових об'єктах підвищеної небезпеки. Сьогодні в зонах можливого зараження сильнодіючими отруйними речовинами унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС проживає 15 млн. чоловік. У зонах сейсмічної активності – 11 млн. чоловік, в зонах можливого катастрофічного затоплення –7,4 млн., а рівень зносу основних фондів складає 36%. [4]

В даний час в Україні залишилося лише 6% територій з нормальними природними умовами мешкання людей (Закарпаття, Івано-Франківскька, Чернівецька і частково деякі інші західні і північні області). Забрудненими і дуже забрудненими зонами, де життєдіяльність населення значно погіршена із-за складних екологічних умов є 70% територій України, а 1% – це території екологічних катастроф, куди входять зона Чорнобильської АЕС, а також більшість районів Донецької, Дніпропетровської, Луганської і деяких інших областей.

Регіони з кризисною або катастрофічною екологічною ситуацією мають найбільшу щільність населення (Донбас і ін.), де проживає більше 25% населення України. Його здоров'я на 70% і більш залежить від екологічного стану середовища (в світі 21%). [4]

Не дивлячись на реконструкцію, що проводиться, і розширення виробничих площ фармацевтичних підприємств, більшість підприємств є екологічно небезпечними. [3]

Ухвалення закону про екологічне страхування, регулюючого питання запобігання ризику екологічних аварій і катастроф, забезпечення механізмів залучення засобів для охорони довкілля, є актуальним для промисловості.

Сьогодні в Україні лише зароджується процес формування ринку екологічних страхових послуг, страховики поки що не мають достатнього досвіду як по страхуванню відповідальності, так і по страхуванню ризиків, пов'язаних з діяльністю промислових підприємств. Головні увагу треба зосередити не на обов’язковості страхуванні, а на формуванні стимулів до фінансового забезпечення зобов’язань по компенсації збитків від аварій та надзвичайних ситуацій. Найбільш доступним та зручним для контролю способом підтвердження платоспроможності суб’єктів господарювання є страхування відповідальності. [2]

Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дасть змогу: скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій; підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище; забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення; посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності та підняти вимоги екобезпеки. [1]

Таким чином, для нормального формування ринку страхових екологічних послуг необхідні не лише економіко-правове, методологічне і методичне забезпечення екологічного страхування, але і своєчасне вчення кадрів страховиків, бо за умов сучасної фінансово-економічної ситуації в країні розвиток страхування відповідальності за шкоду довкіллю може стати реальним механізмом забезпечення екологічної безпеки, ринковим важелем впливу на підприємства з метою контролю за масштабами промислового забруднення й зниження його рівня, подолання наслідків надзвичайних ситуацій та стимулом зростання національної економіки.

Література:

1. Віленчук О. М Теоретичні аспекти розвитку екологічного страхування в Україні // Вісн. Житомир. Держ. агроекол. ун-ту. – Спецвип.– 2000. – (жовт.) – С. 261-262.

2. Ганущак Л.Б. Дослідження організаційно правових форм управління інноваційним потенціалом підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 10. - с. 217 - 226.

3. Наконечна К.В. Механізм державної підтримки підприємств і шляхи його вдосконалення//Економіка АПК – 2008. - №2. - с. 58 - 60.

4. Офіційний веб-сайт державного комітету статистики України [електронний ресурс], режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/